Вісімнадцятий день відліку омера (24 квітня) 1955 року.
(переклад з івриту)
Вітання й всіх благ повік друзям моїм, які стоять мужньо проти хмар та тіней, що нині загрожують народові Творця. І після того, як велике приховання спустилося у світ у нинішній час, променітиме ще в серцях їхніх проблиск світла Творця, який набули від пана мого, батька і учителя, бо вміють вони берегти точку серця свого і готові, і чекають спасіння вічного. …
Ось, додам я кілька слів у зв’язку з розмовою - з тієї буденної бесіди, що відбулася в перший день місяця іяра. Коли обговорювалася велика проблема: навіщо нам у цьому нашому світі всі ті речі, які непричетні до святості, такі як зусилля та страждання. Якщо Творець бажав дати благо Своїм створінням речами святими, щоб створіння відчули смак добра й насолоди в злитті з Творцем, усе це буденне – навіщо воно?
На твою думку було досить для створінь лише однієї святості, і навіщо вся система кліпот? Який виграш і яке задоволення й користь приносить це Творцю, якщо ми віримо, що Він Сам створив усю цю машинерію.
І ти сказав, що тільки вище рівня знання можна сприйняти всі ці речі. Також і моя думка схиляється до того, що все духовне ми сприймаємо вище рівня знання й удостоюємося потім, що знання Творця розповсюджується в органи, і повністю облачається в них. Як написано: «І вилив Я на вас благословення незмірне». Але через навчання також можна зрозуміти, сенсом і логікою, шлях Тори.
І подивися в Зоар щодо вислову: «Бо існує перевага в мудрості над глупством». А в коментарі «Сулам» там пояснено, що хоч і є багато речей у світі, але якщо немає контакту ні з чим, то й немає поняття й відчуття щодо всіх дивних речей, що існують у цьому світі.
Тобто, немає в нас келім аби осягти навіть найпростіші речі, в яких ми відчуваємо смак приємності, задоволення й солодкості. І лиш тільки коли є в нас відповідні келім, що звуться бажаннями отримання приємних наповнень, тоді ми не можемо сказати, що могли б досягти й отримати ці речі без прагнення до них.
І наведемо приклад. Відомо те, що існує насолода в прагненні, тобто є насолода, коли жадаємо будь-чого, - і є насолода в досягненні цього. А міра насолоди в прагненні залежить від міри страждання, у разі якщо ми не досягнемо бажаного. Тобто, коли людина відчуває, що якщо не досягне його, матиме розчарування в своєму житті, тоді насолода облачається в ті відтинки часу, коли є прагнення й жадання.
І візьмемо ще, як приклад, річ більш просту. Той, хто п’є воду аби притишити спрагу, тоді вода сприймається величиною клі, тобто мірою страждань спраги. Тож напевно, коли ми запитаємо людину в момент пиття води, чи задоволена вона стражданнями спраги, завдяки яким є в неї наразі велика втіха від води, ясно що вона скаже «так!». І попри це, коли порадимо людині, - якщо хочеш мати задоволення від води, поїж солоного чогось і не пий води з пів дня, аж поки міра спраги зросте настільки, що потім матимеш насолоду від пиття. Тоді напевно людина скаже: «Не їх і не оплату за них». А також, якби не було в нас келім…
І так, як з рабі Аківою, - «Усі дні життя свого тужив я, - коли прийде воно мені до рук – і виконаю я це…»
(Бракує завершення листа)