Стаття 12, 1985
(переклад з івриту)
«І оселився Яаков у землі проживання батька свого, в землі Кнаан (Ханаан)». В Зоар (глава «Вайешев», стор.4, п.11): «Рабі Хія почав і сказав: «Багато бід у праведника і від усіх врятує його Творець». Але той праведник, який боїться свого Володаря, - багато лиха він вистраждає в цьому світі, щоб не вірити злому началу і не бути поряд з ним. І Творець рятує його від усього. Це те, що написано: «Багато бід у праведника і від усіх врятує його Творець». Не сказано: «багато для праведника», а «багато бід у праведника», що показує сенс цього, - що той, хто страждає через багато бід, – він праведник, тому що Творець бажає його. Бо те лихо, яке терпить, віддаляє його від злого начала. І через це Творець має бажання до тієї людини і рятує її від усього».
І слід зрозуміти його слова:
1. Що виходить з цього? Той, хто терпить «багато бід», – він є праведником, а той, хто не страждає через «багато бід», - не праведник?
2. Чому, якщо не бажає діяти на пару зі злим началом, змушений терпіти «багато бід»?
3. Вислів «І через це Творець має бажання до тієї людини і рятує її від усіх», - то щодо іншої людини виходить, що Творець (боронь Боже) не рятує її? Чи може таке бути?
4. І ще складніше те, що з одного боку каже, що лихо, яке терпить, віддаляє людину від злого начала. А з іншого боку каже, що Творець рятує її від усього, тобто рятує її від «багатьох бід». Якщо так, людина знову наблизиться до злого начала, тому що анулювалася причина, яка віддаляла її від злого начала.
І маємо пояснити його слова. Ось сказано: «У цій мірі знайшли Мене». «І сказав рабі Шимон бен Леві: «Зле начало людини посилюється проти неї щодня і бажає вмертвити її, як сказано: «Споглядає грішник праведника і бажає вмертвити його», і якби Творець не допоміг їй, не подолала б його, як сказано: «Всесильний не залишить нас в його руці».
Ось в трактаті «Сукка» (стор.52) є також подібний вислів: «Сім імен є у злого начала, цар Шломо називав його ненависником, як сказано (в «Мішлей», 25): «Якщо голодний ненависник твій – нагодуй його хлібом, і якщо спраглий – напої його водою, бо жарини ти нагрібаєш йому на голову, і Творець «ішалем» (заплатить) тобі, не читай «яшлім» (дасть примирення) тобі, а «яшлімено» (примирить його) з тобою».
І пояснив Раші: «Якщо голодне твоє зле начало і жадає гріха, дай йому їсти «лехем» (хліб), - обтяж його «ба-мілхама» (війною) Тори. Як написано (в «Мішлей», 9): «Йдіть, «лахаму бе-лахмі» (воюйте за хліб мій)». «Напої його водою» Тори, як написано (у Ішайягу, 55) про неї: «Хай усі спраглі йдуть до води». «Примирить його з тобою» – тобто буде зле начало в мирі з тобою і любитиме тебе, і не вестиме тебе грішити і згинути зі світу».
А щоб зрозуміти все, наведене вище, потрібно знати, що основне у злому началі це те, що зветься основою створіння, що створив Творець «суще з нічого», і це - бажання отримувати. І воно є річчю новою, якої не було до створення її, як відомо (дивися в «Передмовах»). Й уся робота людини в тому, щоб працювати виключно навпаки своїй природі, тобто щоб було все її бажання – тільки віддавати. Але це проти її природи, адже з боку природи людина має дбати тільки про потреби себелюбства, і не має ніякого прагнення працювати на благо ближнього.
І хоч ми й бачимо, що іноді людина таки працює на добро ближньому, - це може статися лише коли вона бачить, що отримає винагороду за свою роботу, коли бажання отримувати буде задоволене цим. Тобто коли оплата задовольнить її себелюбство, інакше не до снаги їй вийти з келім отримання, – з боку природного закону.
