Стаття 4, 1989 року
(переклад з івриту)
У Зоар, в главі «Ноах» пояснює писання: «І ось, Я наводжу потоп водний на землю». І так каже: «Рабі Єгуда почав: «Це води чвар, коли сварилися сини Ісраеля». І запитує: «Але чи в іншому місці не сварилися сини Ісраеля з Творцем?» І відповідає: «Проте це були безсумнівно води чвар, які дали силу й міць супротивнику посилитися. Тому що існує прісна вода і є гірка вода, що є сенсом: святість – і протилежність правій лінії. І є вода прозора, - і є вода каламутна, що є сенсом: святість, - і протилежність їй, ліва лінія. Є води миру і є води чвар, що є сенсом святості, - і протилежного середній лінії. І тому каже писання, що це – води чвар, коли сварилися сини Ісраеля з Творцем, вказати на те, що вони є тим, що протилежно середній лінії. Бо залучили до себе ті води, які не слід було б притягувати, тобто протилежні, що звуться водами чвар, і осквернилися ними. І це те, про що каже, - і освятився (щоб не сказати слово «скверна») ними».
І слід зрозуміти поняття трьох видів води. Адже сказано, що вони відповідають трьом лініям. А в чому сенс цього на шляху духовної роботи? Адже ясно, що Зоар говорить про вищі ступені, де присутні три види вищого блага, що розкриваються у трьох видах. Тож чому маємо ми навчитися з цього щодо шляху духовної роботи?
Перш за все ми повинні знати, що таке «водний потоп» в духовній роботі, бо цей потоп був нищителем, який «і зітре весь всесвіт». Відомо, що коли людина починає працювати в роботі віддачі, тоді тіло виставляє претензії: «Що це за робота у вас, яка логіка в тому, що ти не бажаєш працювати для особистої користі? Чи не слід тобі дбати про те, щоб мати втіху від життя, а «віддавати» означає, що ти працюватимеш не для себе. Яка користь зросте тобі з того, що ти працюєш, щоб Творець мав задоволення від того, що ти виконуєш Його Тору та заповіді, які заповідав нам через Моше, вчителя нашого? І чи дасть Він тобі винагороду за твою роботу, тобто за те, що ти докладаєш зусиль в Торі та заповідях? На це ти відповідаєш мені, що бажаєш працювати без оплати. Як можна таке зрозуміти, - гарувати безоплатно? Це ж проти усякої логіки. Адже природою, в якій ми народилися, є бажання отримувати задоволення й насолоду. І якщо ми докладаємо зусиль у чомусь, зрозуміло, що ми отримуємо задоволення й насолоду за наші старання. Якщо так, то ти дієш проти нашої природи». І це називається претензією «що».
Однак є ще одне твердження, яким тіло протидіє роботі Творця, коли людина каже йому, що ми повинні вірити у Творця, що Він наглядає за всім світом і керує ним властивістю «добрий і добродійний». Тоді з’являється до людини тіло і виставляє претензію фараона, який сказав: «Хто такий Творець, щоб я Його слухався?» Тобто, важко йому вірити в Творця. Інакше кажучи, воно говорить, що може працювати на благо Творця, але за умовою, що якби воно відчувало велич Творця, воно розуміло б, що варто трудитися для Нього.
І це як ми бачимо і в матеріальному, що коли з’являється хтось великий, стосовно якого існує багато людей, які постановили, що він – великий, і розум зобов’язує [діяти] згідно з думкою тих, що сказали, що він – великий, то певно, як і в матеріальному, людина здатна працювати і служити великій людині. І ясно, що якби було в неї таке відчуття щодо величі Творця, вона могла б працювати також на Творця і служити Йому. Але немає в нас стосовно Творця такого відчуття, а, як ми бачимо, все це перебуває в стані «Шхіна в пороху» і не маємо ми ніякого відчуття величі Творця. Якщо так, то як людина може поступитися своєю вигодою перед користю для Творця?
Тому обидва цих, тобто «ма» (що) і «мі» (хто), коли з’єднуються, утворюється сполучення «маїм» (вода), і це те, що написано: «водний потоп на землю, і через це вмерли». Тобто, все духовне, що зветься «життя», загинуло через згадані «води», якими є два питання, «хто» і «що». Випурхнув з них дух життя святості, і залишилися мертвими. Як написано «грішники за життя свого називаються мертвими». І це називається «водами потопу» в духовній роботі, і через ці води вмерли в духовній роботі, і не могли більше продовжувати роботу Творця через претензії «що» і «хто».
