Запитання: Є така притча. Мудрець носив воду в двох глечиках, один із яких був із тріщинами. Щодня він приносив додому лише половину води з тріснутого глечика. Одного разу сам глечик сказав: «Пробач, що я не можу виконати своє завдання повністю». Мудрець відповів: «Ти виконуєш його повністю. З твого боку дороги ростуть квіти, які я поливаю завдяки тобі». Запитання таке. З одного боку, у нас є тріщина. Ви постійно про неї говорите — наш егоїзм. З іншого боку, виходить, що ця тріщина необхідна. Що вона щось дає, щось поливає. Що вона поливає? Що мій егоїзм може полити? М. Лайтман: Наші егоїстичні бажання. Якщо вони не існуватимуть, то ми не зможемо їх виправляти. Ми не зможемо діяти, існувати. І тому ці егоїстичні бажання — ми з ними народилися, ми з ними живемо, і хто знає, коли ми від них позбудемося. Запитання: Але вони необхідні, так? М. Лайтман: Вони необхідні. Запитання: Скажіть, будь ласка, ось тут сам глечик наприкінці сказав, що я не виконую твою функцію. Він сказав мудрецю: «Ти мене носиш, а я тріснутий». Скажіть, будь ласк, що це для самого глечика — усвідомлення, що він тріснутий? Усвідомлення того, що ми егоїсти, що воно нам дає? Що ми такі глечики, тріснуті? Що це людині дає? М. Лайтман: Це залежить від етапу. Але, загалом, згодом це дає гіркоту й жаль від того, що ти від цього нікуди не можеш утекти. Запитання: Тобто це не дуже добре, що ми усвідомлюємо, що ми тріснуті? М. Лайтман: Ні, усвідомлення — це добре. А що далі? Потім треба якимось чином впливати на Творця, щоб Він виправив егоїзм. А це, на жаль, дуже важко. Запитання: Тобто може бути такий етап, що ми усвідомлюємо, що ми егоїсти, і на цьому зупиняємося? М. Лайтман: Десь так ми і зупиняємося, так. Запитання: А це неправильно? М. Лайтман: Неправильно, звичайно. Запитання: І ще одне запитання. Що для людини важливіше: виправити свої «тріщини» чи ж навчитися їх використовувати? М. Лайтман: Те, що ти можеш використовувати правильно — використовуй. А те, що не можеш використати правильно — проси про виправлення.