Кому потрібно знати, що людина вистояла у випробуванні

Стаття 28, 1989 рік

(переклад з івриту)

Зоар (в главі «Бамідбар») каже так: «Коли зведені були Тора і Мішкан (пересувний Храм), захотів Творець порахувати сили Тори, скільки воїнств у Торі, у Зеїр Анпіні, і скільки воїнств у Мішкані. І через це Ісраель, які є воїнствами Зеїр Анпіна і Малхут, перераховуються, щоб були відомими у них», кінець цитати.

І слід зрозуміти це поняття: знати, що Творець бажав перерахувати Ісраель, аби узнати, скільки сил є. Хто той, хто хотів знати? Творець. Але чи не відкрито й відомо Йому все? І для того, щоб Він знав кількість, треба рахувати їх, практично, внизу? Якщо так, то для кого, як можна вважати, Творець сказав перерахувати Ісраель, аби знати число воїнств Зеїр Анпіна і Малхут, як написано: «Бажав Творець перерахувати сили Тори, скільки воїнств у Тори».

І мій пан, батько й учитель поставив питання на зразок цього, - про те, як сказав Аврааму: «І промовив, не простягай руки своєї до юнака і не роби йому нічого, бо нині пізнав Я, що боїшся ти Всесильного». І запитав, чи (боронь Боже) Творець не знав, що Авраам боїться Всесильного, перед випробуванням? Якщо так, то що означає «бо нині пізнав Я». І сказав, що сенс «бо нині (івр. «ата» з буквою «аїн») пізнав Я», - означає «що ти» (івр. «ата» з буквою «алеф») знаєш нині, що боїшся Всесильного, оскільки встояв у випробуванні.

Однак маємо зрозуміти, для якої потреби людині треба знати, що вона боїться Всесильного. Може цим буде їй можливість отримати задоволення в духовній роботі, бо що ще є робити в світі, адже сказали мудреці (в трактаті «Брахот»): «Сказав рабі Ханіна, - усе в руках небес крім трепету перед небесами». Тобто, все робить Творець. А що залишається людині, - лише трепет перед небесами, як сказано: «А нині, Ісраелю, чого Творець Всесильний бажає від тебе, - лиш тільки трепету». Якщо так, навіщо людині проходити випробування, аби знати, що страшиться Всесильного. Чи не краще було б, щоб не знала, чи боїться вона Всесильного, і це дало б їй необхідність збільшити роботу в святості, - і прийти до стану, коли вона страшиться Всесильного. І ось, ми бачимо, що мудреці сказали так: «Сказав Раба, - знає людина в душі своїй, чи повний праведник вона, чи ні». Також і тут те саме питання, - навіщо людині знати свій стан, адже вона отримає задоволення від цього усвідомлення, а коли так, то що за користь в духовній роботі від цього знання.

І щоб зрозуміти все це, потрібно згадати дві основних речі, які є в нас у духовній роботі:

1) Це мета творіння, яка є – дати благо Його створінням, тобто, щоби створіння отримали добро та насолоду. А до того, тобто як ще не прийшли до цього стану, до отримання добра та насолоди, - вони ще не дійшли до своєї довершеності, тобто до мети творіння.

2) Це виправлення створіння. Як відомо, для того, щоб не було такого явища, як «хліб сорому» (дармовий хліб), тобто щоб створіння під час отримання добра та насолоди не почувалися б неприємно, утворилися скорочення та приховання, щоб не відчувалися ними ті добро та насолода, котрі є в меті творіння. Щоб це утворило для них можливість працювати на благо Творця, а не для власної користі. І, само собою, зникає у людини сором, оскільки все, чим вона втішається в світі, намір її при цьому не для власного блага, а через те, що Творець бажає, щоби створіння мали б утіху в світі. І тільки з цієї причини вони й насолоджуються. А для себе, тобто щоб людина відчувала задоволення через те, що вона бажає цього, - цього вона не хоче отримувати і відмовляється від усіх задоволень у світі.

