С.Винокур:Розповідається дуже зворушлива історія кохання двадцятидворічних людей, навіть імена їх є: Джесс Пік і Джо Метьюс. Вона почалася 20 років тому в яслах, продовжилася в садку. У чотири роки Метьюс освідчився Пік і вони зіграли весілля понарошку. Після дитячого садка британці пішли в різні школи й втратили зв'язок.
Аж раптом через 14 років зустрілися в соціальній мережі й зрозуміли, що вони чекали на цю зустріч усе своє життя, і їм так само добре разом, як і було раніше в садочку й в яслах. І щасливі вони, планують сьогодні весілля. Ось, про це стоїть шум у соціальних мережах.
М.Лайтман: Я зараз прямо заплачу.
С.Винокур: Так, таке... "Ось це, - кажуть, - кохання!”
М.Лайтман: Яке це кохання? Вони ж не бачили одне одного.
С.Винокур: Ну, не бачили один одного, але зберегли ось цю тягу один до одного.
М.Лайтман: Ну це - так. Те, що робиться в дитячі роки, залишає великі враження.
С.Винокур: Ось, вони зараз зіграють весілля. Це раз. Друге: кажуть, що, найімовірніше, це весілля, цей зв'язок і буде запорукою того, що це буде довге й щасливе життя. Як ви ставитеся до такого висновку? Це що означає?
М.Лайтман: Хто починав свою книгу? Що ми рідко одружуємося з тими, хто був нашим першим коханням.
С.Винокур: Так, щось я теж пам'ятаю, але не пам'ятаю - хто. Припустімо, рідко одружуємося. Але якщо одружуємося, це є запорукою?
М.Лайтман: Ні.
С.Винокур: Ні, Ви вважаєте?
М.Лайтман: Ні.Зазвичай ми проходимо багато-багато всяких помилок, випробувань, зустрічей, розлучень, розставань. І потім уже, десь у віці ближче до кінця, ніж до початку...
С.Винокур: Розуміємо, так?
М.Лайтман: Зустрічаємо, навіть, можливо.
С.Винокур: Можливо, зустрічаємо?
М.Лайтман: Так, зустрічаємо й тоді вже цінуємо.
С.Винокур: Зустрічаємо когось,кого...
М.Лайтман: Так-так.
С.Винокур: і цей зв'язок цінуємо?
М.Лайтман: Так. Звичайно, це вже не та маленька дівчинка з бантиками, можливо. І ти вже не той хлопчисько-шибеник, або ще щось. І розуміння інші абсолютно про зв'язок, про зближення, про стосунки. Але, ось так, ось це виходить.
С.Винокур: Тобто ви вважаєте, що поки пуд солі не з'їв у цьому стані підйомів, падінь, у зв'язку, ти не можеш сказати?
М.Лайтман: Ні, все осягається тільки з руйнування.
С.Винокур: Ух ти!
М.Лайтман: Так.
С.Винокур: З руйнування?!
М.Лайтман: Так, тому людина, яка не проходить усі ці періоди up and down...
С.Винокур: Підйомів і падінь?
М.Лайтман: Так, він не в змозі це оцінити. Вона не буде берегти ці стосунки.
С.Винокур: Тобто ви кажете, що ви навіть за відчуття руйнування у зв'язку між людьми? Начебто руйнується все?
М.Лайтман: Звичайно. Необхідно, щоб ці відчуття були в них теж, щоб вони їх охороняли, не допускали дійти до таких стосунків.
С.Винокур: Але вони нависали б над ними, так?
М.Лайтман: Обов'язково. А як це? Двоє егоїстів! Що, вони зроблять якусь операцію - виріжуть із себе егоїзм і стануть такими солодкими й узагалі маленькими ідіотиками?
С.Винокур: Це недобре, так?
М.Лайтман: Це неможливо.
С.Винокур: Неможливо, так.
М.Лайтман: Ми зустрічаємося, набиваємо гулі й потім, уже й зневірившись, і розуміючи, ми починаємо бачити, як можна будувати життя, коли ти прагнеш тільки до гарних стосунків. Тобі вже не треба, як у молодості, бути в поганих стосунках, а потім у хороших і так далі, а саме тільки в хороших.
С.Винокур: Але до цього призводять підйоми й падіння в молодому стані, так?
М.Лайтман: Звичайно.
С.Винокур: Так?
М.Лайтман: Так-так.
С.Винокур: Без цього...
М.Лайтман: Без цього не може бути нічого. Ти маєш накопичити цей арсенал усіляких негативних відчуттів, станів, і тоді ти будеш їх уникати.
С.Винокур: Ось це цікаво. Ти збираєш зброю, воюєш, а потім раптом відкладаєш її вбік...
