М. Лайтман: Творец стоїть після твого неприятеля, ворога. За ним. Якщо ти хочеш звернутися до Творця, ти повинен пробити якимось чином сердце свого ворога – своїм відношенням. Ведучий: Але це нестерпна умова! Відверто кажучи. М. Лайтман: Це нестерпна умова? Значить, будемо помирати. Із століття в століття. Ведучий: Ви вважаєте, що це основна умова? Так? М. Лайтман: Так! Так! Вона має стати такою, що у всіх я зобов'язаний бачити моїх улюблених людей, ба більше – частинок Творця, Його посильних, представників. Якщо я таким чином буду ставитися до всього, що мене оточує, то я раптом побачу, що Творець у них вбраний. Він перебуває в них, наповнює їх, і взагалі, це все – Він. Усе! Ведучий: Ось я чую вас… Не я, а наш глядач чує вас, і в нього все перевертається всередині. Він каже: "Це не просто неможливо, це взагалі… просто!... Ну, зовсім….". Що йому робити ось такому? М. Лайтман: Перевернутися. Це треба! Перевернутись! Ведучий: Перевернутися. А тут, коли ви сказали: “перевернутися”, і тут я теж маю просити Творця: "Дай мені можливість перевернутися"? М. Лайтман: Звичайно! А хто я такий? Якась егоїстична частинка маленька, яка ні на що не здатна. Ведучий: Тобто я здатен, тільки якщо я звертаюся до Творця, що я хочу перевернутися і наблизитися до мого ворога, і обійняти його, і з ним разом підняти молитву? М. Лайтман: Я прошу Творця, щоб Він дозволив мені це зробити, щоб показав, навчив, підштовхнув, і щоб мій опонент також захотів такого самого, погодився б зі мною. Бо я бачу і себе, і противника як дію Творця – що Творець ось так наставляє нас один на одного, зіштовхує рогами один з одним. Ведучий: Нацьковує, скажімо так. М. Лайтман: Нацьковує, так, звичайно. І тому я прошу Творця, щоб Він нас зблизив, розкрив обійми замість кулаків, і щоб так, поступово, ми проявили свою любов один до одного, аж до любові. Ведучий: Якби вас почув світ… М. Лайтман: Якщо люди забажають – у цьому проблема. А Творець – Він готовий на це. Якщо люди бажатимуть. А чи забажають – це залежить від страждань, які вони відчувають.