Стаття 14, 1989 рік
(переклад з івриту)
У Зоар (глава «Ваера», у коментарі «Сулам» п. 89) написано так: «Почав рабі Ельазар і сказав: «І знай нині, і поклади на серце своє (букв. «серця свої»), що Творець є Всесильним». Запитує: вислів цей слід було скласти так: «І знай нині, що Творець є Всесильним», а в кінці – «поклади на серце своє», бо відомість, що Творець є Всесильним готує людину саме так покласти на серце. А якщо вже поклала на своє серце, то, само собою, є в неї знання цього. І ще - і поклади (буквально) «на серце своє» слід було б сказати, а не «на серця свої».
І відповідає: «Однак, сказав Моше, якщо ти бажаєш стояти на цьому й знати, «що Творець є Всесильним», тоді «і поклади на серця свої». І знай це. Адже «серця свої» означає, що добре начало та зле начало, що проживають у серці, включилися одне в одне, і вони є одним. Тобто двома основами своїми, щоб перетворити злі властивості злого начала на добрі. І тоді зрозуміло, що немає більше відмінності між добрим началом і злим, і тоді знайдеш, «що Творець є Всесильним», - кінець цитати.
І маємо зрозуміти, що є в цій відомості, що якщо знають, що «Творець є Всесильним», приходять до «і поклади на серце своє», що й є запитанням рабі Ельазара. І ще слід зрозуміти відповідь, коли каже, що неможливо прийти до усвідомлення, що «Творець є Всесильним», перш ніж удостоїмося «і поклади на серце своє». Який тут зв’язок, як одне залежить від іншого? Це саме тоді, коли він служить Творцю також і злим началом, тоді можна прийти до цього усвідомлення.
І для того, щоб зрозуміти це, повинні ми упередити подальше темою мети творіння й також справою виправлення створіння. Адже відомо, що метою творіння є дати благо Його створінням, і це означає, що Творець бажає, щоб усі створіння отримали благо й насолоду. А перш ніж прийшли вони до отримання цього, не видно поки що досконалості, яка є в меті творіння, оскільки поки що існують такі категорії у світі, які ще не досягли блага й насолоди.
Тому досконалість мети творіння дається взнаки саме тоді, коли всі досягнуть блага й насолоди. І це називається, як каже Арі, «що до створення світу був Він та ім’я Його одним». Як написано в ТЕС, це означає, що категорія блага й насолоди існувала в бажанні Творця дати благо Своїм створінням. І була там категорія клі, що зветься малхут Нескінченності, яка отримала світло. І тоді світло, що зветься «Він», і клі, що зветься «ім’я Його», були одним, бо не було відмінності властивостей. Це й є метою творіння.
А потім з’являється справа виправлення створіння, як говорить Арі, «для того, щоб стала явною досконалість Його дій, скоротив Себе». І пояснює там, в «Ор пнімі», що оскільки відмінність властивостей призводить до роз’єднання між отримувачем і Тим, хто дає, і також все те, чого немає в корені, призводить, як відомо, до неприємного відчуття в гілках, то для того, щоб не було феномену сорому завдяки скороченню і прихованню, що зробилося, дана нижнім можливість виправити свої келім отримання, щоб були «заради віддачі».
І тоді вже буде тотожність властивостей між отримувачем і Тим, хто дає, і тоді буде прийнято все світло, яке було в Його бажанні дати благо Своїм створінням, і розкриється воно нижнім. І знову буде «Творець один та ім’я Його одне». А це означає, що світло блага й насолоди, які були відкриті у світі Нескінченності в келім отримання, - воно, це світло, розкриється в келім отримання, які будуть виправлені «заради віддачі».
І від цього походять для нас дві речі:
1) Бажання отримувати, що походить від мети творіння, оскільки бажанням Творця є дати благо Своїм створінням, тому створив у створіннях бажання та прагнення отримувати благо й насолоду. І від цього пішло зло, що зветься «зле начало», властивість якого лише отримувати задля особистої користі.