Але, щоб людина могла виконувати дії ради віддачі, і не отримувати ніякої винагороди, – це не за законом природи. Хоча й бачимо ми, що є люди, які йдуть віддавати життя за батьківщину, не бажаючи ніякої нагороди. А це тому, що батьківщина дуже важлива для людини, і така важливість є і з боку природи, як сказали мудреці: «Бо милим є місце для тих, хто живе в ньому». Хоч, напевно, існують різні міри привабливості, бо не всіх воно приваблює однаково. І тому є багато добровольців, що йдуть у військо, оскільки важлива їм батьківщина. Але це при тому, що вони думають, що «воно не така вже й велика небезпека, щоб залежало від цього усе життя. Адже я бачу, що багато людей повертаються з війни здоровими й цілими».
А якщо є іноді невідворотна смертельна небезпека, на це вже здатні йти, на певну смерть, лише обрані одиниці, яким батьківщина важливіша. І також і тут домішується сила заміни, коли людина думає, що після її смерті всі знатимуть, що вона - особа з силою самозречення на благо загалу, і що вона була людиною піднесеною над народом, і вболівала за благо суспільства.
Але в роботі Творця людина, яка йде дорогою істини, мусить працювати, приховуючи взаємини з Творцем з вищезгаданої причини – щоб не було зовнішнім силам можливості чіплятися. Тобто щоби в роботі Творця не було б до людини «чіпляння», коли вона працюватиме заради зовнішніх, тобто щоб люди, які зовні, знали б про її роботу, - а от тоді б вона працювала з самовідданістю, щоб люди що зовні говорили б, що вона була людиною, піднесеною над народом. Адже це також підсобляє їй, щоб була вона спроможна працювати без винагороди для того, щоби зовнішні люди сказали б, що вона працювала виключно на Творця. А дав Творець цю силу створінням тому, що «із ло лішма прийдуть до лішма». І тоді не буде людині ніякої допомоги ззовні, - а прийти до цього вона може, якщо спочатку була в стані ло лішма. Але щоб не залишатися в ло лішма.
І це те, що сказали мудреці (трактат «Сукка», 45): «Кожен, хто сполучає ім’я небес і «іншу річ» (егоїзм), викорінюється зі світу, як сказано: «виключно Творець». І це, «виключно Творець», означає, що не буде там жодної домішки себелюбства абсолютно, а лиш тільки Творець, що й є сенсом вислову виключно.
Але все ж таки маємо зрозуміти тут одне базисне поняття. Слід визначити, що є людина, яка проявляє самозречення для того, щоб чогось досягти, навіть коли вона отримує заміну задля всього загалу, і ясно що це річ велика. Тому що заміну, яку вона отримує натомість, це не задля себелюбства, а з причини любові до ближнього, адже людина любить ближніх і заради них іде на смерть, аби принести добро всім.
Але певно, якщо був би у людини якийсь спосіб, щоб змогла досягти ту річ не через самопожертву, ясно, що обрала б інший шлях. Бо основне для неї – це отримати щось взамін, щоб це було для загалу, не сама робота є ціллю, а та розрада, яку може вона принести батьківщині, – це дає їй сили працювати. Тому людина не дивиться на засоби, як досягти те, що необхідно батьківщині. І якщо вона бачить, що саме завдяки тому, що вона віддасть життя своє за батьківщину (вона може дати розраду батьківщині), – вона також готова на це.
Тоді як щодо любові до Творця ми кажемо, що людина повинна працювати «виключно для Творця», мається на увазі «без ніякої заміни». Тобто вона готова до самозречення без усякої заміни, без того, щоб народилося в результаті її самозречення щось натомість. А суть у тому, що це її мета, те, що вона бажає скасувати свою сутність перед Творцем, тобто (анулювати) своє бажання отримувати, що є суттю створіння, – саме це вона хоче скасувати перед Творцем. Виходить, що це її мета, тобто мета людини – це зректися себе перед Творцем.
Тоді як в матеріальному щодо любові до ближнього, хоч це і високий ступінь, і не всі люди здатні діяти на благо загалу, але все одно самовіддача є лише засобом, а не ціллю. І була б людина більше задоволена, якби могла б діяти й рятувати людський загал без того, щоб жертвувати собою.
І запитаємо тих, хто зголошується йти на війну за свою батьківщину, що якби хтось міг би дати їм поради як врятувати їхню батьківщину без того, щоб вони віддавали б своє життя, певно були б вони раді. Але як немає вибору, вони готові йти за свій загал, для того, щоб люди отримали винагороду за це. І людина вкладає все, що є в неї, і хоч це й велика сила, але ніякої належності немає до самозречення ради Творця. Бо там самозречення є метою, а те, що народиться після цього, це не є ціллю, і не на це було спрямовано намір людини. Тому самопожертву в духовному ніяк не можна зрівняти з матеріальною. Бо в матеріальному самопожертва є засобом, а не метою. Тоді як в духовному воно навпаки, самопожертва є метою.
