Ведучий: Ви говорите так: неможливо відмовитися від самонасолоди, неможливо полюбити ближнього, неможливо віддавати іншому. Неможливо? М. Лайтман: Так. Ведучий: І якщо людина приходить до такого розуміння — дуже гострого, гіркого всередині себе — це добре, ви кажете?. М. Лайтман: Це усвідомлення зла — своєї природи. Ведучий: І з цього можна стартувати?. М. Лайтман: І звідси ти повинен сказати: «Але є необхідність в тому, щоб я піднявся вище за неї, за цю природу». Що ж мені треба для цього зробити? Ведучий: Саме так. М. Лайтман: Де знайти такі «ліки»? Ведучий: Так. М. Лайтман: Поки що люди не знайшли. Вони вже перестали навіть сподіватися, з одного боку, а з іншого — поступово-поступово більше й більше починають розуміти, що якщо таких ліків немає, то і щастя немає, і нічого хорошого, й майбутнього немає. Ведучий: Тобто виникає така безвихідь: я розумію, що так жити не можна, що я ось такий, моя природа така, і водночас розумію, що й рушити далі я не можу. М. Лайтман: Ніяк. Ведучий: Ось у мене така точка - і не назад, і не вперед. М. Лайтман: Так. Ведучий: І ви кажете, що в цьому випадку робити? М. Лайтман: Коли ми досягаємо такого стану, тоді ми починаємо розуміти, що якщо дійсно така задача поставлена перед нами природою, то вочевидь у самій природі має бути закладено рішення. Ведучий: Це логічно. М. Лайтман: Так. Ведучий: Тобто його немає навколо, в товаришах, взагалі навколо, а є в самій природі. М. Лайтман: Так Ведучий: І я починаю спілкуватись потроху з природою таким чином? М. Лайтман: Так. Ведучий: Це і є спілкування з природою? М. Лайтман: Так Ведучий: Тобто в тобі є рішення — я кажу, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: Дай мені можливість, дай мені якось… дай мені це рішення. М. Лайтман: Так Ведучий: Це має дійти до якогось крайнього стану? М. Лайтман: Це має дійти до стану, який змусить людину по-справжньому звернутися до природи. Ведучий: І коли природа дасть відповідь? М. Лайтман: Коли людина буде в повному відчаї, коли їй насправді лише це необхідно. Ведучий: Якщо підсумувати це все: нас зараз до цього стану й ведуть? М. Лайтман: Так. Ведучий: Ми цю точку не оминемо, ми не обійдемо її ніяк? М. Лайтман: Ніяк, ніяк. Ведучий: Тобто у вас чітке відчуття, що нас до саме до цього й ведуть? М. Лайтман: Так. І нам лише потрібно зрозуміти й відчути, що саме в цій точці базується внутрішній переворот. Ведучий: І він необхідний? М. Лайтман: Так. І він необхідний. Інакше ти не перейдеш в інше існування. Ведучий: Скажіть, якщо я вас почув, глядач наш вас почув, в цей момент які його дії? Навіть якщо він почне ось так механічно спілкуватись з природою, із Творцем, як ми кажемо. М. Лайтман: Лише зміцнювати себе в цій парадигмі.