Стаття 15, 1989 рік
(переклад з івриту)
У Зоар (у главі «Шемот») написано так: «Любий мій мені - і я йому, тому, хто пасе серед троянд». Як у троянд колючки є між ними, також і Творець управляє Своїм світом через праведників і грішників. Як троянди, якби не колючки, троянди не існували б, так і якби не грішники, не можна було б вирізнити праведників». - Кінець цитати.
І маємо зрозуміти те, що з цього висновується, що грішники потрібні лише для того, щоб була можливість дізнатися, хто є праведниками. Питання в тому, кому потрібне це знання. Творцю? – не можна сказати так, адже Йому відоме все приховане. А якщо йдеться про всіх людей у світі, то написано: «І приховуй взаємини свої з Творцем, Всесильним своїм», тобто людині слід приховувати її діяння від інших. Отже виходить, що йдеться тут про саму людину. Виникає питання: навіщо людині взнавати праведників через грішників. Знання це – навіщо потрібне? Тобто що станеться завдяки тому, що вона знає і праведників, і грішників та розрізняє їх? Чи не досить того, що людина чинить дії праведників, а повинна вона ще й знати відмінності, що є у праведниках, і це саме завдяки грішникам, начебто інакше неможливо бути праведником.
Відомо, що за методикою духовної роботи про все говоримо, як про одне тіло, тобто й грішники, і праведники - і ті й ті існують в одному тілі. Якщо так, питання буде таким: задля якої потреби необхідні грішники й праведники в одному тілі, адже Зоар каже, що Творець управляє Своїм світом праведниками й грішниками. А отже, оскільки кожна людина є малим світом, певно було б краще, якби керував би Він Своїм світом лише через праведників, а грішники – навіщо вони мені? А відповідь така, що це для того, щоб відрізнити праведників. Тоді маємо зрозуміти, у чому користь з того, що праведники взнаються завдяки грішникам, тобто що виграємо від цього взнавання.
А справа ось у чому: відомо, що є дія заповідей і намір заповідей. Тобто те, що людина бажає за свою роботу, коли вона труждається у виконанні Тори та заповідей. І вивчали ми, що за це є винагорода у двох видах:
- перший називається «ло лішма»;
- другий називається «лішма».
І ло лішма називається тоді, коли за роботу людини дадуть їй винагороду, як у цьому світі, так і у світі прийдешньому. І як каже Зоар, робота ця не визначається як щось основне, як сказано в Зоар («Передмова книги Зоар»), що «Трепіт ло лішма не є основним трепотом». (А в іншому місці) каже так: «Трепіт, який є основним, це коли людина тріпотить перед Паном своїм через те, що Той великий і всевладний, і все вважається як ніщо перед Ним, і все бажання своє хай спрямує в місце, що зветься трепотом».
І з цього випливає для нас, що існують два види намірів у час виконання дій, як при вивченні Тори, так і при виконанні заповідей, де в роботі загалу людського намір присутній у вигляді «отримати винагороду». А в роботі індивідуумів він – «в ім’я небес», і це й є їхня оплата, якщо вони можуть прислужитися Царю. Тобто вся насолода їхня, яка дає їм «пальне», щоб змогти працювати заради віддачі, це те, що вони відчувають, що дають задоволення Цареві й підносять вони хвалу й подяку Царю за те, що дав їм думку й бажання працювати для Нього, а не для отримання іншої винагороди за свою роботу.
Адже для того, щоб отримати оплату, кажуть вони, не потрібно відчувати велич Царя, а слід просто дивитися на величину й важливість винагороди, яку отримують за те, що будуть виконувати Тору та заповіді. А Сам Творець може залишатися для таких у тій же мірі величі й важливості, яким був для них на початку їхньої роботи.