І не бажає отримувати нічого для власної користі, а в кожному випадку думає, чи завдяки її отриманню насолоди, якою вона втішається наразі, буде з цього задоволення вгорі, - і лише тоді приймає втіху та насолоду, а інакше відмовляється. Це зветься «виправленням створіння», тобто, коли мета творіння приймається у «вбранні», і це вбрання не дає увійти відчуттю сорому під час отримання насолоди. І вбрання це називається «бажанням віддавати».

А зі сказаного зрозумій феномен трепету, - що це важить в духовній роботі, настільки, що про нього сказано: «Усе в руках небес, крім трепету перед небесами». І чому він не в руках небес. Як ми вчимо, ми відносимо всі впливи до Творця, тобто, що Творець все дає створінням. А от «не давати» - таке Творцю не притаманне, тому що Його бажання – дати задоволення Своїм створінням.

А сенс «трепіту» це те, як написано в «Передмові книги Зоар»: «Трепіт, це коли боїться, що може применшити надання задоволення своєму Створювачу».

І через це людина уникає просити, щоб Творець дав їй добро та насолоду, адже може це буде не на благо Творцеві, а на користь собі, і це означає, що вище благо піде до кліпот. Виходить, що цей трепіт, щоб не отримувати, стосується людини, тобто сама людина не бажає отримувати, - через трепіт, що може отримання буде не в ім’я небес. І це, тобто ця робота, належить людині. Тобто те, щоб не отримувати ради отримання, це ми відносимо до нижніх, адже з боку Творця існує «тільки віддавати».

І зветься це іменем АВАЯ, бо немає там ніяких змін, як написано: «Я АВАЯ не міняв», а завжди Він бажає віддавати. Тому трепет, коли людина боїться отримувати, відноситься до створінь. І це є всією їхньою роботою. І всі виправлення, які є в світі, все йде за цією точкою, тобто виправити себе і прийти до рівня, щоб не отримувати нічого для своєї користі, а, як сказали мудреці: «Усі дії твої хай будуть в ім’я небес».

І зі сказаного маємо пояснити це усвідомлення людини, що є в неї страх перед Всесильним. Людина повинна знати: те, що є в неї наразі бажання йти і просити у Творця, щоби дав їй світло Тори, - адже там існує істинна насолода, звана «бажанням дати благо Його створінням», - це тому, що вона бачить сама: вже пройшла вона кілька випробувань, і встояла в них тому, що вже є в неї трепет перед небесами. Тобто, людина вже впевнена в собі: все, що отримає, буде ради віддачі, інакше не витримає випробувань. Адже те, що людина не може встояти у випробуванні, воно тому, що поки що занурена в бажання отримувати для себе. Але коли людина вже віддалилася від отримання насолод для власної користі, то при всіх насолодах вона дивиться спочатку, яка втіха буде з цього Творцеві, і тоді приймає цю насолоду.

Це зветься «бо нині пізнав Я, що боїшся ти Всесильного». Тобто, є вже в людини це знання. І такий стан зветься «віддачею ради віддачі». А потім, коли вже придбала цей рівень трепету перед небесами, що зветься «роботою людини», тоді слід їй іти вперед і просити у Творця, щоб дав їй благо та насолоду, які є в Його бажанні дарувати створінням, тому що вона бажає принести Творцеві насолоду. А насолода Його в тому, що Його задум реалізується. Тобто те, що створіння отримують від Нього благо й насолоду, це й є всією Його втіхою. І тому людині й потрібне це усвідомлення.

І зі сказаного маємо пояснити те, що ми запитували, про слова з книги Зоар: «Коли зведені були Тора і Мішкан, захотів Творець порахувати сили Тори, скільки воїнств у Мішкані». І запитали ми: ця відомість – для кого вона, і чи Творець не знає, навіть коли не рахують це практично? А відповідь, вона як і коли йдеться про Авраама, - «бо нині пізнав Я». Означає це, що Творець знає тепер, що і Аврааму відомо також, що є в нього трепіт перед Всесильним.