2) Бажання віддавати. Воно також пішло від сили скорочення та приховання, що утворилося для того, щоб було виправлення створінню, і називається «добре начало». Оскільки завдяки бажанню віддачі приходять до тотожності властивостей (з Творцем), що є станом злиття, завдяки чому й отримують благо й насолоду, які є в бажанні Творця дати благо Своїм створінням, - і в результаті прийде мета творіння до повної реалізації.
Ось, коли людина бажає увійти в роботу святості, тобто діяти й докладати зусиль для того, щоб отримати винагороду, а винагородою її буде те, що вона удостоїться злиття з Творцем, тобто що всі її діяння будуть в ім’я небес, - тоді тіло, яке народилося з боку мети творіння з бажанням отримувати для себе, як сказано вище, протидіє з усіх сил, і кричить воно, адже метою творіння є «дати благо Його створінням, а самому Творцю немає нестачі ні в чому, щоби нижні ще й давали Йому щось.
І тому воно запитує: «Навіщо я повинно старатися, щоб усе було на благо небес, без винагороди? Чи ж це не проти мети творіння? І якби було дійсно так, що потрібно працювати в ім’я небес, а не для особистої користі, то чому створив у нас бажання отримувати для себе? Адже повинен був би створити в нас бажання віддачі. Тоді всі створіння працювали б на користь Творця. А що ти хочеш сказати, що оскільки Його бажанням є дати благо створінням, саме для цього створив у нас бажання отримувати? А потім Він хоче, щоб працювали для Нього, на благо Творця? Але ж через це величезні страждання приходять, які хочуть скасувати егоїстичне отримання й анулювати всю сутність, що в нас, і не залишиться в нас нічого для особистого блага».
І як сказали мудреці (в трактаті «Сукка, 45): «Кожен, хто сполучає «ім’я небес» й «іншу річ» (егоїзм), викорінюється зі світу». А це означає, що якщо він робить усе в ім’я небес, однак сполучає з цим також і «для себе» трохи, - це називається «інша річ». Отже, такий викорінюється зі світу, тобто зі світу прийдешнього, інакше кажучи, не зможе удостоїтися винагороди, яку людина отримує за роботу в Торі та заповідях.
Виходить, згідно з цим, що ми не можемо зрозуміти, що Його бажання дати благо Своїм створінням спричинило нам страждання - працювати для Нього. І для чого Йому потрібно, щоб ми терпіли страждання через те, що мусимо поступитися нашим бажанням отримувати. Тому коли ми діємо через примус і працюємо, переборюючи бажання отримувати, що в нас, ми кажемо нашому тілу, що нам не слід мудрувати.
А потрібно нам вірити вірою мудреців, як вони навчають нас, що ми повинні виконувати Тору та заповіді без ніякої винагороди так, як сказали (в трактаті «Авот», розд.1, 3): «Він казав: «Не будьте як раби, які служать панові своєму заради отримання винагороди, а будьте як раби, які служать пану своєму не заради отримання винагороди».
Це означає, що ми повинні вірити, що Творець не має, боже збав, нестачі, щоб Йому було потрібно, аби ми працювали для Нього. А повинні ми вірити, що те, що ми маємо працювати для Нього, - це напевно для нашого блага. Тобто завдяки цьому прийдемо до мети творіння, яка полягає в тому, щоб нижні отримали благо й насолоду. Однак робота ця - задля виправлення створіння.
Проте оскільки це проти знання, тому людина не згодна з цим, і щоразу потрібне зміцнення, оскільки кожне зміцнення діє тільки у свій час, і щоразу людині необхідно знову й знову зміцнюватися. Цей стан називається категорією «суд», тобто поки що людина перебуває в стані, коли панує скорочення й суд, і зроблено це для того, щоб не було відкритим світло обличчя Творця, бо тоді усі відчували б, як Творець управляє світом управлінням блага та насолоди.
А так кожен бачить, що властивість суду діє у світі, оскільки кожен відчуває недоліки й потреби як в матеріальному, так і в духовному. Тоді людина й каже, що ім’я «Всесильний» є мірою суду, ним відбувається управління світом. Але людина повинна вірити, що насправді все є милосердям, просто вона повинна поки що відчувати так, оскільки все йде шляхом виправлення, і саме завдяки цьому буде можливість прийти до мети творіння, якою є благо й насолода.
