Стаття 7, 1987 рік
(переклад з івриту)
У ханукальній пісні ми промовляємо: «Елліни… і з залишків глеків сталося диво для «троянд», - сини біни встановили вісім днів пісень та торжеств». Коментатори запитують, - чому встановили вісім днів Хануки? Адже лише на одну ніч було в них олії, а дивом було те, що горіла ще сім днів. Коли так, то мали б вони встановити, згідно з дивом, тільки сім днів.
І пояснили, що оскільки залишилося в першу ніч з того, що було потрібно олії для першої ночі, то само собою і в першу ніч було диво, що не вигоріла вся олія, а, скажімо, частина олії вигоріла, а решта залишилася ще на сім днів.
Тобто, те, що знайшли глечик олії, що був запечатаний печаткою первосвященика, це не увійшло у визначення «диво», хоча й було дивом, що елліни не побачили глечика олії. Бо вважали дивом те, чого не було в природі, - те, що відбулося вище природи, є дивом. А глечик олії вже існував у світі, просто вони його не побачили.
І зовсім інше – олія. З тієї кількості, що потрібна для горіння на одну ніч, згоріла тільки частина олії, а тієї малої частини, що була благословенна і горіла більше часу, цього не було в природі. Тобто, не існує в природі олії, що горіла б більше за свою міру часу.
Виходить, те, що залишилося після першої ночі, коли не згоріла вся олія, це називається «диво», оскільки цього не було у світі.
І маємо пояснити термінами духовної роботи поняття «елліни» і поняття «глечик олії», і поняття «вісім днів Хануки», яких встановили саме вісім днів. Тобто, на що вказують вісім днів. Інакше кажучи, чому не було дев’ять днів чи десять, а тільки вісім днів відбувалося диво. За простим тлумаченням виходить, - у книзі «Рокеах» наводиться сенс цього, - що продовжувалося диво вісім днів і не більше, через те, що місце оливкових дерев, звідки привозять олію, було на відстані чотирьох днів ходу, і на повернення чотири дні, отже, вісім днів. І це є відповіддю, чому не продовжувалося диво більше, ніж вісім днів.
Відомо, що наша робота, те, до чого ми повинні докладати всіляких зусиль, це лише прийти до тотожності властивостей, що зветься «злиття». Бо тільки тоді можемо дістатись до мети творіння, якою є «дати благо Його створінням», і дати їй розкритися. Тоді як до того, як створіння досягають келім тотожності властивостей, не може мета творіння бути розкритою очам усіх, а перебуває вона в прихованні. І ми маємо лише вірити, що намір її - принести благо.
А те, що розкрите очам усіх являє собою протилежність добру. Оскільки кожен відчуває постійно, що бракує йому смаку в житті, і живе, увесь час ремствуючи на вище управління, і важко йому сказати, що він має втіху від свого життя, і кожного дня говорити «благословен Творець». Тобто, - я висловлюю Тобі велику подяку за те, що Ти поводишся зі мною згідно з властивістю «добрий і добродійний».
І людина весь час живе своїм життям, сповненим нестач і болю. І коли вона починає думати про мету свого життя, постійно бачить вона, що немає в ньому сенсу. Тобто, коли терпить цю життєву боротьбу, то що то за здобутки, які вона може придбати.
А тільки в час, коли людина може скуштувати якусь насолоду, та насолода п’янить її. І втрачає вона розум свій і свідомість, і забуває думати про мету життя. Але коли насолода, в яку була занурена, відходить від людини з якихось причин, відразу вона починає роздумувати, і думки її - про мету життя.
Бо лиш тільки тоді, коли їй немає чим прохарчувати своє тіло, щоб мало воно хоч якесь живлення, тобто коли не відчуває задоволення, відразу починає вона думати про мету життя. Тобто, запитує себе людина, - який сенс в моєму житті і задля якої потреби я народилася у світ. І чи творення було для того, щоб з’явилися створіння, які б терпіли страждання та болі у світі?