І з цього зрозуміємо поняття «отримує ради віддачі». Оскільки вся мета людини – це лише віддавати Творцеві, бо це є станом тотожності властивостей: «як Він милосердний, так і ти милосердний». І коли людина приходить до рівня самовіддачі Творцю, тому що вона бажає скасувати себе, щоб принести задоволення Творю, тоді вона бачить мету Творця, що була в задумі творіння і мета ця – дати благо Своїм створінням. І тоді людина бажає отримувати ті добро та насолоду, що були в задумі творіння «дати благо Своїм створінням».
І це зветься «отримує ради віддачі». Інакше може бути, що людина хоче дістати добро та насолоду, і тоді все віддає для того, щоб дістати можливість отримати. А це вже йде лінією «віддає ради отримання». Тоді як якщо ціллю людини є віддача, і не має вона жодного бажання отримати для власної користі нічого, адже [все] «виключно для Творця», тоді вона може прийти до отримання заради віддачі.
А щодо поняття самовіддачі, чув я від свого батька й учителя, що людині треба уявляти собі самозречення так, як ми знаходимо у рабі Аківи (в трактаті «Брахот», 61:2), який сказав своїм учням: «Усе життя журився я про цей вислів: «[Полюби Творця] … усією душею своєю, навіть коли Він забирає твою душу». Казав я: «Коли б прийшло мені таке до рук, і виконав би я це!», і тепер от, коли прийшло це мені, - не виконаю?»
І певно, що таке бажання віддачі, коли людина каже, що бажає вона отримати добро та насолоду через те, що це є метою творіння, певно що намір її – ніяк не інакше, як тільки бути отримувачем ради віддачі Творцю.
І з цього зрозуміємо чотири наведені вище питання.
Перше питання: Виходить зі слів Зоар, що тільки той, хто страждає через «багато бід», є праведником. А той, хто не терпить лиха, не може бути праведником. Чи можливо таке? А справа в тому, як сказано вище, що під «бідами, лихом» мається на увазі зле начало. Це означає, що тільки той, хто відчуває зле начало, що завдає йому багато горя тим, що не дає наблизитися до Творця, той називається «праведником». Тоді як коли людина не відчуває, як воно віддаляє її від Творця і не відчуває його самого, наскільки воно завдає їй цим багато горя, - вона не вважається праведником, бо ще не прийшла до усвідомлення зла, тобто щоб це їй боліло.
Друге питання: Чому, якщо людина хоче, щоби зле начало не брало участь в її діях, змушена вона терпіти «багато бід», що означає: немає іншого виходу, як тільки вимушено терпіти зло. А згідно зі сказаним вище, це дуже просто – під «бідами» мається на увазі зле начало. Бо якщо не відчуває, що зле начало завдає йому багато горя, воно не вважається у нього злим началом, таким, щоб не захотів би співіснувати з ним, а бачить його як добре начало, тобто те, що приносить йому лише добрі речі, то чому б не бути з ним разом? Тоді як коли людина бачить ті біди, які зле начало спричинює їй, тоді вона не кооперується з ним.
Третє питання: Про людину, яка терпить «багато бід», каже Зоар, що Творець бажає її. Висновок: того, хто не терпить багато лиха, Творець не бажає його, – чи може таке бути? Проте, відповідь та, як зазначено вище, коли людина відчуває, що зле начало завдає їй багато горя і вона кричить до Творця, щоби допоміг їй, – таку людину Творець бажає. Тоді як коли людина не відчуває, що зле начало приносить їй горе, Творець не бажає її, бо не має вона необхідного клі, тобто бажання, щоби Творець врятував її.
Четверте питання: Якщо Творець рятує людину від зла, вона знову поєднується зі злим началом?
