Ведучий: Ось цікаво, є фізичний біль так: тортури, страждання, карцер, - я не знаю і все одно людина виходить там, із цих в’язниць, із цих тортур і живе, я не знаю до 120. Здорова людина. А тут такий, знаєте, душевний стрес і все, і життя закінчується. М. Лайтман: Так. Ведучий: Що це таке, чому це так? М. Лайтман: Ну тому що наш організм пристосований до фізичних страждань. Ведучий: Пристосований усе таки? М. Лайтман: Так,... але до чуттєвих, моральних він не пристосований. Ми не можемо це терпіти. Ведучий: Чому? Ось чому? Все-таки тіло здорове, так? М. Лайтман: А тому що це вище нашого природного способу життя, нашого тіла. Ведучий: Тобто порушується якась вища функція, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: А ця земна, залишається в порядку? М. Лайтман: Так. Ведучий: Тобто я зі здоровим тілом, грубо кажучи, йду. М. Лайтман: Люди існували в таких умовах, що нам не уявити. Ведучий: А тут - раз! - і все. Тобто ще раз, якщо можна, це, тобто в нас існує, якась ось ця ось, вища складова, так? М. Лайтман: Так. Тобто, коли життя можна пережити, якщо в тебе є мета. Якщо ти можеш цю мету підняти вище страждань і обмежень, і тоді вона може існувати. Ведучий: Тобто ти вхопився за цей дух і ти тримаєшся? М. Лайтман: Так. Ведучий: А тіло може здавати, так? М. Лайтман: Тіло не буде здавати, якщо ти тримаєшся за цю силу вище життя. Ведучий: Тобто ви пов'язуєте, так ось цю… М. Лайтман: Ну звісно, людина повинна бачити попереду себе мету і заради чого вона страждає, коротко кажучи. Ведучий: І тоді й тіло буде триматись? М. Лайтман: Так. Проблема в нас, в нашому житті, що ми сьогодні цієї мети не бачимо. Ведучий: Це стосується і простої мети? Ось, наприклад, довгожителі десь живуть, у них є якась проста мета, ось вони за неї тримаються і тіло тримається разом з ними. Це стосується і простої мети, не тільки високої? М. Лайтман: Так. В нього є свої, там, вівці, кози Ведучий: Так М. Лайтман: або собачка. Ведучий: Так, повітря, природа. М. Лайтман: Так-так, і все таке. Ведучий: І живе? М. Лайтман: Так. Ведучий: Зараз дуже багато, ось цих фільмів, до речі, про стареньких, старих, які доживають до 100 років, живучи там десь в лісі, в горах, невідомо де. І так думаєш: як вони тримаються? І тримаються. І якось так працюють, знаєте? Дивовижно. І не потрібно ні лікарень, ні лікарів, чогось… М. Лайтман: Ні, якщо вона встає і знає, що їй обов'язково треба зробити щось те-й-те, те-й-те, то все це перекривається. Ведучий: Навіть себе нагодувати. Ось так? М. Лайтман: Так.