С.Винокур: Один добродій дуже пишався своєю чудовою галявиною. Одного разу він побачив, що посеред трави виросли кульбаби. Як він не намагався позбутися їх, але кульбаби й далі бурхливо рости, і йому це дуже не подобалося. Прийшовши до мудреця він запитав: «Чим ти можеш допомогти мені, щоб очистити поле від кульбаб?». «Тобі треба полюбити їх» — сказав мудрець… От скажіть мені, будь ласка, ми весь час бачимо це: ми хочемо бачити якесь поле, якесь життя, а життя весь час сповнене всіляких кульбаб. І ми з ними боремося, і боротьба ні до чого не призводить. Ось те, що сказав мудрець: «Ти маєш їх полюбити», — від цього вони зникнуть? М.Лайтман: Звісно, ні. С.Винокур: Ні? М.Лайтман: Ні. С.Винокур: А що станеться? М.Лайтман: Це будуть, навіть не кульбабки, а всякі бур’яни, колючки. А ти будеш розуміти, що це й має бути на цьому полі. І ти будеш із ними перебувати в правильних взаєминах. Ти будеш бачити в їхніх проявах до тебе нове життя, новий світ. С.Винокур: Тобто завдання моє не очистити поле від бур’янів? М.Лайтман: Взагалі нічого не робити. С.Вінокур: Взагалі нічого не робити? М.Лайтман: Взагалі нічого не робити.Те, що з’являється перед нами, так і має з’являтися. Ми маємо брати із цього тільки те, що нам конче треба для існування, а все інше залишати, як є. І воно буде змінюватися відповідно до наших змін. С.Винокур: Тобто я взагалі нічого не знищую? Взагалі? Ось вони виросли, і виросли. М.Лайтман: У жодному разі не знищувати. У жодному разі. С.Винокур: Також і те, що я зустрічаю зло, всякі біди, ненависників… М.Лайтман: Нічого! Ти нічого не можеш знищити. Ти нічого не можеш зробити ні зі злом, ні з добром. Ти навіть не можеш зрозуміти, що зло й що добро. Це можна, тільки лише тоді, коли ми правильно себе поводимо, і ми зумовлюємо тоді своєю внутрішньою рівновагою між усіма поганими й добрими нашими властивостями, кожна в собі й між нами, ми викликаємо й у довколишній природі: тваринній, рослинній і неживій, — також зміни в їхньому балансі. С.Винокур: Ще раз: як правильно поводитися щодо того, що я бачу? Те, що мені не подобається, а я це бачу, хочу це прибрати… М. Лайтман: Якщо я працюю на рівні «возлюби ближнього як самого себе» і сприймаю все навколишнє, як прояв Творця до мене, і що я маю різнитися тим, що я люблю всю природу й не намагаюсь бачити в ній щось хороше або погане, що я пропускаю через свій егоїзм, і мені вважається, що ось таке — добре, ось таке-погане, бо мені за якимось критеріями це подобається, а це-ні, за запахами, за смаками, за якимось застосуванням; якщо я все приймаю, як вищу силу, а сам намагаюся зробити з себе правильний елемент цієї сили, що перебуває в гармонії з нею, то тоді все влаштується. У мене зміняться погляди, і те, що треба, піде, і те, що потрібно, залишиться. Якщо необхідно, то знову з’являться динозаври, але вони будуть добрими. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Тобто я весь час намагаюся порушити цей зв’язок із природою? Ось у цьому моя велика проблема, основна? М.Лайтман: Не порушити — я намагаюся його скалічити. С.Винокур: Понівечити і вона відповідає бур’янами мені, ще більшими й більшими для мене? М.Лайтман: Так. С.Винокур: А якщо я намагатимуся знайти взаємозв’язок із нею, відповідати їй, тоді й бур’яни мною практично не помічатимуться? М.