Лист 47

(переклад з івриту)

Четвертий день місяця ... 1927 р.

Дорогому мені як душа моя ... на віки вічні.

Ось, сьогодні прийшли до мене слова твої (лист), і одне я бачу в них, що трепіт твій є величезним щодо мене, щоб не віддалився я від тебе, боронь Боже, ні на волосину.

Проте насправді, втілено в тих, хто приходить у цей світ, і також дано право... притягувати істинне благо до іншої сторони. І замість того, щоб благо трепоту мало б впливати на тебе, аби бачити в своєму серці кожен момент і постійно, щоб не віддалялося серце твоє від мене ні на волосину, - поверни цей страх про мене, щоб не віддалилося моє серце від тебе, - і станеш тим, хто трудиться і робить виправлення в місці цільному, котре ніколи не псувалося. А місце розтрощене залишиться в своїй зіпсутості, без усякої уваги до нього. Знав я, що ці речі також будуть для тебе непрозорими, і не зрозумієш їхнього походження, і в час радості зможеш ще думати, боронь Боже, інше.

Дуже хвилюється про тебе серце моє, дорогий мій, дати горлу твоєму краплю істини, якій нічим не зобов’язані жодний з 613 органів людського тіла. І скільки разів зрозумів ти це з моїх уст, і разом з усім цим, коли б не наблизив я до тебе слово істини, воюватимеш ти зі мною з усіх сил. Однак така природа духовного, що той, хто злитий з Творцем, відчуває себе не приліпленим до Нього, і турбується, і сумнівається в цьому, і робить все, що знайде його рука в силі своїй, удостоїтися злиття.

Бо мудрий відчуває себе протилежним тому, хто не злитий з Творцем, який відчуває себе задоволеним і насиченим, і не дбатиме, як годиться, щоб тільки виконувати заповідь турботи і жадання, бо «дурень не відчуває». І як неможливо дати сліпому від народження знання суті відсутності зору, окрім як повернути йому світло в очі, так і ця річ. І вточни, і зрозумієш.

Уже писав я, що ви помиляєтеся в мені, кажучи, що я поїхав від вас, замість того, що повинні ви були б зрозуміти, що це ви поїхали від мене. Повірте мені, що очі мої й серце моє з вами завжди, не відчуваючи віддалення в місці та часі, зовсім, і якби не потрібна була б думка того, хто чує, то наочно переконалися б у цьому. І навпаки, матеріальне віддалення від вас здатне діяти в вас з більшою швидкістю, і насправді, знайте, що на це сподівався і на це надіюся, якщо зрозумієте більше.

Правда те, що й я «намацую шальку виправдання» для вас, позаяк я уявляю собі атмосферу Єрусалиму, коли я був у вас на очах, і тим більше, коли я скритий від вас. І це є причиною, що налаштував я вам розпорядки, завдяки яким ви здатні все ж таки втриматися в вашому стані, не відхиляючись назад, і коли єдине й особливе для вас це єднання товаришів.

І твердою є моя обіцянка, що [до всього] здатна вона, ця любов. І нагадаю вам кожну добру річ, яка вам потрібна, і якби ви зміцнилися б, принаймні в цьому, певно що просувалися б від успіху до успіху сходами святості, як пообіцяв я вам ще спочатку.

І як пробачу я вам це, і сходи, поставлені на землю, вільні, без будь-кого, хто сходив би і піднімався б ними. І замість «сьогодні» скажете «завтра». Скажіть-но мені, ви, який вам прибуток з мого прощення, - і знатиму, і відповім вам. Не виголошую я вироків і не встановлюю закони, і це знайте й ви дуже добре, і якби не боявся я відступу назад, не виходив би я зі своїх меж, бо було це важко мені, дуже-дуже. Однак, як жалкую я про тривалість часу... але страждала душа моя від цього в мірі, яку не можна оцінити заздалегідь, і в стані рівноваги також, а тим більше, якщо ви, боронь Боже, хитнетеся назад. Це передбачав я, і говорив - спочатку виправити дію.

Отже, через це, нагадуючи, нагадаю вам ще раз про дієвість того, що є товариською любов’ю, - принаймні в цей час, «адже від цього залежить наше право на існування, і цим оцінюється міра нашої удачі, близької до нас».

Тому відстороніться ви од усіх уявних справ, і приділіть серце міркуванням, - думати й віднаходити правильні засоби зв’язати ваші серця буквально в єдине серце, і здійсниться в вас написане: «Полюби ближнього свого як самого себе», в його простому сенсі. Бо «Тора залишається в своєму простому сенсі», і були б ви чистими завдяки думці любові, яка покривала б усі злочини. І коли я благаю про це, то починайте зв’язуватися любов’ю в істинній мірі, і тоді побачите «і піднебіння скуштує», і всі створіння не будуть перепоною між мною і тобою, - і тямущому досить.

А щодо твоєї недбалості дійти до молитви, я знаю і відчуваю долю твою і горе твоє. І якби я не бачив, що міра збитку не зменшується від виправданості причини, я не говорив би й слова.

Єгуда Лейб