Тоді як, якщо намір людей – принести задоволення Творцеві, тоді це є причиною, що коли вони бажають додати у своїй роботі, їм необхідно додати у величі Творця, бо в міру Його величі вони можуть скасувати себе перед Ним і виконувати всі дії тільки на благо небес. І це як сказано в Зоар про вислів «відомий у воротях (івр. «шаар») чоловік її», що кожен – «у мірі того, як оцінює (івр. «мешаер») в серці своєму».
Тому ті люди, які хочуть працювати на благо небес, для того, щоб мати їм «пальне» для роботи, повинні кожен день старатися досягати віри у велич Творця, оскільки велич Творця є тим, що зобов’язує їх працювати для Нього. І це і є всією насолодою, яку мають вони у своїй духовній роботі.
Тому ті люди, які іноді думають, що достатньо їм тієї величини віри, що вже є в них щодо Творця, і думають вони собі, що вони вже праведники, і немає їм потреби примножувати віру у велич Творця, і коли Він поводиться з ними, як з праведниками, тобто коли дає їм трохи наближення, і вони дістають бажання й прагнення, і смак у духовній роботі, тоді вони вважають себе вже за людей досконалих, яким не бракує віри - вірити у велич Творця. І немає їм потреби просуватися інакше, як тільки в практичних діях. А велич Творця - досить їм того, скільки є в них. Це зветься, що «Творець поводиться з ними в категорії праведники».
Тому, для того, щоб людина мала поступ на дорозі до Творця, щоб удостоїлася прийти до того, щоб усі її діяння були в ім’я небес, а вона відчуває себе наразі в стані підйому, то що їй робити ще? – тому Творець управляє Своїм світом за допомогою грішників, тобто Він дає людині думки грішників. Тобто, що не варто працювати для Нього, а тільки для своєї користі. І через це людина отримує падіння, і думає вона тоді: те, що отримала падіння, це не тому дано їй, щоб просувалася шляхом Творця, аби удостоїтися властивості «знання святості». А вважає вона, що відступила тому, що не здатна діяти в індивідуальній роботі, а потрібно їй діяти в роботі загалу. А оскільки з загалу вона вже вийшла, виходить, що залишається вона позбавленою усього і з усіх боків, оскільки не здатна знову увійти в загал людський. Тому опиняється людина тоді в стані, коли стоїть між небом і землею. І вона почувається у своєму стані набагато гірше за інших людей. І тоді вона може просити у Творця від усього серця, і може скласти молитву, як написано: «Змилуйся, Творцю, бо нещасний я, зціли мене, Творцю, бо жахнулися кості мої, і Ти, Творцю, - доки це?» Тобто, доки я залишуся в стані, коли відчуваю, що стан мій гірший, ніж у всіх людей, що не маю я жодного контакту з духовним.
Тому не має людина ніякої іншої ради, як тільки повинна вона вірити в те, що написано: «Адже Ти чуєш молитву кожних уст». І пояснив мій пан, батько й учитель, що має людина вірити, що Творець чує молитву кожних уст, тобто навіть уст найгірших у світі, таких, що не можна бути більш ницим і гіршим у всьому світі, - і все одно Творець чує їх. І це, як сказали мудреці: «Тому, хто прийшов очиститися, допомагають».
І це пояснено в Зоар, що «Дають людині святу душу». Виходить, відповідно, те що Творець дає їй думки грішників, це для того, аби була в людини можливість просити, щоб Творець допоміг їй, інакше вона залишиться в стані, який був у неї на початку її роботи, і залишилася б у цьому всі дні життя свого.
І цим слід пояснити те, що ми запитували: «Якби не грішники, не можна було б вирізнити праведників». І запитували ми: хто має розрізняти в себе праведників, і задля якої необхідності ми потребуємо цього вирізнення. І відповідь така, що оскільки Творець «управляє Своїм світом праведниками і грішниками», то і про це слід запитати: навіщо Йому потрібно управляти світом праведниками й грішниками, чи не було б досить, якби керував світом Своїм виключно праведниками для того, щоб міг зробити явною мету творіння, якою є «дати благо Своїм створінням»? Адже здоровий глузд зобов’язує до того, що якби управляв світом своїм лише праведниками, було б легше виявити мету творіння, якою є дати благо Його створінням. І якщо так, то грішники – навіщо вони мені?
