Ведучий: Не звертайте уваги ні на кого. Живіть ось так от — для себе.
Ось такий посил — як вам?
М. Лайтман: Це не вирішує питання.
Ведучий: Не вирішує?
М. Лайтман: Ні, звичайно. “Живіть заради себе” — тобто, ну, я буду жити заради себе, я не буду думати ні про кого — і далі що?
Ведучий: Так точно і відійду колись. Це зрозуміло. Так. Тут хвилює те,
що всі мене забудуть. Усі, кому я стільки там давав тепла…
М. Лайтман: Ну, про це мови нема. Це зрозуміло.
Ведучий: Зрозуміло. Забудуть.
М. Лайтман: Звичайно.
Ведучий: Забудуть. Тоді висновок який? Ось тоді я вас запитаю.
Якщо всі забудуть мене, якщо всі, ось кому я робив багато доброго, я не знаю…
М. Лайтман: Я не збираюся жити в інших, тому що й вони теж смертні.
Для чого ж я вкладаюся в інших?
Ведучий: Для чого?
М. Лайтман: Тільки лише для того, щоб бути ближче до Творця.
Ведучий: Тобто в мене своє завдання існує?
М. Лайтман: Так, звичайно. А інакше для чого люди?
Ведучий: Тобто коли я кажу: “Я живу для інших”, я ніби живу для інших.
А ви кажете: “Я живу для інших, щоб наблизитися до Творця”.
М. Лайтман: Звичайно, тому що інші — вони також - сьогодні-завтра, і їх немає.
Ведучий: Тобто вони існують саме для того — інші й усе інше існують для того, щоб я рухався, наближався до Творця.
М. Лайтман: Звичайно.
Ведучий: Тобто ось це завдання повинно стояти весь час головним перед людиною, основним?
М. Лайтман: Я можу згадувати про те, скільки в мене вклали батьки, і я від цього нікуди не можу втекти, це весь час зі мною. Ну а я дивлюся на своїх онуків — це абсолютно їм байдуже, вони цього не відчувають — скільки вклали їхні бабусі й дідусі, для того, щоб вони існували!..
Ведучий: Зрозуміло.
М. Лайтман: І так далі. Тобто через покоління це практично вже не відчувається.
Ведучий: Тобто все це тлінне, це все минуще, а вічне — лише оце
наше наближення до Творця?
М. Лайтман: Звичайно.
Ведучий: Що таке наблизитися до Творця? Тоді от скажіть, будь ласка.
М. Лайтман: Наблизитися до Творця — це означає включитися в нескінченний
ланцюжок турботи одне про одного. Ми повинні відчути, що турбота одне про одного — вона вічна.
Ведучий: Вона вічна чи вона приводить до вічності?
М. Лайтман: До відчуття вічності.
Ведучий: Приводить до відчуття вічності. Це тому, що зараз, коли нам кажуть: “Вічно, можна жити вічно, відчувати вічність”, — ми так нервуємо і говоримо: “Ну, це…”. Це тому, що ми весь час живемо, турбуючись про себе. Так?
М. Лайтман: Так.
Ведучий: Якщо ми зможемо от так спрямуватися до іншого, тоді для нас це
не стане фантастикою, не буде вже фантастикою, так? Ми вже почнемо…
М. Лайтман: Ми почнемо відчувати цю вічність.
Ведучий: Зрозуміло.
М. Лайтман: Ти переселишся начебто в інших, і в цьому ти відчуєш нескінченність. Тоді ти наближаєшся за своїми відчуттями до Творця, і час зникає, залишається лише відчуття.
Ведучий: Зroзуміло. А який Він, Творець? Ви можете мені сказати? Чого я хочу? От я кажу: “Наблизитися до Творця”. Насправді, чого я хочу?
М. Лайтман: До абсолютної турботи про інших. Про іншого!
Ведучий: Ось так от — не думаючи про себе, так? Увесь час?
М. Лайтман: Якщо я зможу забути про себе й думати про іншого, то я входжу у вічність.
Ведучий: У мене немає цеї, ось такої думки, такої червоточинки:
“А що я отримаю натомість?” Цього не існує?
М. Лайтман: А це й буде те, що ти отримаєш. Ти почнеш відчувати
у своєму ставленні до іншого саме вічність.
Ведучий: Тобто, підсумовуючи все: головна мета — зближення з Творцем,
а все довкола нам дане, щоб саме зблизитися з Творцем. Так?
Ще останнє запитання я все ж таки поставлю. А війни, а страждання, а трагедії, а хвороби?…
М. Лайтман: А без них ми б не змогли відчути це все. Тобто це теж необхідно.
Ведучий: Так?
М. Лайтман: Тобто зле начало, воно спеціально й створене для того,
щоб ми відчули себе у піднесенні над ним.
Ведучий: Зрозуміло. Тобто завдання — піднятися над усім цим, так?
М. Лайтман: Так.
Ведучий: Зрозуміло. Дякую. Ось відразу ви і це висвітлили. Для людей
це такий біль, страждання і так далі. А ви кажете: “І це теж для цього.”
М. Лайтман: Це необхідно.
Ведучий: А не можна без цього — ось так от чисто, гладко, ось так пройти, ось так от по життю?..
М. Лайтман: Ні, людина не в змозі.
Ведучий: Не в змозі…
М. Лайтман: Вона зобов’язана пройти через злість, через зле начало, інакше вона не відчує добре.