Лист 46
(переклад з івриту)
На виході суботи тижневої глави «Шофтім», (3 вересня) 1927 р., Лондон.
Видному мужу, хасиду, скарбниці мудрості й знання з побажанням здоров’я, рава ... хай удостоїться життя довгого й доброго.
Листа Вашого я одержав і радів дуже бачити власною його рукою написане, хай буде мені добрим знаком його доброго, з Божою поміччю, здоров’я. А те, що написав він, що не вважає рава кабалістом, як я думаю, то я не знаю, хто сказав і хто запідозрив згаданого рава, що він кабаліст. І тому вважатиму, що шановний рав думає, ніби я тужу за його формальним схваленням аби підтвердити слова мого вчення. То я вже писав, що моє бажання в цьому лише, аби досягти гроші, надрукувати книжки, оскільки немає в мене схвалення від якоїсь відомої людини, щоб була вона шанована [мною] в цій справі, як я вже писав там.
Тому я думаю, що шановний рав бажає перевірити мене і обговорити зі мною це питання, і в цьому я також готовий дослухатися до нього і відповім на питання в міру сил. А тим більше після того, як він усунувся від справи старань, згаданих там, тому немає в мене більше нічого, що стосувалося б цієї справи. І тут я, як мудрець, що з’являється перед дією, коли слухають його, і я відповім на все, одне за одним.
1) Те, що не бачить в наш час когось, хто був би кабалістом, не зрозуміло мені, як можна сидіти в обмеженому оточенні й бачити увесь світ. А тим більше щодо бачення – хто є кабаліст. І по-правді, що я також не бачив істинного кабаліста в цей свій час, але я розумію, що «не вдівець Ісраель», і не існує покоління, в якому не було б подібних Аврааму, Іцхаку та Яакову, - і взагалі «не бачили» не є доказом.
2) Те, що повідомив мені щодо отримуваного за сенсом написаного: «Хай буде, прошу, дух, що на тобі, буде на мені вдвічі». І запитав, - що просив, і що відповів? І пояснив, що попросив, щоб були той, хто отримує і отримуване разом: «І це те, що відповів йому: якщо побачиш, що я отримую від тебе тоді, коли ти отримуєш від мене, і зрозумій». Отже, я визнаю, що не розумію стислості його висловів, адже це здається мені подібним, як наче один просить у ближнього, щоб дав йому подарунок, і відповідає йому: якщо побачиш, що я дам тобі подарунок, то буде тобі подарунок. І це зовсім не відповідь, а тим більше що не потрібно для цього подвійної умови, як сказано там.
3) Те, що він пише: «Я бачив в учителях своїх, П. і К., благословенна пам’ять праведників, що був у них цей духовний ступінь». То на мою думку, немає жодного сумніву, що неможливо бачити ніякого духовного ступеня у своїх вчителях, - того, чого він сам ще не удостоївся. І про подібне до цього сказали мудреці, що «Людина не може збагнути розуму свого вчителя до сорока років», і навіть у товариша свого неможливо бачити те, чого не має сам. І бажав би я послухати думку шановного рава щодо цього питання.
А тепер потішуся трохи його словами щодо того, що написав про одержувача й отримуване як одне. Бо сенс цих слів можна зрозуміти лише на рівні того, як читається, тобто кожен, хто отримує благо від Творця, виходить, пишається вінцями Творця. А той, хто удостоївся відчути в час дії, як Творець також пишається ним через те, що знайшов його готовим прийняти Його вплив, цей називається «прийнятий» (кабаліст). І це напевно
є великим рівнем, як написано: «Знайшов Я Давида, раба Мого, єлеєм святості Своєї помазав його», і т.д., і достатньо тямущому.
А суть слів «удвічі» я поясню відповідно до «дай мудрецю» і т.д. І це – за суттю написаного: «Не зможе дати первородство сину улюбленої... – його визнай, дати йому вдвічі», і т.д. А суть первородства відома від рабі Бера з Межиріча, благословенна пам’ять праведника, за суттю: «алеф-юд-куф бет-каф-рейш ґімель-ламед-шін», однак «вдвічі» (івр. «пі шнаїм») – це «пе» (уста), в яких прихований той дух, на який покладалися праотці наші, див. в Ідра Раба. І поясню це «вниз», а з нього можна вчити «вгору».
Відомо, що існують два праведники: праведник, який увійшов у неї, і праведник, який вийшов з неї, - за суттю «коли виходила її душа» і т.д. І тому зівуґ їхній припиняється, як відомо про зівуґи ЗОН, що в майбутньому буде зівуґ їхній досконалим. І тоді називається вдвічі, і це те, що сказав йому Еліягу: «Важкого ти попросив», чим натякнув йому на те, докуди він доходить. Тобто «Якщо побачиш, що забирають мене від тебе». «Луках» (взятий, забраний) – з оголосом «кубуц», сенс якого – я «загораюся» від тебе, тобто абсолютно протилежне тому, що думав ти до цього дня, що я твій пан, і ти загоряєшся від мене. Але це я загоряюсь від тебе, і тоді «буде тобі так», бо тоді удостоїшся «вдвічі». І тому не було в нього сили, у Еліші, просити його ще про це. (Подібно як це в пісні «Іш хасид гайя»: «І вважав його вчителем своїм»).
Але зрештою удостоївся цього, як написано: «І Еліша бачить, і він кричить: батьку мій, батьку мій! Колісниця Ісраеля і вершники його». Означає це, що побачив, як всі загалом світла Ісраеля, що включені в Еліягу, пана його, всі притягуються і загораються від нього самого, і тому дуже утруднявся, як сказав йому: «Важкого ...» і т.д. Бо не міг витерпіти цього, так що аж закричав: «Батьку мій, батьку мій», що є суттю «вдвічі», що і нижні ЗОН – як вищі Аба ве-Іма, і т.д.
І тому «І не бачив його більше», оскільки бачив лише себе. І достатньо тямущому. І був у великому напруженні через це, і тому «І ухопився за одяг свій і розірвав його навпіл». Пояснення: загалом світла, за суттю «колісниця Ісраеля і вершники його» мають натяк в написаному за сенсом «одяг його», і досить тямущому, як сказано вище... ... Аж поки заслужив, за суттю написаного: «І підняв він «адерет» (плащ) Еліягу, який впав з нього», що є сенсом «плащ»... адже до того вважав його категорією низькою і зовнішньою, а тепер здогадався підняти його на його місце, і тоді насправді удостоївся «вдвічі».
А відтак і надалі була в нього категорія падіння плаща Еліягу прикладом підйому МАНа. І це те, що написано: «І взяв... який впав з нього... і сказав: де Творець, Всесильний Еліягу, також» і т.д. «Також» (івр. тут – «аф») – це клі нефеш (душі), як написано: «І вдихнув у «аф» - ніздрі його душу життя, і став Адам душею (нефеш) живою». І це падіння, між тим і тим, як згадано вище в таємниці розривання одягу, відбулося з ним за суттю «Також і він... і перейшов Еліша»... «І сказали: покоївся дух Еліягу на Еліші». Тобто, всі рівні Еліягу, вчителя його, зв’язалися, безсумнівно, в Еліші», як сказано вище.
І з цього зрозуміло те, що написано в «Лікутей Тора» Арі, що Еліша – перевтілення Каїна, про якого написано: «А на його приношення не зглянувся». Однак, був він виправлений в Еліші, букви імені якого елі ша (Бог мій зглянувся), а отже, як сказано, за суттю «вдвічі»...
(бракує продовження)
Єгуда Лейб