І це те, що написано в Зоар (глава «Ноах» і в коментарі «Сулам» п. 200) так: «Сказав рабі Йосі: «Побачив ангела смерті, який ішов разом з водами потопу, і тому ввійшов у ковчег». Тобто, нищитель, який є ангелом смерті, він перебуває в претензіях «що» і «хто».
А феномен спасіння ковчегу від потопу, в духовній роботі полягає в існуванні того, що зветься «вище рівня знання», що є станом, коли людина бажає йти з заплющеними очима. Тобто, попри те, що відчуття та логіка не розуміють того, що кажуть нам мудреці, але вони приймають на себе віру в них і кажуть, що покладено на нас прийняти на себе цю віру, віру в мудреців. Як написано: «І повірили в Творця і в Моше, служителя Його». А без віри неможливо нічого досягти в духовному.
І ця категорія називається біною, яка є «вкритими хасадим», що називається категорією «бо бажає хеседу (милосердя)». А означає - не бажає нічого розуміти, і про все каже, що це напевно хесед, милосердя Творця, яке Він вчинив зі мною. І хоча й не бачить людина те милосердя, яке чинить Творець з нею і з усім світом, все одно вона вірить, що Творець керує світом способом особистого управління «добрий і добродійний», як написано: «І всі вірять, що Він добрий для всіх, добрий і добродійний для злих і для добрих».
І це є вкритими хасадим, тобто, хоча й не бачить людина, щоб це були хасадим, все одно вона вірить вище рівня знання і каже: «Очі в них і не побачать». І це називається «ковчег», а той, хто увійшов в категорію вкритих хасадим, і все приймає вище рівня знання, там вже немає ніякої влади у сітри ахри, бо всі запитання, які ставить сітра ахра, вони можуть мати владу лише в рамках знання. А от вище за знання – ця територія належить святості, бо всі запитання, вони на рівні лише зовнішнього розуму. У той час як внутрішній розум, що з’являється після того, як людина удостоїлася тотожності властивостей (з Творцем), і тоді заслуговує внутрішнього розуму, і в результаті розуміє все у внутрішньому знанні, і надалі вона бачить, що все, про що зовнішній розум думає, що правда за ним, - після того, як уже удостоїлася внутрішнього розуму, бачить, що все, що той зовнішній розум стверджує, - не є реальним, як написав мій пан, батько й учитель в статті в 1943 році.
А щодо сказаного, «що нищитель міститься у водах потопу, і він вмертвляє людину», сенс цього той, що «всередині води», яка є «хто» і «що», - означає, що цими твердженнями він вбиває людей. І це те, що каже Зоар: «Сказав рабі Йосі: «Побачив ангела смерті, який ішов разом з водами потопу, і тому ввійшов у ковчег».
Тобто побачив, що через ці питання втратить він той дух життя, що є в ньому. Тоді він увійшов у категорію «вище рівня знання», що є властивістю біни, «хафец хесед» (бажає хеседу), що означає, - бажає бути тим, хто віддає, і не отримувати зовсім. І радіє він своїй долі, скільки розуміє і відчуває хоч щось в роботі Творця, - це для нього великий виграш, а щодо всіх тверджень, які він чув колись від «хто» і «що», - він радіє тому, що є в нього тепер можливість іти вище рівня знання. Виходить, що цим він рятується від водного потопу.
І сказаним зможемо пояснити те, що каже Зоар в главі «Ноах»: «І ясно, що людина повинна сховати себе, щоб не показатися нищівнику, коли той перебуває у світі, щоб він не дивився на неї. Бо всі ті, хто показуються перед ним, є в нього дозвіл знищувати їх».
А в п. 200 в «Суламі» сказано так: «І тому побажав Творець прикрити Ноаха, приховати його від усіх, хто бачить, щоб сховався від вод потопу, бо води підштовхнули його до ковчега, тобто оскільки побачив води потопу, злякався їх, і тому ввійшов у ковчег».
І слід зрозуміти, як можна сказати щодо ангела-нищителя, що коли Ноах увійшов до ковчега, то ангел вже його не бачить, що він вже у ковчегу. Як можна зрозуміти те, що Творець радив Ноаху щоб увійшов у ковчег, щоб лиходій-нищитель не побачив його, - то певно, коли побачив би ковчег, що б він подумав? – що це ковчег порожній, без людей? Адже навіть якби це був лиходій-нищитель матеріальний, певно захотів би побачити, що є в ковчегу. А тим більше ангел, - не бачить, що є в ковчегу, - чи може таке бути?