Цей стан, коли людина починає робити розрахунок щодо мети свого життя, - що воно таке і навіщо воно, - це називається, що людина піднімає голову над течією життя, в якому борсаються всі створіння, і немає їм часу подумати про те, хто вони є. А плинуть вони собі за течією, куди вся вода йде. І немає нікого, хто мав би можливість бачити кінець, тобто, куди вона йде, течія життя. Крім неї, цієї людини, тому що нестача насолоди спричинилася до того, що підняла вона голову вгору, щоб подивитися на мету життя.
Тоді бачить вона і чує наче як заклик згори, який каже їй, що світ створено з наміром «дати благо створінням». Просто, - кажуть їй книжки та їхні автори, - існують умови для того, щоб скуштувати смак цього блага, щоби прийти до того блага, що зветься «метою творіння». І це умови, виконання яких вимагає Творець, - щоб дотримувалися їх перш за все, інакше Він не бажає давати їм благо й насолоду.
Але не тому Творець потребує цих умов, щоб те, що Він вимагає від людини, принесло Йому благо, а просто без того, що створіння виконають ці умови, Він не хоче давати їм [благо]. Як це водиться у «плоті й крові», коли хочуть, щоб продавець дав покупцю щось, він узгоджує з покупцем умови, які, якщо той виконає їх, тоді продавець згоден дати. І умови ці на благо продавця.
Тоді як Творець не має – хай нас омине! – нестач, щоб потребував Він нижніх, аби вони виконували умови, що від них вимагаються, як написано: «І якщо буде вона (людина) праведною, що вона дасть Тобі?» Отже, ті умови, які Творець ставить перед ними, вони на благо людини.
І це можна зрозуміти, що подібно воно до того, як коли хтось каже ближньому своєму: «Я бажаю дати тобі багато срібла й золота, але я хочу від тебе виконання умови, інакше ти не отримаєш від мене нічого». Тоді ближній його запитує: «Чого ти вимагаєш від мене, щоб я дав тобі і потім ти даси мені срібла й золота?» І той каже: «Принеси мені мішки, великі й малі, щоб ці мішки ти зміг би наповнити сріблом та золотом. Але знай, що з мого боку немає ніякого обмеження, скільки б ти не взяв. А вся кількість срібла й золота залежить від твоїх обмежень. Тобто, скільки келім ти принесеш мені, стільки я й наповню, не менше і не більше. І це буде точно, і це є умовою, яку я тобі ставлю». То тут ясно і немає ніякого сумніву, що умови, яких цей вимагає від нього, вони не на благо дарителю, а все на добро отримувачу.
І тут, в роботі Творця, коли людина повинна виконувати вимоги, те, що Творець вимагає, все це виключно на добро самій людині. Але людина думає, що це на благо Творцю. І тим більше, людину створено з бажанням отримувати, яке не здатне зрозуміти нічого з того, що слід робити, якщо не бачить, що це для особистої його користі. А тут кажуть йому, що Творець бажає, щоб ми працювали на Нього, а не задля власного блага. І тому тіло протидіє цим роботам. І це й є для нас зусиллями, - тобто те, що ми повинні йти проти власної природи, зветься «робота».
Але якщо людина працює і відчуває винагороду, яку вона отримує від роботи задля особистої користі, - немає в неї відчуття, щоб це називалося «[важкою] роботою», тобто щоб хотіла вона звільнитися від цієї роботи. Бо також є в природі людини таке, що не хоче вона їсти хліб з милості, тому що Корінь наш, він такий, що не отримує і не має нестачі.
Через це, коли людина відчуває, що вона отримує щось без оплати, тоді діє при цьому феномен «хліб сорому», і соромиться отримувати. І через це людина не обурюється тим, що повинна вона працювати, однак може вона горювати з того, що дають їй недостатньо винагороди, ніж та, якої, як вважала, вона варта.
Виходить, що це не зветься «робота», якщо людина знає, що отримає платню за свою те, що робить. Тоді як робота Творця дійсно зветься «роботою», і це тому, що вимагають від людини, щоб працювала без ніякої оплати, що зветься «працювати не заради отримання винагороди». А такого немає в нашій природі. Тому й називається «робота». І через це тіло протидіє таким зусиллям і завжди є обурення на Творця, чому дав нам роботу настільки важку, що ми повинні діяти проти своєї природи.
