Стаття 5, 1989 року
(переклад з івриту)
Давні мудреці пояснювали феномен створення світу, що було воно не з причини хісарону й недоліку, боже збав, адже не можна сказати про Творця, що в Нього існує хісарон, а створення світу було з милості. Тобто так, як наведені слова (в «Мідраш Раба», розд. «Берешит»), які сказав Творець ангелам, коли побажав створити Адама а-Рішона, а вони сказали Йому: «Що таке людська істота, щоб Ти пам’ятав про неї?»
І Творець відповів їм: «Чому це подібне? – царю, який має вежу, повну всякого добра, і немає в нього гостей». Тобто, це не хісарон, не потреба, а бажає лише вчинити милість, щоб створіння мали насолоду. Бо хісароном називається те, що людині необхідно отримати, і якщо немає в неї можливості отримати, тоді вважається це хісароном. Тоді як віддавати, дарувати, - це не називається хісароном. Тому, оскільки ми вивчаємо, що створення світу було з причини, що бажанням Творця є дати благо Своїм створінням, отже, це було з милості, а не з причини хісарону.
Але той, хто отримує щось, він повинен мати хісарон. Тобто, якщо отримувач бажає мати втіху від того, що він отримує, то покладено на нього вибрати собі тільки те, до чого він прагне. Інакше не буде йому задоволення від того, чим він хоче насолодитися, і це й неможливо, - так ми бачимо в нашій природі. І більш за це, величина задоволення від цієї речі залежить від міри прагнення, тобто прагнення до цієї речі, - воно визначає міру задоволення від неї, буде воно малим чи великим.
І через те, що бажанням Творця є дати благо, тобто, щоб створіння тішилися від блага й насолоди, тому створив Він в них бажання і прагнення постійно жадати отримання задоволення. А якщо не може людина задовольнити хісарон до того, чого прагне, вона відчуває страждання. І міра страждань від того, що не може задовольнити хісарон свій, також залежить від міри прагнення до будь-чого.
Але іноді приходять страждання, такі, що людина каже: «Краще смерть, ніж таке життя», - якщо я не можу мати те, чого мені бракує. І це з причини страждань, які людина відчуває від свого хісарону. І певна річ, коли наповнюється цей хісарон, про який вона говорила «краще смерть, ніж таке життя», - яку велику насолоду людина відчуває, отримуючи наповнення! І насправді, коли йдеться про духовну роботу, людина повинна прийти до відчуття нестачі в тому, що не має вона злиття з Творцем. Настільки, що скаже: якщо я не можу прийти до злиття з Творцем, то цей хісарон спричинює мені страждання такі великі, що я говорю: «Краще смерть, ніж таке життя».
І це називається істинне бажання, тобто, це хісарон, гідний наповнення. І процес духовної роботи такий, що кожного разу збуджується в людині прагнення до злиття з Творцем. І коли вона йде дорогою, що веде до злиття з Творцем, то перевіряє себе постійно, чи вже удостоїлася наближення до Творця. Тобто згідно зі сказаним: «І полюби Творця Всесильного свого всім серцем своїм», а отже, чи й на правду вона любить Творця, чи може й себе саму любить також.
І це як сказали мудреці (в трактаті «Сота», 45): «Кожен, хто сполучає ім’я небес і «іншу річ» (егоїзм), викорінюється зі світу». І означає це, що молиться людина Творцю щоб допоміг їй, щоби була в неї змога все робити заради небес, тобто щоби весь її намір був би тільки у віддачі. Однак, вона приєднує до цього також трохи і своїх потреб, що є «іншою річчю» по відношенню до «заради небес». Бо «заради небес» це віддача, а вона під час молитви до Творця, щоб допоміг їй, бажає також мати щось для потреб егоїстичного отримання, що є «іншою річчю» щодо бажання віддачі, буквально протилежною.
«Тому викорінюється зі світу», і це означає, - світ, який створив Творець для того, щоб дати благо Своїм створінням, - з цього світу людина й викорінюється через брак тотожності властивостей. Тому щоразу має вона влаштовувати собі критичну перевірку, подивитися, чи правильною дорогою йде. І якщо людина бачить у цьому якісь негаразди, це спричинює їй страждання. Але міра страждань повинна бути великою. Бо страждання є результатом потреби. А отже мова не про те, що повинні бути в людини страждання, а має бути в неї потреба. А потреба спричинює страждання. Тобто ті страждання, які вона терпить, свідчать про те, яка в неї міра потреби.
І зі сказаного випливає, - те, що створіння створено з бажанням отримувати, було необхідним, бо без бажання і прагнення отримати насолоду, не було б у нас поняття про насолоду. Якщо це дійсно так, то чому ми не отримуємо насолоду, коли вже маємо і бажання, і прагнення до неї, а повинні ми ще й докладати зусиль, інакше нам насолоди не дають, - як в матеріальному, так і в духовному.
