М.Лайтман: У природі немає глухих кутів. Немає глухих кутів. Ведучий: Немає глухих кутів? М.Лайтман: Немає. Глухі кути, в які вона нас заганяє… Ведучий: Так… М.Лайтман: тільки для того, щоб ми підстрибнули, подолали цей бар'єр і розвивалися далі. Глухі кути тільки на нашому рівні, як щаблі. Маленька дитина, як вона залазить на сходи? Рачкує, ледве пересувається і так далі. Ось для цього нам і даються ці розчарування, підйоми і так далі… Ведучий: Ми ростемо на них, так? М.Лайтман: Ми ростемо, обов'язково. Звичайно, ростемо. Ведучий: Тобто зростання людини саме в подоланні ось цих глухих кутів? М.Лайтман: Так. Ведучий: Але відчуваючи їх, правильно? М.Лайтман: Відчуваючи! Вона не може піднятися, вона на четвереньках піднімається! Ведучий: Тобто я повинен відчути, що є глухий кут? Так? М.Лайтман: Так. Ти повинен розуміти, що ці перешкоди перед тобою це і є щаблі драбини підйому. Ведучий: Ось тоді останнє питання. Куди я йду? Ось вона драбина. Куди я йду? Від глухого кута до глухого кута… М.Лайтман: Щоб зрозуміти сенс життя. Осягнути сенс життя. Ведучий: У чому він? М.Лайтман: А це… я не знаю. Ведучий: Ну, все ж таки, в чому? Ось я ж до чогось піднімаюся. До чого я піднімаюся? Ось до чого? Від глухого кута до глухого кута. М.Лайтман: Я піднімаюся для того, щоб ці щаблі підйому створили в мені такі бажання, властивості, якості, в яких я зумів би розкрити сенс життя. А він є! Тільки я його не бачу, не відчуваю, не можу його сформулювати, осягнути. А в результаті ось цих підйомів, коли я карабкаюсь із щабля на щабель, як маленька дитина навкарачки, на четвереньках намагаюся піднятися, цим я розвиваю в собі розум, почуття, щоб зрозуміти сенс цього підйому. І раптом я починаю розуміти, ніби цей сенс, він знаходиться між щаблями. Ведучий: Кінець цим щаблям є? Ось я до цього… М.Лайтман: Він десь дуже далеко. Майже немає. А навіщо? А навіщо, якщо я починаю відчувати, що… Ведучий: Це і є життя. Так? М.Лайтман: Це і є життя, звичайно. Ведучий: Очманіти! М.Лайтман: Це і є життя, коли на кожному щаблі в тебе є розчарування, необхідність знайти сили, необхідність знайти точне прагнення, мету, інакше у тебе не буде сил: для чого, навіщо, чому, що ти будеш вважати правильною метою, правильним рішенням чи ні і так далі. Тобто ти в результаті підйому цими щаблями починаєш відчувати себе таким, що росте, що створює. Ведучий: Все ж таки мене підштовхує що? Пройти цей глухий кут чи до чогось наблизитися? М.Лайтман: Ні, ти навіть вже не настільки бажаєш досягти якогось кінцевого щабля. Ти починаєш відчувати насолоду в тому, що ти їх проходиш. Між щаблями ти починаєш відчувати мудрість, ясність цих щаблів. Ведучий: А я починаю відчувати ось це управління? М.Лайтман: Це і називається “мі маасеха ікарнуха”, що з самих щаблів, з того, як вони створені для тебе і одночасно з цим створений ти для того, щоб піднятися все ж таки над ними. З цього всього ти починаєш осягати Створювача цих щаблів. Ведучий: І це є головним. М.Лайтман: А це є головним. Так.