І зі сказаного випливає, - чого бракує нам, щоб ми змогли виконувати роботу заради віддачі? А це лише одна річ: якщо ми повіримо, - попри те, що не бачимо цього відразу ж на місці, адже тіло показує нам щось протилежне правді, - якщо ми будемо старатися вірити що те, що ми працюємо заради віддачі, це нам на благо. Тобто нам потрібні ці «мішки», як сказано вище в прикладі, бо ті мішки, які ми готуємо, це й є всі ті наші келім для отримання блага й насолоди.
Отже, всією діяльністю, що з наміром віддачі, ми утворили частину клі, гідного отримання блага. І кожна наша дія додається до повного рахунку, аж поки буде в нас довершене клі, що гідне для отримання світла. Але в це важко повірити і сказати собі, що буквально те, що віддаємо, це й є нашим клі отримання, щоб вмістити в нього задоволення й насолоду, що існують в меті творіння, якою є «дати благо Його створінням».
І сказаним можемо ми пояснити справу влади еллінів, яка була протилежна методиці Ісраеля. Бо підхід еллінів полягає у тому, що слід завжди діяти тільки в рамках знання, як в розумі, так і в серці. І зрозуміло, природно, що коли народ Ісраеля хотіли просуватися вище рівня знання, і не дивитися на те, до чого зобов’язує зовнішній розум, - вони не могли.
І це називається війною з еллінами. Бо тоді починається справжня робота, яка зветься, що народ Ісраеля бажають іти й підніматися на путь, яка йде до злиття з Творцем. І путь ця зветься «віра вище знання». А елліни бажають панувати тілом, щоб не поступалося нічим, з чим знання не згодне. І часом одне переважає, а часом інше. І це спричинює людині процеси підйомів та падінь.
І це й є причиною й чинником, - тобто, знання. Інакше кажучи, після того, як людина вирішила, що потрібно просуватися вірою вище за знання, і завдяки цьому приходить їй збудження згори, і починає відчувати смак в роботі Творця, тоді в природі людини, - адже вона любить спокій, - казати через це, що «хвала богові, тепер вже мені не потрібно працювати з собою і приймати на себе роботу Творця в категорії віри, а вже маю я нині гарне відчуття, і вже й свідомість моя згодна прийняти на себе заняття в Торі та заповідях, оскільки відчуваю я вже душевний спокій».
І приймає це збудження як основу й фундамент для роботи Творця. Тобто основу смаку, який вона відчуває наразі, - на ньому людина будує весь свій статус «ісраеля». І, відповідно, виходить, що цим вона завдає шкоди вірі. І каже: «Шкода, що не прийшло мені це збудження відразу, коли я почала роботу. І не потрібно було б мені йти вище за знання, тобто проти розуму тіла. А повинна була б вірити в те, що прийнято від книжок та їхніх авторів, що потрібно взяти на себе тягар малхут небес, незважаючи на те, що тіло не згоджується що це є добром для мене. І вірити, що тільки в цьому стані, коли тіло не згодне, - це для мене є найкращим шляхом».
Тобто, людина вірить вище рівня знання, що тільки шлях роботи в розумі й у серці є найкращою дорогою для неї. Що означає, - тоді вона прийде до свого щастя, того, що уготував для неї Творець. Вірити в це дуже важко. Тоді як тепер вона не повинна вірити, що це так. А відчуває людина, що насправді виконання Тори та заповідей принесе їй щастя. І оскільки вірить, що це так, то не потрібно й вірити в це.
Виходить, що це є істинною причиною, яка приводить потім людину до падіння. Тому що основа її побудована на основі задоволення, а не на фундаменті віддачі. І якщо залишиться вона з цією основою, ніколи не прийде до злиття з Творцем, тому що все, що вона додає щоби йти цим шляхом, все впаде в кліпот бажання отримувати для себе.
І мій пан, батько й учитель сказав, що коли приходить людині смак і відчуття згори, так що й тіло починає говорити, що варто займатися Торою й духовною роботою, тоді їй слід берегтися і сказати, що не бере вона цей смак та відчуття як фундамент і основу, «що саме через це я вирішила, що варто тепер працювати, тому що знання моє згодне з цією роботою через те задоволення, що я маю».