Однак, в плані духовної роботи маємо пояснити, як сказано вище, що «лиходій-нищитель», він бачить тих людей, які діють в рамках знання. З ними він може сперечатися, твердячи «хто» і «що», як вказано вище. Але те, що Творець сказав, щоб Ноах увійшов у властивість біни, званої «альма де-іткасья» (прихований світ), це означає, що буде він прикритим від зовнішніх сил. Іншими словами, тих людей, що діють зовнішнім розумом, нищитель здатний бачити, тому що є в них спільна мова, - саме в плані зовнішніх сил.
Тоді як ті, хто діють вище рівня знання, і це зветься, що роблять все з причини віри в Творця і завдяки вірі в мудреців, які дають напучення, - як просуватися й дійти до злиття з Творцем, і удостоїтися внутрішнього розуму, званого розум Тори. То в цій області видно, що немає у ангела-нищителя ніякого способу бачити, тому що все його бачення – в келім отримання.
Тому сказали мудреці: «Як тільки дано право нищителю, більше не може розрізнити між добром і злом». І пояснили ми: йдеться про те, що коли дано володіння нищителю, навіть ті люди, що займаються отриманням заради віддачі, і називаються вони добрими, - все одно, оскільки займаються отриманням, можуть дістати звинувачення від нього. Тому й вони входять у властивість біни, що є келім віддачі, в яких немає ніякого контакту з сітрою ахрою, що зветься: «не може ангел-нищитель побачити того, хто всередині ковчегу». Бо все, за що він тримається, - це за келім отримання. Там він може підбурювати й звинувачувати.
Але ті, хто увійшли у ковчег, а він є категорією біни, клі віддачі, - тих сітра ахра не бачить. Іншими словами, немає в них спільної мови щоб можливо було зрозуміти, що саме сітра ахра стверджує проти духовної роботи, коли людина йде дорогою віддачі. Бо дорога ця визначається як «вище рівня знання», і це – віра, і лише до категорії віри є можливість у сітри ахри сперечатися з людиною. Але з того моменту, коли людина увійшла в ковчег віри, вище рівня знання, то сіра ахра залишається стояти біля воріт віри і не може рушити далі.
І це як написано в ТЕС, част. 14, такими словами: «Проте, біна ця поки що не вважається позбавленою «рош» (тобто досконалості), тому що біна не страждає від сили скорочення». І означає це, що оскільки біна називається категорією «хафец хесед», що є клі віддачі, так, що вона не потребує для себе нічого, і коли щось вона може зробити вище рівня знання, вона почувається, що є їй що дати. Тобто, феномен скорочення називається хісароном, недоліком. А відчуття недоліку з’являється завжди там, де людина бажає отримати щось. І якщо вона має отримати, і також є перешкоди від когось, скажімо, той, хто дає, каже, - так, я згоден дати тобі, проте тільки за тими умовами, які я бажаю, і якщо ти згодишся з цими умовами, отримаєш, а інакше ні, - тут є місце для перешкод.
Тобто, якщо отримувач не здатен виконати умови, яких вимагає даритель, виходить що тоді отримувач відчуває недолік. Тобто, умови, яких бажає даритель, називаються обмеженням і скороченням, такі, що не завжди отримувач готовий виконати ці умови.
Але якщо він не бажає отримати нічого від дарителя, то не хвилює його те, що даритель не хоче давати інакше як тільки з обмеженнями, адже немає йому ніякого діла до дарувань того, хто дає. Це називається властивістю біни, клі віддачі, вона хоче віддавати і нічого не отримувати.
Проте, є в цьому велика глибина, в тому, що біна хоче віддавати і не отримувати нічого. Бо тут також є умова з боку нижнього, того, хто дає. Тобто те, що нижній бажає віддавати, він каже – тільки за умови, яку я поставлю тобі, я готовий віддавати тобі, інакше я не здатен буду дарувати тобі щось. А що за умова? – я хочу побачити, що ти дійсно є важливим. І не просто важливим, а так, щоб я був здатен віддати тобі все і не залишити для себе нічого, і тільки виконувати все «усім серцем своїм і всією душею своєю». Це я можу зробити лише за умови, що я відчуватиму твою велич і важливість, тоді я готовий на все. Інакше не в моїх силах віддати тобі те, що ти вимагаєш від мене.
