Запитання: Як мені, звичайній людині, яка не прагне до мети з’єднання з Творцем, який прагне жити спокійно, просто ось тут на землі на нашій,
М. Лайтман: Так.
Запитання: Як мені ставитися до того, що мене приводять до молитви — до тих нещасть, до тих бід? Як мені ставитися?
М. Лайтман: Ну природно, що вона не хоче ні страждань, ні молитви — нічого.
Запитання: Так, і як мені ставитися до цього? Мені що, тікати від них, відрізати їх?
М. Лайтман: Звісно. Але найкраще — тікати від них. Те, що і роблять усі
Запитання: Тобто якщо я ні до чого не прагну, а прагну просто добре прожити це життя на цій землі…?
М. Лайтман: У такому разі — «ло ем ве ло схарам» і «не потрібно ні страждань, не потрібно ні винагород».
Запитання: І яка порада таким людям? Є у Вас порада?
М. Лайтман: Таким людям порада? Спробуйте жити спокійно. Так ось, ще нижче, ще тихіше, ще спокійніше. І так ось прожити.
Запитання: Щоб хвилі над…над…над проходили?
М. Лайтман: Так…так…так.
Запитання: Добре а порада…
М. Лайтман: Ааа… це доля. Є такі люди, які хочуть цього. А є такі, що не згодні з цим. А є й такі, котрі не згодні, і все таки парочка ударів — і вони погоджуються.
Запитання: Зрозуміло, тобто так чи інакше ось ці удари вони «вкладають» людину, якщо вона тут і хоче тут прожити життя?
М. Лайтман: Це залежить від кореня душі.
Запитання: Від кореня душі, добре а порада тим, хто прагне до Творця, до зв’язку?
М. Лайтман: Ну для них найголовніше — зближення з Творцем, і не важливо яким шляхом: чи отримати ще дорогою парочку ударів, чи якось інакше.
Запитання: Тобто так чи інакше вони до цих ударів будуть і повинні ставитися, як до допомоги?
М. Лайтман: Так. Якщо ми прагнемо досягти зв’язку з Творцем,
Запитання: Так?
М. Лайтман: То тоді нам ставлять різні перепони, умови, і ми мимоволі бачимо, що нам цього не виконати ніяк, ці умови — лише якщо отримаємо серйозну допомогу згори.
Запитання: Тобто, якщо ми прагнемо - Ви добавку цю зробили - ми прагнемо до зв’язку з Творцем,
М. Лайтман: Ну звісно!
Запитання: То тоді ми можемо дякувати за всі ці речі й перешкоди?
М. Лайтман: Палицю.
Запитання: Так Палицю? Ось тоді те, що ви весь час кажете, «поцілувати палицю, яка тебе б’є» —тоді ми її цілуємо?
М. Лайтман: Так.
Репліка: А так ми маємо…
М. Лайтман: А так ми…а так ми.. рухаємося з егоїзмом з нашим такими….
Репліка: звивистими..
М. Лайтман: Так, як рибка плаває…