А повинна людина сказати: «Тепер я бачу, що цей шлях, що вище рівня знання, є шляхом істинним. Оскільки я бачу, що завдяки цьому я удостоїлася тепер сподобатися Творцеві, так, що Він наближає мене. І тому мені тепер також подобається святість. І я відчуваю важливість святості, що варто працювати виключно на благо Творця. І тому те, що мені слід робити тепер, - зміцнитися і йти тільки цим шляхом, що зветься «віра вище за знання», бо завдяки цьому я удостоюся постійного злиття з Творцем».
І зі сказаного висновується, що саме завдяки тому, що заслужили трошки смаку в духовній роботі, з цього взяли собі підтримку для шляху віри. Виходить, що основа віри посилюється завдяки задоволенню й насолоді, яку відчуває наразі в духовній роботі.
А тепер з’ясуємо поняття ханукального дива, - те, що перемогли еллінів. Тобто, удостоїлися категорії віри і відчули смак у цій роботі, і не почали брати собі задоволення й насолоду за основу й фундамент для роботи в рамках знання, адже це є категорією «елліни». А навпаки, сказали, - те, що удостоїлися вони смаку в духовній роботі, це є свідченням, що дорога віри є істинним шляхом, а не як вважають елліни.
А якби йшли дорогою еллінів, тобто щоб задоволення й насолода були б їм віднині й надалі основою та фундаментом, і було б їм це підтримкою, підтримати цим свою роботу, - відразу б падали зі свого ступеня. Бо це є головною причиною того що людина дістає падіння зі свого стану. І це їй на благо, щоб не впала в кліпу «елліни». А отже, ці падіння є великим виправленням, інакше якби людина все більше додавала, вона будувала б тільки кліпу «елліни».
Тому, коли приходить людина до того стану, що зветься «підйом», тоді існують два шляхи:
1) Сказати, що вже звільнена вона від ярма віри. Тобто, досі вона страждала від цього, бо кожного разу, коли слід було прийняти на себе тягар малхут небес, тіло завжди протидіяло цьому.
Наприклад, коли людина повинна встати вдосвіта, йти на свої постійні уроки, відразу, щойно вона розплющує очі і хоче встати, негайно ж на місці являється їй тіло і запитує: «Чи не маєш ти задоволення від спокою, і лежиш ти от в своїй постелі, і воно тобі треба - відмовлятися від цієї насолоди?»
Ясно, що це може відбуватися у формі торгівлі. Тобто, коли поступаються насолодою від грошей для того, щоб досягти того, що принесе людині задоволення, більш необхідне для неї. Інакше кажучи, досягти задоволення більшого, ніж від грошей. Як відомо, всі переваги насолод виміряються мірою необхідності. Наприклад, людина любить спокій, але поступається спокоєм задля грошей. Людина любить гроші, але вона поступається ними задля їжі, питва, і подібного. Людина любить їсти й пити, але вона іноді відмовляється від цього, якщо знає, що це зашкодить її здоров’ю. Виходить, що поступаються їжею й питвом для того, щоб здобути здоров’я, й таке інше.
І тому запитує тіло в людини, коли вона хоче встати до роботи Творця до світ сонця, і каже їй: «Що ти думаєш виграти зараз тим, що поступаєшся спокоєм?» І коли людина говорить йому: «Я хочу удостоїтися майбутнього світу тим, що буду виконувати заповіді Царя». Тоді тіло каже їй: «Добре, але є в тебе час прокинутися вранці як усі люди, то заради чого ти квапишся встати раніше ніж інші? Адже цілий день є в тебе час на виконання Тори та заповідей».
Тоді людина каже своєму тілові: «Знай, що існує загал у світі, що зветься «простолюд», і є люди, які не йдуть за течією цього загалу, а бажають бути особливими, тобто хочуть досягти мети, задля якої створені, що зветься «злиття з Творцем», «Тора лішма». І мудреці сказали, що цього можна удостоїтися вивченням Тори після півночі, як пояснено в Зоар. І так це прийнято серед тих, які бажають чогось досягти в своєму житті».