Виходить, коли людина не відчуває величі Творця, тіло не може скасувати себе перед Ним усім серцем і всією душею. Однак, правду кажучи, те, що нижній ставить умову, тим що каже, - я згоден працювати для Тебе тільки за умови, що побачу я важливість і велич Твою, - отже, він вже хоче отримувати від Творця, тобто отримати велич Творця, інакше не бажає він трудитися від усього серця. Така людина вже обмежена і перебуває під владою приховання, і вона вже не вільна, тобто так, щоб не хотіла нічого, крім як віддавати. Адже таки хоче чогось перш ніж виконає «щоб усі дії твої були б в ім’я небес». Бо людина бажає спочатку відчути велич Творця, а потім сказати - я скасую себе перед Творцем. Ясно, що така властивість не називається властивістю біни, - «бажає хеседу» і нічого більше, - бо вона таки бажає.
І зі сказаного випливає, що природа категорії біни - «бо бажає хеседу Він», і не потрібно їй нічого отримувати, тому вона – вільна, бо тільки той, кому потрібно щось отримати, той вже є обмеженим і залежним від думки інших. А той, хто йде з заплющеними очима, він не потребує ні величі й нічого подібного, тому називається вільним.
Але маємо знати, що удостоїтися природи біни є великою роботою, аж поки досягнемо цієї властивості. Тобто, щоб задовольнявся малим, тим відчуттям, що є в нього і тим розумом, що має, і радіє він своїй долі, тому, що є в нього. І ця людина може бути завжди в досконалості через те, що вона радіє своїй долі.
Проте що робити людині, якщо вона ще не прийшла до цієї природи і бачить вона, що не може подолати бажання отримувати. Тоді вона має молитися Творцеві, щоб допоміг їй, щоб мала вона змогу просуватися в роботі з заплющеними очима, і не мала б потреби ні в чому, а буде в її можливостях усе робити заради небес попри те, що тіло протидіє цьому.
Тобто, не слід давати поради Творцю, як їй допомагати. А повинна вона схилити себе і анулюватися перед Творцем без жодних умов. А оскільки не може подолати своє тіло, тому вона просить у Творця, щоб дав допомогу перемогти у війнах зі злим началом, тому що розуміє вона свою ницість. Тому людина і просить у Творця, щоб змилосердився над нею, оскільки вона гірша за інших людей, які таки можуть бути робітниками Творця, а от вона поганіша за них, тому що бачить, що є в неї бажання отримувати для свого себелюбства більше ніж у всіх. Тому людина соромиться сама себе, в якій ницості вона перебуває. І тому й просить вона у Творця, щоб змилостивився над нею, щоб вивів її з-під влади злого начала, і не тому, що вона важливіша за інших людей і тому просить, щоб дали їй допомогу, а вона гірша за інших людей через те, що її бажання отримувати більш розвинуте, з більшою енергією воно діє в ній.
Однак не просить, щоб дав їй більше розуму й знання щодо величі Творця і тоді матиме вона можливість вийти з-під влади зла. Хоч це і правда, але не бажає сказати Творцеві, що вона хоче ставити Йому умови і тільки тоді вона анулює себе перед Ним, як сказано вище. А згодна людина залишатися з малим розумом і дрібними відчуттями, не більшими, ніж має вона нині. А оскільки немає в неї сили подолання, просить вона у Творця, щоби дав їй сили подолання, а не мозку, розуму і відчуття.
Бо все те, коли людина дає поради Творцеві, виглядає так, начебто вона ставить умови Йому як людина вагома і людина розумна. І це є нахабство з її боку, щоб виставляти умови Творцю і казати, - якщо даси мені, наприклад, смак в духовній роботі, я зможу працювати для Тебе, інакше я не здатна. А слід людині сказати, - я бажаю анулюватися і підкоритися без жодних умов. Просто дай мені сили, щоб насправді я змогла вийти з себелюбства і любити Творця «усім серцем своїм».
Проте, якщо людина виставляє умови, це не вказує на її ницість, а навпаки, показує, що людина вважає себе особистістю і людиною гордою. І це як той, хто каже, що у решти людей немає розуму, вони можуть працювати на Тебе, але я не як інші люди, я більше розуміюся на тому, що таке бути «ісраель», що таке робота Творця. Тому й каже вона Творцеві, що Він має рахуватися з нею так, як сама людина розуміє, а не так, як Творець розуміє.
І зі сказаного зрозуміємо поняття трьох ліній, щодо яких Зоар говорить про три категорії.
1) Прісна вода, а протилежне святості – це гірка вода. Як відомо, права сторона називається досконалістю, як написано в статті мого батька й учителя за 1943 рік, що людина має вірити вище знання, що вона досконала. А в протиріч досконалості це коли приходить сітра ахра і показує людині всі недоліки, наскільки вона не просувається шляхом Творця і зіштовхує людину в стан журби, настільки, що та хоче після цього втекти з поля бою, а відтак бажає тільки вбивати час, і бачить вона тоді усе чорним.