А відповідь, - вона також вказує на згаданий вище намір, дати благо Його створінням, як написано в книзі «Ец хаїм», на початку: «Адже скорочення було для того, щоб стала видною всім досконалість Його дій». І пояснено в ТЕС, що це означає: «Оскільки є такий феномен, що кожна гілка бажає уподібнитися кореню, тому створіння, коли вони отримають благо й насолоду від Творця, відчуватимуть сором. А тому сталося виправлення для блага створінь, що коли будуть отримувати заради віддачі, тоді не буде їм жодного сорому в час отримання насолод».
І зі сказаного слід зрозуміти: якщо кажуть, що бажання Творця дати благо Своїм створінням, воно має характер милості, то звідки є в нас грішники? Адже з цього виходить, що той, хто не бажає отримувати благо й насолоду, називається грішником. Але чому, якщо він не хоче отримувати благо, він називається грішником, а той, хто таки отримує благо й насолоду, називається праведником? Бо дотримання Тори та заповідей, воно – як сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». Бо Торою та заповідями виправиться зло. А що таке зло? – це те, що не можуть отримувати благо й насолоду через відмінність властивостей, що й спричинює нам сором. І через це не можна нам давати, бо з причини сорому благо і насолода не будуть досконалими. Тому й не дають нам ці благо і насолоду. І говорять так: мало того, що не дають їм блага й насолоди, а ще й добавляють їм ім’я, щоб називалися грішниками. Якщо так, слід зрозуміти, чому вони називаються так, «грішники», - якщо вони не в змозі отримати благо й насолоду.
А зі сказаного зрозуміємо: оскільки Творець створив світ з милості, це подібно багатію, який має всі блага і не бракує йому нічого. І з’явилося в нього бажання дати милостиню бідним. І оскільки він бажає, що коли бідняк отримає милостиню, щоб відчував себе в піднесеному настрої, і не мав би ніяких неприємних відчуттів в час отримання милостині, то сказав цей багатій: «Я даю милостиню – чи то велику чи малу, - лише з однією умовою. Такою, що великою буде милостиня, чи малою, – це залежить не від дарителя, - сказав він, - а від отримувача». Адже стосовно дарителя, він може дати набагато більше, ніж може осягти отримувач. Тобто, отримувач не здатен знати, наскільки багато може дати йому даритель блага й насолоди, тому що отримувач не знає, скільки статків у дарителя. А [залежить від того,] наскільки отримувач постарається сам вимагати блага й насолоди, згідно з тим, наскільки він розуміє за своєю оцінкою та відомостями, скільки може даритель дати йому. І це також вище розуму людини, адже не в її змозі оцінити нічого з того, що вище її розуму. І тому в усе він повинен вірити, - в те, що існує речей коштовних і важливих більше, ніж він може змалювати собі. Бо всі осягнення нижнього побудовані на матеріальному, зовнішньому розумі. Тоді як в духовному все базується на внутрішньому розумі, і як написано в «Передмовах», що «весь нижній світ по відношенню до світу вищого, він як гірчичне зернятко проти цілого світу». Тому всі дарування вищого, коли кажуть, що даяння велике чи мале, - не залежить від вищого, а від підготовленості нижнього, від того, які умови він здатен надати дарителю. Бо лише наскільки нижній намагається надати умови, в цій мірі він і отримує. Тобто, якщо нижній може утворити намір на великі дарування, - він отримує великі дарування.
А що за умови у дарителя, які він бажає поставити, щоб нижній виконав їх? Адже Творець створив світ з милості, тобто, Він же не має, боже збав, хісарону та потреби. Якщо так, навіщо Йому потрібно, щоб нижній виконував би Його волю. Це виглядає так, що начебто Даритель не бажає дати отримувачу, якщо Він не отримає щось натомість з його рук. Відповідь така: те, що Творець поставив умови в час дарування, щоб отримувач не брав би даяння через те, що є в нього жадання, - попри те, що прагнення до даяння, яке Даритель хоче дати, існує, і в дуже великій мірі, - все одно Даритель бажає, що, якщо діє ця причина, той повинен відмовитися від отримання, а хай отримує даяння лише в тому плані, що є з цього втіха Дарителю, який дає отримувачу. І це називається у мудреців: «Усі твої діяння хай будуть в ім’я небес, а не для особистої користі».
Однак, потрібно знати, що ця умова, якої хоче Творець, - щоб усі працювали тільки для Нього, а не для особистого блага, - вона, боронь боже, не для користі Творця, і не тому, що Він потребує цього, а те, що створіння діють на користь Творця, - це на благо самих створінь. Тобто, щоб створіння в час отримання милості від Дарителя не почувалися б неприємно. Тому й виставив Даритель цю умову, що потрібно все робити в ім’я небес, а не для власного блага, як зазначено вище.
А зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, - чому ті, що не бажають виконувати Тору та заповіді, називаються грішниками. Чи не дані Тора та заповіді для того, щоб удостоїти ними Ісраель, як говорить рабі Хананья бен Акашья? Виходить, той, хто не виконує Тору та заповіді, він не отримає блага й насолоди. То чому вони називаються грішниками?
А подібно це до знаменитого лікаря, який прибув у лікарню, де лежать хворі на рак, а це хвороба, - хай нас омине!, - від якої не можна звільнитися. І він каже, що має ліки, і якщо прийматимуть ті ліки, всі залишаться живими. І не тільки це одне, а всі скажуть потім, що от тепер ми насолоджуємося життям. Тобто, вони скажуть, що тепер ми бачимо, що варто було народитися для того, щоб діставати ці задоволення. А потім, зрозуміло, кожен з вас скаже від щирого серця: «Благословен Той, Хто сказав і постав світ», оскільки будуть усі перебувати в світі, який увесь є добро.
Однак, є там група людей, які не дають лікареві увійти в лікарню. І навіть коли лікар увійшов після багатьох умовлянь, і дає свої ліки хворим, ця група активно протидіє і вони заважають справі, щоб не приймали в жодному разі ліки того лікаря. І виникає питання, - яку назву можна й належить дати людям цієї групи, які не дають вилікувати тих хворих, адже хворі перебувають під їхньою владою. І це через те, що весь той час, коли вони хворіють, то є заробіток у цих людей. Але якщо хворі зціляться від своєї хвороби, то не буде в цієї групи заробітку. Зрозуміло, що вони називаються грішниками.
І кожна стороння людина розуміє, що якби лікар той міг би покарати їх за те, що не дають лікувати хворих, то ясно, що повинен був би зробити це. І, зрозуміло, не спаде на думку комусь сказати, що лікар сердиться на тих грішників через те, що не слухаються його, бо він карає їх для блага хворих. Тобто, бажає той лікар вилікувати хворих тільки з милості, і не потребує ніякої винагороди, бо йому самому не бракує нічого, щоб хворі ще й давали йому щось, а він прийшов зцілити їх тільки для того, щоб вони почувалися добре і щоб мали можливість насолоджуватися життям. І певно що той, хто бачить дії того великого лікаря, не скаже про нього, що він робить щось собі на користь.
Тому, коли цей лікар каже, що та група [людей], що заважають, щоб хворим давали ліки, вони є грішниками і належить їм отримати покарання, щоб через ті покарання, що дістануть, через страждання, які вони відчують, припинять вони заважати хворим приймати ліки - всі розуміють, що це робиться на благо хворих, а не на користь лікаря.
І цим слід пояснити, що незважаючи на те, що Творець створив світ з милості, немає у Нього ніякого хісарону, щоб створіння давали Йому щось аби задовольнити якусь потребу, бо Творець є досконалим, і немає в Нього ніякого хісарону. І все ж, оскільки Він бажає дати створінням, щоб мали втіху від життя, - Він бажає лише виконання умови, яка полягає в тому, щоб створіння отримували все через те, що Творець бажає, щоб вони мали благо й насолоду. І завдяки цьому у благу й насолоді не буде сорому, що і зветься «досконалістю Його дій».
І це й є ліками, які лікар хоче дати хворим, які вже близькі до смерті, і це називають, - «грішники за життя свого звуться мертвими». І завдяки лікам, що звуться бажанням віддачі, вони прийдуть до злиття, чим будуть злиті з життям життів. Отже, виходить, що люди, які «не бажають, щоб хворі приймали це» означає це, що вони не дають їм займатися Торою та заповідями, завдяки чому вони зможуть заслужити отримати ліки, звані бажанням віддавати. І в ці келім Творець зможе дати благо й насолоду, - оскільки через ці келім, які отримають благо й насолоду, вони не втратять злиття, званого тотожністю властивостей. А феноменом злиття називається, що вони виходять з категорії грішників, що звуться мертвими, і удостоюються життя.
А отже, - що означає те, що люди цієї групи не бажають, щоб приймали ліки і заважають цьому? Чим вони заважають? - тим, що не дають їм виконувати Тору та заповіді, завдяки чому і приймають ліки, якими є «заради віддачі». А отже зрозуміло, чому вони називаються грішниками, - тому що перешкоджають, щоб люди не приймали ліки. Тобто, ліки, завдяки яким удостоюються люди життя, називаються бажанням віддачі. А є сили, що заважають і не дають їм приймати ці ліки, звані Торою та заповідями, про які сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу».
Тому тим, хто чинить перешкоди і відноситься до категорії грішників, - належить покарання, щоб через ті страждання, які вони отримають, припинили б вони заважати приймати ліки. Виходить, відповідно, все, що Творець робить, тобто покарання, всі вони – на благо створінь.