Тоді тіло виставляє переконливі твердження й каже їй: «Ти мала б рацію, якби це відповідало твоїм словам, що є в тебе висока ціль в житті і ти вимагаєш від мене, щоб я допомогло тобі у виконанні твоєї ролі. Але ж ти бачиш, скільки великої праці й зусиль вклала ти в цю роботу, для того, щоб працювати лішма.
І бачиш, що не зрушила ти ані на йоту, щоб мати тобі нині більше бажання діяти в роботі віддачі. І якщо ти зробиш правдивий розрахунок, ти побачиш навпаки, що відступила ти десять ступенів назад. Тобто, маєш ти тепер бажання отримувати ще більше, ніж було в тебе до того, як увійшла ти в роботу віддачі.
А коли так, ти бачиш, що ти не є винятком з загалу, а така ж сама ти, як і увесь загал. А тому насолоджуйся більше спокоєм, от як ти зараз лежиш у ліжку. І не розповідай мені дурниць, що ти краща за решту людей».
І цими твердженнями, які є речами правдивими, тобто з боку розуму якщо людина робить розрахунок, то сто відсотків правда за тілом, і немає чого й відповісти йому. І тоді не завжди їй вдається зміцнитися вірою вище знання і сказати тілу: «Попри те, що ти маєш рацію зі своїми твердженнями, і логіка зобов’язує діяти згідно з твоїми словами, але я йду вище знання».
І це є великою роботою, бо людина терпить тоді страждання тіла, як це тіло коле її своїм злослів’ям тим, що висловлюється так про роботу вище рівня знання. І через це, коли приходить їй згори невелике збудження, починає трохи відчувати смак в Торі та заповідях, в час, коли відчуває невеличкий підйом.
І каже людина, - слава богу, тепер вже мені не потрібно йти шляхом віри вище знання, а саме знання зобов’язує також, що варто виконувати Тору та заповіді. І відразу ж, як уражає віру, тобто каже: «Нині я вільна від ярма віри», - це є причиною, що дістає негайно падіння зі свого стану, через те, що ушкодила свою віру.
2) А другий шлях - це сказати: «Тепер я бачу, що істинним спрямуванням є йти вище рівня знання, і не брати за основу те, що відчуваю наразі задоволення й насолоду, коли саме для цього я беру на себе відсьогодні й надалі займатися Торою та заповідями. Однак, бажаю я працювати без ніякої основи в задоволенні та насолоді. Бо основне це прийти до того, щоб працювати, даючи задоволення Творцю. І тому як я можу робити собі основу з задоволення й насолоди, і на цьому будувати свій статус «ісраель»? Але що мені роботи, коли я відчуваю смак в роботі?»
Тоді людина повинна сказати, як зазначено вище, те, як це сказано в словах мого батька й учителя, що може вона прийняти своє приємне відчуття не як основу, а як свідоцтво. Тобто сказати: «Наразі я бачу, що шлях вище рівня знання є істинною дорогою, тим, що Творець бажає, щоб служили Йому. А свідоцтвом цьому є те, в чому я бачу, що Він наблизив мене, - в тому, що усунув Своє приховання з мене, і удостоїлася я відчувати Його добро та милість, те, що Він бажає дати створінням благо й насолоду, бо це є метою творіння».
Але головне, щоб не прийшла людина через це до того, щоб отримувати від Творця благо й насолоду, відокремлюючись від Нього. Оскільки отримання насолоди, воно є розбіжністю властивостей з Творцем, і саме через це Він утворив скорочення й приховання. Але коли ми йдемо шляхом віри вище знання, не має тіло ніякого контакту з цим, а навпаки, воно протидіє цій роботі, що вище знання. І тепер, - каже людина, - коли я просувалася вище рівня знання, Він усунув з мене трохи Своє приховання. Якщо так, відсьогодні й надалі я буду зміцнюватися все більше й більше і йти лише шляхом віри вище знання.
І цим людина не впаде у володіння егоїстичного отримання, що зветься «відокремлення від святості», а навпаки, тепер вона почне працювати з більшою силою з категоріями «моха» та «ліба». І само собою, Творець не кине її знову в найнижчу прірву, що зветься «отримання заради отримання», а залишиться вона в стані підйому.