2) Ліва лінія, це коли людина хоче провести самоаналіз на рівні знання, побачити як це насправді, в своєму сприйнятті, - чи досконала вона, чи має недоліки. І оскільки людина підготувала себе до такого аналізу, отже те, що перейшла в ліву лінію, це тому, що бажає наразі молитися Творцеві щоб допоміг їй любити Його серцем і душею, - це називається «прозорою водою», тому що немає в ній ніякого бруду і домішок, а бажає людина лише побачити можливість молитися Творцю.
Тоді як сторона, протилежна святості, приходить з твердженнями, даючи зрозуміти, що людина в повному порядку і немає про що їй молитися. Це називається «каламутна вода», бо прозорим називається те, в чому немає ніяких домішок, тобто коли бачить людина правду, як видно їй в її знанні та розумі. І бачить себе недостойною, і має вона силу й бажання молитися Творцю, щоб допоміг їй, щоб удостоїлася вона любити Його «всім серцем своїм». Тоді приходить протилежність святості і домішує туди брехню, і каже їй, що вона таки «у повному порядку», і немає їй про що молитися. Виходить, що це – каламутна вода, де домішана категорія брехні, те, що кажуть, що в них усе до ладу і немає їм про що молитися.
І тут слід пояснити те, що говорить Зоар: «Є води миру і є води чвар, що є сенсом святості, - і протилежного середній лінії». Бо правило таке, що середня лінія є змішанням двох ліній. Де права лінія святості є категорією досконалості, вище рівня знання, а лівою лінією зветься те, що бачить на рівні знання, і це не є досконалим, а навпаки, сповнене недоліків.
Тому середня лінія складається з двох ліній, тобто неможливо просуватися вище знання перш ніж є воно в людини, і показує їй стан, як вона виглядає в своїх очах на рівні знання. Тоді можна сказати, що людина не дивиться на те, що розум змушує її робити, а діє вище рівня знання, і вірить вона вірою мудреців у те, що вони сказали їй, і не користується своїм розумом.
Але у разі, коли немає в людини розуму і знання, щоб підказували їй щось, тоді не можна сказати, що вона діє вище рівня знання. Тому і зветься середня лінія категорією миру, оскільки вона потребує двох ліній. Але те, що є в неї дві суперечні лінії, і вона потребує обох, - чому це називається миром?
Маємо пояснити, що коли є в людини дві лінії разом, тоді потрібно підняти праву лінію над лівою. Як написано в Зоар, це означає, що лінія досконалості, - яка базується на тому, що вище рівня знання, тобто лівої лінії, - нею здобуваємо бажання до любові до Творця, що й є чудодійним засобом «вище рівня знання». Як сказав мій батько й учитель, - те, що Творець бажає, щоб служили Йому вище рівня знання, то обрав Він цей шлях тому, що цей шлях найбільш придатний до того, щоб створіння удостоїлися злиття, і тоді заслужать категорію «мир». Як написано (в «Теилім», 85): «Послухаю, що говоритиме Вищий, Творець, бо говоритиме мир до народу Свого і до прихильних до Нього, і хай не повертаються до глупоти». Виходить, що взаємовключення двох ліній називається миром. І це є середньою лінією в святості.
Тоді як у тому, що протилежно святості, називається це «води чвар», бо залучили до себе ті води, які не слід було б притягувати, що звуться водами чвар, і осквернилися ними. Означає це, що протилежність святості підняла ліву лінію над правою, тобто зробили буквально протилежне святості.
Метод святості, це коли є потреба у тому, що «в рамках знання», а воно протистоїть тому, що каже людині те, що «вище за знання», - що потрібно користуватися і займатися лівою лінією не тому, що вони бажають йти лівою лінією і слухатись її, а навпаки, їм потрібно користуватися і займатися знанням для того, щоб була в них можливість робити це аби могли вони йти вище рівня знання. А що зробили сили, протилежні святості, - вони притягнули ліву лінію, щоб вона панувала над правою лінією, тобто щоб діяти в рамках знання.
І це буквально нечистота, а «тум’а» (нечистота) в духовній роботі називається «тімтум» (отупіння) серця. Тобто, коли бажання отримувати затлумлює серце, щоб не могла святість увійти в серце з причини розбіжності властивостей. І само собою зчиняється суперечка з Творцем, - чому це Творець не дає їм блага й насолоди, адже це протирічить миру. Тому потрібно намагатися просуватися категорією віри вище знання.