Так само й тут слід пояснити подібно до сказаного вище, тобто що народ Ісраеля мають знати це, щоб усвідомлювали тепер, до якого рівня вони належать, чи до категорії Тори, чи до категорії Мішкану. Бо поняття Тори та Мішкана, сказано там, є поняттями Зеїр Анпіна й Малхут, що означає «єднання Творця та Його Шхіни». Тому сказав Зоар: «Скільки воїнств у Тори», тобто, щоби знали, до якого рівня вони належать, скільки воїнств у Мішкана, тобто, скільки людей з них належать до категорії Шхіни. Виходить, що все це лічення, воно лише для знання людини, адже Творець певно знає все, без того, щоб рахувати практично.

Виходить, що основним є те, що людина має знати, до якого стану вона належить. І як сказав Раба: «Знає людина в душі своїй, чи повний праведник вона, чи ні». І все це для того, щоб людина знала, чи йде вона правильним шляхом, тобто, щоб усвідомлювала, що покладено на неї зробити, аби прийти до цілі, ради котрої вона створена, і як сказали: «Щоби не прийти до порожнечі».

А для того, щоб зрозуміти, як людина звична тягнутися за загалом, і щоб мала людина силу вийти з того, що прийнято у загалі, і бути працівником самостійним, тобто, щоб особисто вона могла збагнути, що їй робити, і як людина потребує підвищеної обережності аби врятуватися від того, щоб, як пересічна людина, звично працювати тільки для власної користі, - я наведу тут розповідь про «хозе» (провидця) з Любліна, хай захистять нас його заслуги, - яка є в книжці «Сіхот хаїм», написано так:

Розповідав рабі з Могліца, що одного разу, коли рабі з Любліна зачинився в своїй кімнаті в суботню ніч перед «кідушем» (благословення на початку суботньої трапези), раптом відкрив він двері, - а дім був наповнений хасидськими лідерами і старійшими з його кращих учнів, - і звернувся до них, і сказав їм: «Ось, написано: «І відплачує Своїм ненависникам, в обличчя йому щоб згубити його», і тлумачення: відплачує ненависникам за добрі справи, що зробили в цьому світі, «щоб згубити» їх, щоб не мали вони світу прийдешнього. Коли так, я запитую вас, по-простому, якщо грішник палає жагою до доброго капіталу, дають йому великі статки. І якщо грішник жадає насолод пошани, дають йому багато шанування. Але якщо грішник не любить ні слави, ні багатства, а любить чини, або любить бути равом, або рабі, чим відплачують йому? І чим відплачують тим людям, які чинять добро в цьому світі, щоб не було їм світу прийдешнього? Але все це дійсно так: той, хто любить бути рабі або равом, дають йому з небес, і тому, хто любить чини, дають йому чини, щоби втратив він майбутній світ (боронь Боже)». І відразу зачинив двері. Кінець оповідання.

І з цієї розповіді ми бачимо, що існують люди, які думають, що вони досконалі, тим, що відмовляються від пристрастей, і відмовляються від слави, і вважають людей, занурених в пристрасті або честолюбство, що не варто дивитися на них, а особливо розмовляти з ними. Тобто, вони бачать, що люди, які виконують Тору та заповіді ради того, щоб наповнили їм їхнє бажання отримувати, певно йдеться про бажання, на які немає заборони, інакше це не звалося б, що чинять добрі справи, а також ті, котрі виконують Тору та заповіді ради того, щоб їх шанували, і вони, ці люди, які бажають вищих посад, або бути равом чи рабі, певно вони думають, що хочуть цього на добро загалу.

Тож сказав хозе з Любліна, що вони називаються «ненависниками Творця». Але оскільки вони, врешті-решт, займаються Торою та заповідями, тому Творець сплачує їм їхню винагороду згідно з тим, що вони бажають. Тобто, відповідно до того, про що вони моляться Творцеві, щоби дав їм. І виходить, що Творець задовольняє їхні потреби. Але їм слід знати: те, що вони отримують, це тому, що Творець виконує їхні вимоги. Однак, мусять знати, що тим, що вони бажають, щоби Творець виконав їхні вимоги, цим вони втрачають світ прийдешній, адже цим вони називаються «ненависниками Творця», як написано: «І відплачує Своїм ненависникам, в обличчя йому щоб згубити його». Тобто, вони мають знати, що тим, що вони отримають те, що вимагають, тобто, що Він наповнить їх тим, що вони бажають, - втратять цим майбутній світ.

