Репліка: Пише жінка: «Ми обоє з чоловіком не розуміємо, як вибрали одне одного. Ми настільки різні - як вода і полум'я. І коли я згадую, як це сталося, я згадую, що я не за очі його обрала, ніякого «з першого погляду» в нас не було. І не тому, що він красивий, сильний. Я його за запахом вибрала. Але це були не парфуми, а це був запах мого дитинства. Я навіть не знаю, як це пояснити. І тому прошу вас, поясніть мені це: як запах міг перемогти все - і характер, і красу, все?». М. Лайтман: Це може бути, тому що запах - це дуже природне відчуття, яке настільки притягує людину й прив'язує, що вона з цього піти далеко не може. Запитання: Чому запах дитинства виявляється вирішальним фактором? М. Лайтман: Тому що дитинство залишає в нас приємне враження. Запитання: Назавжди? Ось цей запах дитинства? М. Лайтман: Здебільшого так. Запитання: Усе-таки людина живе з іншою людиною, у якої свій характер, своя зовнішність, свої, як ми говорили, уколи, колючки тощо. І ви кажете, все-таки над цим над усім стоїть запах? М. Лайтман: Так. Запитання: Що відбувається? Я вдихаю. Це щось таке в носі, чи в серці? М. Лайтман: Ти вміщуєш у себе частинку іншого. Запитання: І це не зробити ніяк, крім запаху? М. Лайтман: Ніяк. Запитання: А скажіть, будь ласка, все-таки це пов'язано, виходить, із серцем? Усе-таки вони стали парою, продовжують жити. Цей запах, як він пов'язаний з усім: із серцем, із душею, із мізками - з усім? М. Лайтман: Він залишає в тебе враження, яке пояснює тобі, що ця людина пов'язана з тими відчуттями, які ти колись відчував у зв'язку з цим запахом. Запитання: Хорошим? М. Лайтман: Так. І тому ти від цього не так-то просто можеш піти. Запитання: Можна, розуміючи це, підтримувати цей запах? М. Лайтман: Звичайно. Запитання: Можна? Хоч насправді, напевно, він зник? М. Лайтман: Неважливо, адже ми тварини в цьому відношенні. Запах - це чисто тваринне. Запитання: Цікаво, як підтримується цей запах, якщо він зник? Усе, вже немає цього запаху, а все одно... М. Лайтман: Він у тобі. Решимот. Репліка: Записи. М. Лайтман: Так.