Лайтман: Я просто не буду до неї критично ставитися. Якщо мені щось треба, я буду дуже акуратно від неї це брати, але в жодному разі не шкодитиму. Усе залежить від ставлення. Ставлення — це не фізична дія, вона найостанніша, а чуттєве, коли все, що навколо мене, я люблю, тому що це походить від Творця. С.Винокур: Ось це й називається любов’ю? М.Лайтман: Так.І я дивлюся на все гидке, брудне, жорстоке між тварин та інше, інше, інше, інше, і я бачу, що це все природа, і вона походить від Творця.А чому вона така, теж мені пояснюється в Торі.Що якби людина була доброю, то всі інші частини природи під нею також були б добрі одна до одної. І, звісно, тоді б і лев був у дружбі з козеням, і маленький хлопчик грався б із ними, і все було б чудово. Це залежить, лише від ставлення людей до природи. Я думаю, ми це побачимо, це досить близько. С.Винокур: Ще раз: природою ви називаєте практично всю світобудову? М.Лайтман: Усю світобудову, включно з нашим світом і всі взаємини з ним. С.Винокур: Включно з нашою природою? Ось ту, яку ми бачимо, так? М.Лайтман: Так-так-так.Аж до того, що ми можемо так змінити наше ставлення до природи, у нашому доброму ставленні до природи, що ми ніколи не зазнаємо від неї негативної реакції. Навпаки, тобі треба щось отримати від природи? Воду — будь ласка, хліб — будь ласка. Усе буде рости, усе буде чудово цвісти, буде достатньо всім! Треба тільки, лише виправити наші стосунки. Це не казка. Я думаю, що люди почнуть розуміти це. І тоді вони згорнуть усі ці свої величезні плани: летіти на Марс, там, ще щось робити. Це все їм буде не потрібно. Найголовніше — це зробити наше життя тут на Землі самодостатнім, красивим і бути у внутрішньому спогляданні. Не фізичним розширенням себе навколо, ми цим нічого не досягнемо, тільки спалимо себе і витратимо всі свої сили, ресурси, а навпаки, внутрішнім заглибленням у природу ми почнемо осягати її вічність, нескінченність, її зовсім іншу структуру. Там і міститься все. С.Винокур: Ви кажете, ми наближаємося до цього, так? М.Лайтман: Я вважаю, що так. Я думаю, що люди зараз пройдуть якийсь етап марнотності свого розвитку науково-технічного, так би мовити. С.Винокур: Прогресу. М.Лайтман: Так.І переконаються, що це все нічого не дає.А ми бачимо сьогодні, наскільки всі ці роки прогресу, що вони нам дали. Нічого.Вони дали змогу нам вирости до восьми мільярдів людей замість двох мільярдів за 100 років. А що користі? Хто з цих людей, що народилися і виросли, щасливі, задоволені? Що вони роблять доброго для себе й у світі? А треба, можливо, було б не народжувати й не розвивати їх, а нехай би вони існували в іншому своєму вигляді. С.Винокур: Природному такому. М.Лайтман: Не розвиваючись, не народжуючись. С.Винокур: Не народжуючись? М.Лайтман: Так-так. С.Винокур: Можна існувати, не народжуючись? М.Лайтман: Ну, звісно. Що хорошого в тому, що вони проявляються в нашому світі? Та і мовиться так у Торі, що сиділи мудреці й обговорювали: хто щасливий — той, хто народився, чи той, хто не народився? І вони постановили: щасливий, звісно, той, хто не народився, але якщо ти народився, то маєш правильно поводитися. С.Винокур: Тобто ти маєш усе-таки вибрати мету життя правильно? М.Лайтман: Так. Але щасливіший той, хто не народився. А що ж він тоді робить? С.Винокур: Ось саме! М.Лайтман: У нього інше життя, якого ми не знаємо. С.Винокур: Але є життя в нього? М.Лайтман: Авжеж є. С.Винокур: Невидима ось ця ось, так? М.Лайтман: Так-так.Не у фізичному вигляд