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, який є зв’язок між «і покладеш на серце своє» і відомістю, «що Творець, Він – Всесильний». Адже перш ніж людина прийде до рівня, коли всі її діяння будуть в ім’я небес, що зветься «заради віддачі», вона не здатна бачити, що при всьому, що відбувається у світі, Творець управляє світом властивістю «добрий і добродійний».
А повинна людина вірити, що це саме так, і говорити, як написано: «Очі в них - і не бачитимуть», хоча й бачить вона, що управління світом відбувається властивістю суду, що зветься «Всесильний». А потім, коли людина удостоюється келім віддачі, виправивши свої келім отримання, щоб діяли заради віддачі, - це називається, що вона може бути служителем Творця також і своїм злим началом. Адже злим началом називається «бажання отримувати задля своєї користі», і від цього походить все зло, яке ми бачимо у світі, що ведеться й між людиною та її ближнім, коли всі війни й крадіжки, і вбивства, що існують у світі, походять від бажання отримувати для особистої користі.
І коли людина виправляє бажання отримувати задоволення, щоб було воно заради віддачі, тоді вона дістає тотожність властивостей, що дає їй стан злиття з Творцем. І тоді відходить від неї скорочення та приховання, що панує у світі. І тоді людина бачить тільки добро. І бачить вона, що все, що вона відчувала до того, як удостоїлася злиття, то були лише виправлення, які привели її до тотожності властивостей. Виходить, те, що вона думала, що управління світом відбувається властивістю суду, що зветься «Всесильний», тепер бачить, що це – милосердя, яке називається АВАЯ. І цим маємо пояснити зв’язок «і поклади на серце своє» з тим, що «Творець – він Всесильний». Оскільки до того, як заслужили «покладення на серце», були вони відмінні за властивостями й віддалені за місцем, тобто були отримувачами для себе, а отримувач - у стані розбіжності властивостей з тим, хто віддає, і це називається «віддаленням». Виходить, що тотожністю властивостей називається, коли повернув отримувача до стану «той, хто віддає», і це називається «і поклади на серце своє». Тоді бачимо, що все, що думала людина про те, що світ поводиться за принципом суду, що зветься «Всесильний», нині вона бачить, що «Творець, Він – Всесильний». Тобто «розкрилося те, що вже було», - що все було в категорії милосердя. І це те, що написано: «Творець, Він – Всесильний». Однак до того, як заслуговуємо «покладення на серце», що зветься «тотожністю властивостей», думають, що все є мірою суду, що зветься «Всесильний».
І зі сказаного слід пояснити те, що запитують: чому, якщо Творець бажав вивести народ Ісраеля з Єгипту, він послав Моше просити і благати перед ним (фараоном), щоб дав дозвіл народу Ісраеля вийти з Єгипту. Адже ми бачимо, що вчинив там дива батькам нашим у Єгипті, тобто всі кари були на єгиптян, а над народом Ісраеля нічого з тих кар не панувало, то чому Творець не вивів народ Ісраеля поза волею фараона? Отже, щодо простого сенсу цих речей є багато тлумачень, а ми пояснимо це за методом духовної роботи.
Відомо, що кожна людина є «маленьким світом», який складається з сімдесяти народів світу і з народу Ісраеля. Тобто властивість «ісраель», що в людині, яка є категорією «яшар-ель» (прямо до Творця), інакше кажучи, все, що вона робить, все це в ім’я Творця. І ця категорія - у вигнанні в кліпот, які й є сімдесятьма народами. А категорія «міцраїм» (Єгипет) називається так, бо вони «мецірім» (завдають утиску) властивості «ісраель», що в людині. А «фараон, цар Єгипту», - так зветься властивість, яка панує й володарює над народом Ісраеля. І Творець бажає, щоб тіло людини зробило вибір, тобто щоб зло, що в людині, підкорилося. Іншими словами, загальне бажання отримувати, що в людині, дасть можливість вийти з-під влади… (бракує продовження).