Питання: Війна почалася 7 жовтня, і ось після цього в кардіологічні відділення лікарень стали приходити люди з хворим серцем. Але це не інфаркт, не закупорка судин. Це називається «синдром розбитого серця». На івриті це звучить: «тісмонет лев шавур». Його симптоми схожі на інфаркт, але це не інфаркт. Форма серця змінюється, функція серця порушується, воно не скорочується, а розширюється. Це наслідок викиду адреналіну в кров під час тривалої скорботи або стресу. І ось далі йдуть рекомендації лікарів, які кажуть, що потрібно вести здоровий спосіб життя, бігати, зменшувати стреси, знижувати навантаження на роботі, займатися хобі, брати відпустки і так далі. Тобто для сучасної людини, яка постійно у русі, у стресі, в пошуках роботи і місця у житті, це не звучить. Скажіть, будь ласка, як сьогодні «не розбити» серце зважаючи на те, що відбувається навколо? М. Лайтман: Для цього потрібно знати, що все, що відбувається, – це нормально. Питання: А, це нормально? М. Лайтман: Це нормально, це реакція природи на нашу поведінку. Тож ми тут мало чим можемо допомогти, якщо не будемо діяти чітко відповідно до законів природи. Питання: А якщо я буду знати, що моя поведінка, наші стосунки один з одним впливають на всі ці стреси та війни? М. Лайтман: Так Питання: От я це буду знати, що з цього буде? М. Лайтман: Тоді я все ж таки вестиму себе інакше. Я буду уникати цих стресів, уникати суперечностей з іншими. Тобто я буду поводитися нормально, щоб не виникало конфліктів. Питання: Ось цікаво, є фізичний біль: тортури, страждання, карцер, – і все одно людина виходить із в’язниць, із цих тортур і живе, я не знаю, до 120-ти. Здорова людина. А тут такий, знаєте, душевний стрес – і все, і життя закінчується. Що це таке, чому так? М. Лайтман: Тому що наш організм пристосований до фізичних страждань, але до чуттєвих, моральних він не пристосований. Ми не можемо це витримати. Питання: Чому? Все ж таки тіло здорове. М. Лайтман: А тому що це вище нашого природного способу життя, нашого тіла. Питання: Тобто порушується якась вища функція, а ця земна залишається в порядку? М. Лайтман: Так. Питання: Тобто я, грубо кажучи, покидаю життя зі здоровим тілом? М. Лайтман: Люди існували в таких умовах, які ми навіть не можемо уявити. Питання: А тут – раз! – і все. Тобто ще раз, якщо можна. Тобто в нас існує якась вища складова? М. Лайтман: Так. Життя можна пережити, якщо у тебе є мета. Якщо ти можеш підняти цю мету вище страждань і обмежень,і тоді ти можеш існувати. Питання: Тобто ухопився за цей дух і тримаєшся, а тіло може здавати? М. Лайтман: Тіло не буде здавати, якщо ти тримаєшся за цю силу, вищу за життя. Питання: Тобто ви це пов'язуєте? М. Лайтман: Звісно. Людина має бачити перед собою мету і розуміти, заради чого вона страждає. Питання: Тоді й тіло буде триматися? М. Лайтман: Так. Проблема в нас, у нашому житті, що ми сьогодні цієї мети не бачимо. Питання: Це стосується і простої мети? Наприклад, десь живуть довгожителі, у них є якась проста мета, вони за неї тримаються, і тіло тримається разом з ними. Це стосується і простої мети, не лише високої? М. Лайтман: Так. У нього є свої вівці, кози або собачка… Репліка: Так, повітря, природа. І живе? М. Лайтман: Так. Репліка: Зараз дуже багато, до речі, фільмів про бабусь і дідусів, які доживають до 100 років, живучи десь у лісі, в горах, невідомо де. І думаєш, як вони тримаються? Тримаються. І якось так працюють. Дивовижно! І не треба ані лікарень, ані лікарів. М. Лайтман: Ні. Якщо вона встає і знає, що обов’язково має зробити те-то і те-то, то все це перекривається. Питання: Навіть себе нагодувати? М. Лайтман: Так. Питання: Чи треба все-таки навчитися відчувати біль іншого? М. Лайтман: Біль іншого потрібно навчитися відчувати, тому що цим ми створюємо навколо себе позитивне поле взаємного об’єднання. А воно необхідне для існування. Питання: Чи можна знайти сенс у душевних стражданнях? М. Лайтман: У стражданнях люди знаходять великі смисли. Але страждання насправді мають привести людину до якогось результату. Або вона писатиме: література, музика тощо. Багато чого засновано на стражданнях. Людина повинна змінювати себе, своє ставлення до світу, свою філософію життя і так далі. Питання: І все це ви приписуєте стражданням? М. Лайтман: Страждання – це те, що рухає людством. Питання: Чи можна їх прийняти? М. Лайтман: Більшість людей приймають страждання, не можуть протистояти їм. Але є люди, які пригнічують страждання в собі та виходять на наступний рівень. Питання: А ми приходимо до кореня страждань – чому вони відбуваються? М. Лайтман: Корінь страждань – він узагалі дуже простий. Корінь страждань – у неприйнятті страждань. У неприйнятті страждань, коли я вважаю, що те, що я переживаю і страждаю, – це мені як би не належить. Питання: А якби я прийняв, я б не страждав? М. Лайтман: Тоді б – так. Тоді б я нормально змирився з цим рівнем життя. Питання: Для чого мені даються всі ці страждання? М. Лайтман: Це мені дається для того, щоб я правильно подивився на своє життя, переконався в тому, чи не є я джерелом своїх же страждань, як я можу піднятися вище страждань, вище їхньої причини, і таким чином можу від них позбутися, подивитися на страждання згори. Питання: І що я побачу? М. Лайтман: Я побачу, що всі мої страждання – вони суто філософські. Там, де існують страждання, є якась філософія, коли я не приймаю страждання, як належне мені. А якщо я приймаю, то можу піднятися вище цього. Питання: При цьому розуміння, що це є певне управління мною, – це необхідно? М. Лайтман: Це те, чого бажає Творець. Питання: Це має бути в серці та в розумі? І тоді це називається, що ти… М. Лайтман: Я погоджуюсь з Ним і йду цим шляхом.