І маємо зрозуміти тут дві речі:

1) Чому, якщо вони отримають винагороду в цьому світі, вони мусять втратити світ майбутній. Адже сказали мудреці: «Великим є той, хто втішається від праці своєї, більше, ніж той, хто страшиться небес», а от про того, хто страшиться небес, написано: «Щасливий чоловік, який боїться Творця». А от про того, хто втішається від своїх зусиль, написано: «Труди руки свої, і їстимеш, - щасливий ти в світі цьому і добре тобі в світі прийдешньому». Отже, ми бачимо, що той, хто має винагороду в цьому світі, не є змушеним втрачати світ майбутній. То чому щодо ненависників Творця, коли отримує оплату в цьому світі, говорять, що втрачає?

2) Слід зрозуміти, якщо людина виконує Тору та заповіді, що зветься «добрими ділами», - чому вона називається «ненависником Творця». Ось, ми бачимо, що зле начало називається «ненависником», як написано: «Якщо голодний ненависник твій, нагодуй його хлібом».

І маємо зрозуміти, чому зле начало є ненависником людини. Адже навпаки, чи не радить воно людині чинити прогріхи не для того, щоб людина мучила себе, а для того, щоб мала задоволення. Коли так, то той, хто приводить людину до задоволення, певно, має називатися люблячим, то чому зветься ненависником.

Однак, потрібно нам вірити вірою мудреців, які сказали, що вся наша робота в цьому світі полягає в тому, щоб удостоїтися злиття з Творцем. Тобто те, що є у Творця бажання дати добро й насолоду створінням, називається «метою творіння». Але неможливо дати нам, перш ніж ми виправимо наше бажання отримувати, щоб було воно ради віддачі, інакше матимемо сором, як відомо.

Тому нам потрібне злиття, що зветься «тотожністю властивостей», тобто те, що ми бажаємо отримати благо й насолоду від Творця, - це не для власної користі, бо ми хочемо скасувати наше володіння, і щоб було тільки «володіння єдиного», що є володінням Творця. І тоді буде нам справжня насолода, тим, що «сказав – і виконаємо Його волю», тобто щоби бажання Творця реалізувалося б повністю, практично. Іншими словами, щоб створіння змогли б отримати те, що Творець бажає дати їм, тобто, добро й насолоду.

Виходить, тим, що зле начало підбурює людину, щоби працювала не на благо Творця, а для власної користі, воно спричинює цим зло людині. Тому і зветься «зле начало». І зі сказаного зрозуміємо питання: чому, коли людина виконує Тору та заповіді, і чинить добрі справи, - а доказ тому, що це добрі справи, те, що Творець платить за добрі діла, як сказано вище, - і все одно вона зветься «ненависником Творця». Як написано, «І відплачує Своїм ненависникам, в обличчя йому щоб згубити його», тобто хоч людина й робить добрі справи, це не тому, що любить Творця, а просто вірить, що Творець дасть їй винагороду за це. Отже, не з тієї причини, що любить Творця і через це вона працює і виконує Тору та заповіді, - а з причини власної користі.

Однак, треба зрозуміти:

1) Якшо той, хто працює у свого ближнього, і намір його – винагорода, а не служить йому і робить та виконує його накази тому що любить його, - то хіба через це він зветься «ненависником»? Адже ми можемо сказати тільки те, що він працює у нього не з любові, а тому, що любить себе. Але чому тут він називається «ненависником Творця»? Тобто, чим він робиться ненависником Творця, якщо працює для власної користі.

