С. Винокур : Пише Олександр вам: «Сьогодні настав дуже туманний час. Усе, що ми колись вважали зрозумілим, незрозуміло. Незрозуміло це чоловік чи це жінка, це реальні новини чи все підлаштовано. Незрозуміло це виступає лідер країни чи його двійник. Незрозуміло це говорить людина чи штучний інтелект, правда це чи брехня. Усе змішалося. Питання він пише дуже просте: Для чого все це? Для чого нас доводять до цілковитої зневіри в те, що я бачу і чую?» М. Лайтман: Це дійсно питання серйозне. Для того щоб ми мали потребу в Творці. С. Винокур : Це Його дії? М. Лайтман: Це Його дії. С. Винокур: Ось так от усе заплутати для нас, так? М. Лайтман: Так, щоб ми почувалися в стані заплутаності, С. Винокур: Так. М. Лайтман: І в нас не залишалося б жодної можливої дії розумної, правильної, як тільки вхопитися за Нього і як дитина притулитися до Нього. С. Винокур: Тобто треба нас довести до такого стану, що ми звернемося до нього? М. Лайтман: Так. С. Винокур: А по-іншому ми не можемо звертатися до Творця? Існують молитви, існують молитовники, я не знаю, існують релігії. Це не називається зверненням до Творця? М. Лайтман: Ні. Це не рятує. С. Винокур: Не рятує? М. Лайтман: Ні. С. Винокур: От скажіть, ось він ставить ще запитання: «Кому сьогодні вірити?». Зрозуміло, ви говорите, це доводить нас до того, що ми звертаємося до Творця. А ось комусь на цій площині земній можна вірити. М. Лайтман: Ні. С. Винокур: Ні? М. Лайтман: Звичайно, ні. С. Винокур: А можна жити, ось так от, не вірячи ні в що, ні в кого? М. Лайтман: А ось так ми і звикнемо. С. Винокур: Тобто ви вважаєте, що все людство буде доведено до такого стану? М. Лайтман: Так. С. Винокур: Якби вас почули і ось дійсно підніметься ось таке прохання, молитва до Творця, що станеться? Він відповість? М. Лайтман: Творець і так відповідає. С. Винокур: А що він каже? М. Лайтман: Тільки ми не розуміємо Його відповідей. Він нам каже, що якщо ми підемо правильним шляхом, тобто відмовившись від своїх егоїстичних цілей, то тоді ми піднімемо себе на наступний рівень розвитку. Там ми будемо зовсім іншими. Ми будемо, по-перше, не занурені в себе, в егоїстів. Ми будемо прагнути зробити так, щоб усім було однаково. І для нас найголовніше буде ще, окрім цього, діяти так, щоб ми відчули необхідність разом триматися одне за одного. Це те, до чого Творець бажає нас привести. С. Винокур: Ви зараз говорите взагалі про все, як би, людство? М. Лайтман: Так- так. С. Винокур: Відносини між людьми, між країнами, між усім - ось таке? М. Лайтман: Так. С. Винокур: Це наш наступний щабель? М. Лайтман: Так. С. Винокур: Чого це ми не хочемо до неї рушити? Це звучить, так дуже-то, привабливо, якщо сказати з усією реальністю нашою. М. Лайтман: Я маю думати про інших. С. Винокур: Не можу, так? М. Лайтман: Не можу і не хочу. Це те, що відчуває кожна людина. С. Винокур: І цю можливість дасть Творець, якщо ми зможемо звернутися до Нього? М. Лайтман: Так. С. Винокур: Але я повинен захотіти саме ось цей ось наступний щабель? М. Лайтман: Я маю до цього прийти, до того, що я маю це захотіти. С. Винокур: Це, схоже, можна захотіти з чогось дуже такого поганого.... М. Лайтман: Ну так поступово ми до цього і спускаємося. С. Винокур: Тобто нас доведуть до чогось дуже поганого, щоб ми попросили «Дай нам можливість бути разом». Так? М. Лайтман: Так. С. Винокур: Ще ось ось таке запитання в Олександра: «Чи треба пробиватися до правди? І як до неї пробитися, якщо треба?». Ось він каже: «Усе неправда навколо, усе брехня». М. Лайтман: Ну ми не знаємо, що таке правда. С. Винокур: Ось це він і запитує: «Що таке правда?». М. Лайтман: Так, цього ми не знаємо. С. Винокур: Не знаємо? М. Лайтман: Ні. Тому до чого ми будемо пробиватися? Те, що нам не подобається наш теперішній стан, це не означає, що ми знаємо, як із нього вийти. І виходить те, що виходить. С. Винокур: Ось він у вас запитує: «Що ви особисто називаєте правдою?». М. Лайтман: Правдою я називаю те, що в моїх очах усі люди абсолютно однакові. С. Винокур: Ось ви сьогодні це слово повторюєте - «однакові». М. Лайтман: Так, однакові. С. Винокур: Ви маєте на увазі рівність, рівні? М. Лайтман: Так, так. С. Винокур: Так, це? Тобто всі люди рівні. М. Лайтман: Усі люди. Але якщо я так бажаю бачити і йду до цього, то я вважаю, що.... С. Винокур: що це правда? М. Лайтман: Так. С. Винокур: Я такий самий, я такий самий рівний із ними, так? М. Лайтман: Абсолютно! Ну ось тоді ми дізнаємося, що ж це за правда, який у неї смак.