М.Лайтман: Ось, таким чином і вийде в людства.
С.Винокур: Так?
М.Лайтман: Так.
С.Винокур: Тобто воно зараз різну зброю накопичує, а потім...
М.Лайтман: Буде розуміти, що ж треба прибрати.
С.Винокур: Ось це добре, що ми до цього прийшли. Для цього зараз і...
М.Лайтман: Так.
С.Винокур: Усі війни й так далі відбуваються? І накопичення зброї для цього відбувається?
М.Лайтман: Усе - все для цього.
С.Винокур: Щоб потім знати, що це все треба...
М.Лайтман: Звичайно, не може бути добра без усвідомлення зла. Ні в особистому житті, ні в загальному світі.
С.Винокур: Скажіть, останнє запитання у мене. Якусь пораду ви б дали, якби послухали вас ці молоді люди, які ось так от...?
М.Лайтман: Я не знаю, чи буде в них накопичене відчуття страждань, очікувань, бажання оцінити іншого, щоб показати йому щохвилини, що ти його любиш, що ти про нього дбаєш, що тобі подобається, що він такий, який він є, і так далі. Тобто тут необхідні дуже багато таких властивостей, вражень від життя, яких у молодому віці просто немає.
С.Винокур: Тобто нагромадження цих вражень повинно у них відбуватися за їхнє життя?
М.Лайтман: Звичайно, так. Якби нам давали такий укол, знаєш, щоб ми одразу зрозуміли, побачили, тоді б ми прекрасно жили. А так ми розлучаємося і, можливо, не один раз. І потім тільки, можливо, в змозі створити правильні стосунки.
С.Винокур: Зрозуміло. І все-таки я останнє запитання поставлю, не стосується навіть цих молодих. Ваша порада молодим людям, які вступають у спільне життя, з відчуттям, що все буде добре в них. Ось так вони вступають - що ми будемо жити разом, і довго, і вічно.
М.Лайтман: Треба дуже-дуже довго, нудно розмовляти один з одним.
С.Винокур: Ух ти! Ось так, от?
М.Лайтман: Так! Вихлюпувати все, що ти думаєш, і інший теж, як два дослідники. І поступово-поступово ви зможете дістатися до стану, коли ви будете взаємно досліджувати себе та іншого, і він теж буде досліджувати себе та вас... І тоді вийде, що життя стає цікавим, воно стає таким дослідженням: а як ми можемо зробити ще по-іншому якось свої стосунки?
С.Винокур: Щоб бути разом, так?
М.Лайтман: Так, змінити їх якось, зблизитися. А якщо так? А якщо по-іншому? І весь час намагатися ніби розкривати ці властивості, почуття, стосунки якомога яскравіше.
С.Винокур:Цікаво.
М.Лайтман: Але це, я тобі скажу, якщо люди про це думають і розуміють, то десь після 50-60 років. Ось і все.А до цього…
С.Винокур: Так... Як там? "Якби юність..." чого там?
М.Лайтман: "Якби молодість знала, якби старість могла".
С.Винокур: Ось, це золоте правило, виходить.
М.Лайтман: Так.
С.Винокур: Ну гаразд, будемо думати, що раптом якась зміна відбудеться.
М.Лайтман: Прийде час, і люди так будуть жити. Але ми можемо їх цьому навчати! Ось, тут треба додати. Ми можемо навчати цих молодих...
С.Винокур: Як стати дослідниками?
М.Лайтман: Як стати дослідниками... Ми можемо зістарити їх, ніби нашими заняттями.
С.Винокур: Вони зможуть пройти…
М.Лайтман: Практикум.
С.Винокур: Навіть до того, як вони з'єдналися разом?
М.Лайтман: Так-так-так, звичайно.
С.Винокур: Підготувати їх до цього життя.
М.Лайтман: Так, і тоді вже вони будуть бачити як робити - так чи так.
С.Винокур: Тобто ви кажете, що молоді мають прийти на весілля, з'єднатися разом уже старенькими якимись?
М.Лайтман: Так, усередині. Звичайно. А що, вони будуть на собі відкривати, хто вони такі? Ні.
С.Винокур: Тобто вони мають прийти з досвідом якимось?
М.Лайтман: Вони мають прийти з досвідом спілкування! Як би психологічного спілкування.
С.Винокур: І це дасть гарантію життя більш-менш?
М.Лайтман: Це дасть упевненість у тому, що вони зможуть подолати всі можливі проблеми...
С.Винокур: Яких буде багато.
М.Лайтман: Зближення й зможуть обернути ці проблеми в більший контакт.
С.Винокур: Зрозуміло. Дякую. Красиво! Ми з вами говорили про наукову лабораторію.
М.Лайтман: Так-так-так. О, як це треба світу!