2) Який зміст заповіді любові до Творця. Невже бажає Творець, щоб ми давали йому любов, і чи потребує Він нашої любові, і чи Він має хісарон, і через це заповідав нам любити Його, як написано: «І люби Творця Всесильного свого»? А відповідь така: те, що Він заповідав нам, щоб ми любили Його, – це для нашого блага. Тобто, ми будемо виконувати Тору та заповіді через те, що любимо Його. Отже, те, що ми виконуємо Тору та заповіді, це тому, що бажаємо принести Йому задоволення, щоб була Йому втіха. Адже природно що любов зобов’язує: тому, кого люблять, бажають, щоб він мав задоволення.

Як, наприклад, любов батьків до дітей, коли бажають, щоб діти мали задоволення, то через те, що люблять їх, намагаються давати дітям, щоб втішалися від життя. А висновок такий, що коли виконують Тору та заповіді з любові, яка є в них до Творця, то, само собою, не бажають натомість нічого. І також усе, що Творець бажає дати їм, добро та насолоду, вони не приймуть це в келім отримання, а в келім віддачі. Інакше кажучи, вони приймають добро та насолоду тому що знають, що Творець має втіху від цього, адже мета творіння, якою є – дати благо створінням, - реалізується, так, як Він бажав. Тобто, існує досконалість в тому, що вони отримують добро та насолоду, бо немає в цьому сорому.

І згідно з цим виходить: той, хто виконує Тору та заповіді з причини винагороди, тобто бажає оплати, той називається «ненависником Творця», адже він заважає Творцеві, тим, що затримує. Те, що Творець хоче віддавати створінням, - це є задоволенням для Нього, - а ця людина затримує мету творіння, щоб не реалізовувалась. Тому що бракує при цьому клі й облачення, які віддаляють сором в час отримання блага. Через це вона і зветься «ненависником Творця».

І людина повинна вірити в слова мудреців, які сказали: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». Що означає: оскільки людина приходить очиститися, тобто, відчуває, що перебуває в нечистоті, і поки що далека від святості, вона має сказати, що ця відомість прийшла згори. Тобто те, що прийшла вона очиститися, це їй була допомога згори, - повідомили їй, що вона далека від святості.

Це означає, - на цю відомість людині слід зважати, і сказати, що це зветься «розкриття згори», - те, що їй повідомили, щоб відчувала себе неприємно через те, що віддалена від святості. Тобто що зазвичай людина не турбується про недолік, коли їй бракує злиття з Творцем. Бо щодо будь-якої речі людина здатна відчувати нестачу і болить їй те, чого їй бракує. Однак відчути цей біль через те, що вона віддалена від Творця... навіть якщо людина віддалена, але не звертає уваги на це, бо має вона турботи більш суттєві, в яких вона відчуває нестачу.

Тому іноді людина приходить до відчуття, що вона таки починає відчувати сором в тому, що перебуває в стані ницості. Хоча перед цим також перебувала в цьому стані, але не звертала уваги на це. І тоді людині слід вірити, що це прийшло їй згори, за принципом «тому, хто приходить очиститися...» Іншими словами, чому вона тепер прийшла очиститися, і не може терпіти свій стан ницості, - повинна вона сказати, що це прийшло їй згори.

Проте, не слід людині говорити, - я почекаю аж поки прийде мені ця відомість згори, тоді я подумаю, що треба мені очистити себе. Про це сказав мій батько й учитель, що перед дією людина повинна сказати: «Якщо не я собі – хто мені?» Це означає, що тільки я сам можу допомогти собі, тобто тим, що я подолаю себе і чинитиму дії, що приведуть мене до злиття. Але ж потім, тобто після дії, людина має сказати, що все прийшло згори, і не можна говорити, що «це сила моя і міць руки моєї зробили мені це досягнення».

І ось, ми бачимо, що з одного боку людина має сказати, що після всіх випробувань, в яких вона вистояла, - має знати, з одного боку, що вона є мужнім героєм, як сказано: «бо нині пізнав Я, що боїшся ти Всесильного». Тобто, людина є героєм. А з іншого боку слід їй сказати, що Творець допоміг їй. Але, в будь-якому випадку, вона бачить, що встояла у випробуванні, і це знання дає людині впевненість, що вона може тепер вимагати від Творця, щоби дав їй іти і прийти до цілі.