С.Винокур: Минув рік після катастрофи 7 жовтня. З цього моменту почалася війна. Терористи з Гази увірвалися на територію Ізраїлю і вбили 1432 людини, серед яких 341 жінка і 36 дітей, включно з десятимісячним малюком. 251 людину було захоплено та вивезено до Гази як заручників. 97 із них досі перебувають у полоні. І ось ця ось фраза, яка звучала - «Тиша за тишу» - не спрацювала. Тобто ми даємо тишу, якщо ви з нами тихо. І ось нас почали вбивати 7 жовтня. Минув рік. Я хотів би вас запитати, що нам слід зрозуміти про себе і про наше суспільство ось після цих подій? Минув рік після цих подій. М.Лайтман: Що нам треба нікого не боятися. Не показувати нікому, що ми можемо пробачити, коли нас ідуть убивати. Ми не повинні цього робити. Ми повинні чітко знати, що наш порятунок тільки в наших руках, тільки в нашій зброї і ні в чому іншому. С.Винокур: Як ви вважаєте, як події 7 жовтня змінили наше сприйняття себе як нації? М.Лайтман: А я думаю, що змінили. Змінили. До сьомого ми сподівалися на якесь до нас більш-менш людське ставлення, взаємне. Після цього ми розуміємо, що цього бути вже не може ніяк! І тому звідси велика впевненість у тому, що ми не вліземо в якесь інше таке місиво егоїзму, жаги до крові тощо, куди нас затягли 7 жовтня. С.Винокур: Скажіть, будь ласка, ось як ми можемо зробити так, щоб ось біль від цих подій, ось біль, він ось так продовжував іти з нами? І чи потрібно це робити? М.Лайтман: Це треба. Це назавжди. С.Винокур: Назавжди? М.Лайтман: Так. Скільки ми живемо на землі, стільки ми повинні будемо пам'ятати про те, що наші сусіди - це наші найзапекліші вороги. І в жодному разі не можна собі давати жодної слабинки в цьому. С.Винокур: Так... Як же ми прийдемо до миру скажіть, будь ласка? М.Лайтман: Ось тоді й буде мир. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Тобто коли ти говориш про мир, а водночас ти весь час знаєш, що вони цього не хочуть. Так виходить? М.Лайтман: Так-так-так-так. Що вони цього не хочуть і не думають про це. Але коли ти думаєш про війну, тоді вони будуть прагнути до миру. С.Винокур: Тобто, коли я Вас запитаю, якщо Вас запитаю, то які кроки треба зробити, щоб ось так от іти до миру, то ось це і є ці кроки, про які ви говорите? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Думаючи про мир, але.... М.Лайтман: Озброюйся. С.Винокур: Озброюйся? Усе навпаки. М.Лайтман: Так. С.Винокур: От скажіть, будь ласка, Ви весь час говорите про єдність, єдність народу, що це нібито головна наша зброя. Це зрозуміло, в принципі, людині, що дійсно єдність - це, ну мабуть, найважливіше. Чому ми не можемо з'єднатися? Тоді поясніть, будь ласка. М.Лайтман: Тому що ми дійсно всередині себе ще не уявляємо, наскільки це необхідно. С.Винокур: Немає ще розуміння? М.Лайтман: Ні... ні... ні… С.Винокур: Але воно приходить через удари чи .... М. Лайтман: Поступово через удари ми починаємо усвідомлювати, що це є все-таки найважливішим. С.Винокур: Але через удари? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Тобто якщо ми зараз це не усвідомимо, ви очікуєте, що буде продовження? М.Лайтман: Безсумнівно! Безсумнівно.... С.Винокур: Як же нам це усвідомити? Усвідомити все-таки мирним шляхом, як то кажуть, світлом, а не темрявою? М.Лайтман: Ні, ми повинні бути таким сильним світлом, щоб вони нас боялись. С.Винокур: Ось коли ви зараз говорите «ми повинні стати світлом», що Ви маєте на увазі, що? М.Лайтман: Що ми в нашому бажанні до миру готові зробити все, щоб ті, хто проти нього, перестали існувати. Чому так не можна сказати? С.Винокур: Можливо, можна. Так для мене несподівано трохи. Наше бажання до миру, коли ви говорите, це до миру до миру, так? До миру? М.Лайтман: Так. С.Винокур: До миру з сусідами, до миру... і водночас Ви кажете, ми маємо попереджувати весь час. М.Лайтман: Звичайно. С.Винокур: Тобто в Ізраїлю має бути весь час політика попередження удару. А як же так виходило, що ми 20 років жили, а там у цей час рили підземну Газу, а там озброювалася «Хізбалла»? І ми все це знали, і ми якось так жили. Ви можете мені ось сказати? Ось я ж намагаюся увійти в мозок керівництва, припустимо, або ну навіть і в наш. Поруч ось-ось буде жах якийсь з нами, зроблять, а ми не попереджуємо. Чому, можете сказати? Що це за усипляння таке було? М.Лайтман: Повинні показати одне одному й усьому світові, що ми добрі, хороші, миролюбні. Але це взагалі жахлива помилка. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Ми не повинні рахуватися зі світом, з думкою світу? М.Лайтман: Ніяк С.Винокур: Так? М.Лайтман: Так, ніяк. С.Винокур: А з чим ми повинні рахуватися? Ось так якщо .... М.Лайтман: Тільки з необхідністю нашого існування, народу Ізраїлю, тому що воно має своєю метою вищий стан людства. С.Винокур: Навіть людства? М.Лайтман: Людства. С.Винокур: Тобто, Ви називаєте цю нашу точку, навіть матеріальну, центром світу, виходить? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Сьогодні це все більше і більше знаєте, починає проявлятися. Ви це говорили завжди, насправді. Що це центральна проблема, центральна точка світу. М.Лайтман: Так. С.Винокур: От скажіть, який процес зцілення ми повинні пройти? М.Лайтман: Ми повинні пояснити всім, що взагалі світ існує заради того, щоб ми привели всі народи світу до єдності, до згуртованості навколо найголовнішого у світі. Це возлюби ближнього, як себе. С.Винокур:Тобто ви кажете, що весь світ має нас нібито і привести до цього ще до всього іншого? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Так? Він повинен нам увесь час транслювати, що ми повинні це зробити? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Для них? М.Лайтман: Для всіх. С.Винокур: Для всіх. Це і є центральне Ваше розуміння, так? М.Лайтман: Так. Це центральна точка існування всієї світобудови.