Відповідь: порятунок, що прийшов від Творця, – це інша річ порівняно з порятунком, що буває в матеріальному. Бо стан зла, що буває в період «ахораїм» (стан, зворотний віддачі), є періодом приховання лику Творця, і тоді людина бачить, що вона наразі в стані приховання. Адже відомо, що малий скасовує себе перед великим. То ясно, що й тут, в роботі Творця, людина має анулювати себе перед Творцем «як свічка перед смолоскипом». А її тіло, як вона бачить, не скасовує себе. І важко їй підкорити його і прийняти на себе віру вище рівня знання. Тоді людина бачить, що тіло завдає їй горя тим, що не хоче прийняти на себе тягар малхут небес, і через це вона віддаляється від усього духовного.
Виходить, замість того, що людина мала б вірити, що Творець створив світ властивістю «добрий і добродійний», зло, що в її тілі, віддаляє її від усього блага. Тобто, коли починає вивчати Тору, вона не знаходить в ній ніякого смаку. А також, коли починає виконувати якусь заповідь, не відчуває в цьому ніякого сенсу, тому що зле начало, що в її тілі, силою того, що не дає їй вірити в Творця вірою вище рамок знання, - цим воно забирає в неї увесь смак та сенс. І у кожному випадку, коли вона починає наближатися до чогось в духовному, людина відчуває, що все – сухе, без жодної «вологості» життя. Але ж людина почала свою духовну роботу, коли сказали їй, - і вона повірила в те, що сказали їй, - що Тора є Торою життя, як написано: «Бо вони – життя ваше і довголіття ваше», і як написано в «Теилім», 19, - «Привабливіші за золото і за безліч червоного золота й солодші за мед і стільниковий мед».
І коли вона вдивляється в це і бачить, що в усьому винувате зле начало, і дуже добре відчуває те зло, яке воно спричиняє їй, тоді вона відчуває на собі те, що написано: «Багато бід у праведника», тобто про неї сказані ці слова. Тоді вона дивиться, що каже вислів далі: «… і від усього цього врятує його Творець». Тоді людина починає волати до Творця, аби допоміг їй, бо все, що було їй на думці зробити, вже зробила і не поталанило їй ні в чому, і вже вона думає, що це про неї сказано: «Усе, що знайде твоя рука робити силою своєю, - роби». І тоді приходить час визволення, визволення, коли Творець рятує її від злого начала, настільки, що відсьогодні й надалі вже зле начало підкориться їй і не зможе підбурити її на жодну грішну справу.
І подивися в «Передмові до ТЕС» (п.54), де пише так: «Однак після того, як бачить Творець, що людина довершила міру своїх зусиль і закінчила все, що належало їй зробити силою свого вибору та свого зміцнення у вірі в Творця, тоді допомагає Він їй і удостоюється вона осягнення відкритого управління, тобто розкриття лику.
І тоді, удостоюється повного повернення, що означає: повертається та зливається з Творцем усім серцем, душею та сутністю, як це випливає, само собою, з осягнення явного управління».
І подивися там (в п.56), написано так: «Повернення – як це? Поки не засвідчить про нього Той, хто знає таємне, що не повернеться більше до глупства свого». І це те, що написано: «Повернення – як це?», тобто коли людина буде впевнена, що удостоїлася повного повернення до Творця?
І на це дали їй ясний знак, тобто: «Поки не засвідчить про нього Той, хто знає таємне, що не повернеться більше до глупства свого». Тобто удостоїлася вона розкриття лику Творця, і тоді порятунок Творця сам свідчить про людину, що не повернеться більше до глупства свого.
І цим буде пояснено четверте питання: чи рятує Творець людину від злого начала, щоб не завдавало їй більше лиха? І каже Зоар, що поняття «лихо», яке переживає праведник, це для того, щоб не діяв разом з ним (злим началом). Виходить, якщо Творець рятує людину, і бачить, що не завдасть воно їй більше горя, тоді знову співпрацює з людиною зле начало, оскільки вся причина того, що воно приносить людині горе, – це для того, щоб не співпрацювала з ним. А оскільки анулювалася причина, то й повертається все до попереднього стану. Але, як ми пояснили, що порятунок Творця є справою розкриття Його лику, настільки, що Творець свідчить, що не згрішить людина. А лихо, яке терпить праведник, це для того, щоб була йому можливість просити у Творця, як сказано вище: «Якщо немає ахораїм, немає й розкриття обличчя». Виходить, що в час, коли є розкриття лику Творця, тоді все йде на лад.