І на це приходить відповідь: «Якби не грішники, не можна було б вирізнити праведників». І означає це те, що не було б видно праведників, їхню досконалість і велич, що в них, і до якого рівня вони піднімаються. А залишилися б праведники на рівні початку їхньої духовної роботи, і не було б їм ніякого просування ступенями праведників. Тому, для того щоб було видно духовний рівень і велич праведників, мусить Творець управляти Своїм світом і праведниками, і грішниками, оскільки цим Він надає людині властивість праведників, тобто наближає її до роботи Творця.
Людина, якщо не було б у неї падінь, була б змушена залишатися в наявному стані всі дні свого життя, і не мала б ніякого поступу в плані розуму Тори, де утаєні благо й насолода, що є в меті творіння. І не вирізнявся б високий рівень праведників, бо задля якої потреби людині необхідний більш високий рівень? І насправді, маємо знати, що рівень праведників – той, як сказали мудреці (кінець трактату «Окцін»): «У майбутньому дасть Творець у спадщину кожному з праведників 310 (літери «шін-юд») світів, як сказано: «Дати в спадщину улюбленим Моїм суще («юд-шін», ґематрія також 310) і скарбниці їхні наповню».
Тому, для того щоб була в них потреба досягти рівня праведників, і щоб було видно їхню високість, потрібно було управляти світом праведниками і грішниками. Отже, яке пояснення «щоб було видно праведників, необхідні також і грішники»? - що саме тим, що управляє Своїм світом також і через грішників, Він дає людині думку й бажання грішників так само, як дає Він людині й властивість праведників, - і це означає, що дає їй бажання до себелюбства.
І це – з попереднім задумом, щоб людина знала, що Творець не бажає, щоб вона залишалася в тому стані, коли думала про роботу Творця згідно зі своїм тодішнім розумом, коли тільки входила в індивідуальну духовну роботу, і оцінювала собі, що таке рівень праведника. І якби Творець не поводився з нею властивістю грішників, тобто не давав би їй думки та бажання, які проти моха і ліба, вона думала б про себе, що вже стоїть на ступені праведника, і залишився б для неї ступінь праведника в абсолютній, найбільшій низькості, оскільки знала, що немає їй що додати.
І це називається, що «Творець управляв би Своїм світом праведниками», коли давав би людині тільки рівень праведника, і не відчувала б вона ніяких недоліків, щоб Творець мав би дати їй ще вищий рівень розуміння значення «праведника», що й називається, що «праведники не визначалися б». А щодо величі праведника, того, що він має прийти до осягнення «310 світів», - не мала б людина ніякої потреби в цьому.
І неможливо дати наповнення без хісарону, потреби, тому що людина не вміла б берегти цього, щоб кліпот не забрали в неї у своє володіння. А з цього тільки кліпот можуть виграти. І це завдасть шкоди святості, як сказали мудреці: «Цур збудований не інакше, як із руйнування Єрусалиму». Тому саме тоді, коли є хісарон і дають людині наповнення для цього хісарону, вона зуміє зберегти себе, щоб не було через це ніякого зиску для зовнішніх сил.
Випливає з цього, що людина має вірити вірою мудреців тому, що вони навчають нас, і вірити їхнім словам. І хай не каже людина: «Те, що я дістаю щоразу падіння, це через те, що не гідна я прийти до досконалості», - бо всі ці падіння приходять їй згори. І вони для того, щоб мала людина потребу осягти весь НАРАНХАЙ своєї душі.
І потрібно дуже зміцнитися і сказати, що Творець посилає їй падіння для того, щоб вона подолала й працювала б через примус. І називається це «примушують його, аж поки не скаже: «Творцю, бажаю я». Як це пояснював мій батько й учитель.