Мало того, - людина підніметься на ступінь ще більшого розкриття, через те, що вона не завдає ураження вірі, що є збереженням від того, щоб не впасти в келім отримання.
Виходить, відповідно, що є в неї в стані підйому два шляхи. І як вона може перемогти, йдучи шляхом народу Ісраеля, а не дорогою еллінів, які дають зрозуміти, що в рамках знання люди будуть робітниками Творця ще більшими, тому що знання згодне з цією дорогою більше ніж зі шляхом віри?
І мій батько й учитель пояснив суперечку, що була між пастухами стад Аврама і пастухами стад Лота. І сказав, що «мікне» (стадо) називається майном, і майном Аврама була лише категорія віри, що є сенсом слова «Ав-рам», тобто категорія «ав» (батько), що на небесах, вона в стані «рам» (піднесений), - вище за знання. А «пастухи» означає, що підживлював тільки майно своєї віри. Тобто, постійно шукав постачання, як змогти насичувати віру, щоб мала вона силу і міць, і не зазнала б невдачі через категорію «знання».
І зовсім інше – пастухи стад Лота. Бо «Лот», як пояснює Зоар, - від слова «ітЛаТья», тобто прокляття. Означає це, що «пастухи стад Лота» постачали майно знання й отримання, а від цього неможливо бути благословенню, а тільки прокляттю, тому що є протилежним віддачі. А благословення перебуває саме там, де займаються віддачею.
Тобто, як сказано вище, келім, якими можна отримувати вище благо, вони саме є келім, якими віддають. У такі келім можна отримувати. Тоді як у келім, що бажають отримувати, вище благо не входить через розбіжність властивостей.
І зі сказаного зрозуміємо два шляхи, що є в людини, коли вона дістала невеликий підйом у духовному. Але чим можна переважити на сторону добра, що зветься категорією «віра», тобто щоб було це «пастухами стад Аврама»?
І сказав мій батько й учитель, від імені Бааль Шем Това, що коли людині потрібно зробити дві речі, і вони протилежні одна одній, і не може вона вирішити між ними, тоді є їй порада: нехай подивиться - де є більше зусиль, - це хай і вибере для себе. Тому що там, де існує зусилля, тобто тіло не згодне, то це певно належить до святості. І з цим нехай поквапиться і прийме на себе робити саме це. Виходить, що і тут є в людини два шляхи:
а) шлях віри;
б) шлях знання.
І нехай вибере собі шлях віри, оскільки тіло не згодне, тому що це належить до святості, тобто до бажання віддачі. А тіло бажає саме протилежного. Тому висновок: що переважає? - те, що тіло відштовхує і вважає це тіло річчю зайвою і непотрібною. Тобто, не має воно потреби в цьому і не знає, навіщо взагалі це необхідно. І тому воно завжди бажає звільнитися від цього, і це є справою віри, як зазначено вище.
І зі сказаного випливає, що те диво, яке являється людині, - вона може вирішити на користь святості. І то не є чимось у розумі, а саме тим, що є зайвим для тіла, і це – зусилля, те, чим тіло гидує і вважає все, що належить до зусилля, річчю зайвою. І саме від цього, остаточного, тобто того, що людина залишає і не бажає й не прагне, - від цього буде їй те диво, що залишиться вона у святості.
І це й є поясненням слів «і від залишків глеків сталося диво для «шошанім». Бо «канкан» (глек) означає, як написано, що «рабі Меїр очищав нечисте за допомогою «кан» (150-ма) міркувань». А це означає, що відносно кожної речі є дві протилежні думки. І чим можна з’ясувати? «Залишком». Тобто тим, що є зайвим для тіла, тим, що воно вважає ні за що. А це - категорія віри вище знання, бо тільки цим можна врятуватися, щоб не впасти в тенета кліпот.
І це й є поняттям глека з олією, який знайшли, і був він запечатаний печаткою первосвященика (івр. «коен ґадоль»). «Коен» називається хесед. «Ґадоль» (великий) – називається хесед (милість), що зроблено з хохмою. Тобто вище благо що належить до хасадим, називається «коеном», де коен є категорією хесед, а хесед вказує на віру вище знання. І це й є поняттям, що Авраам, який є властивістю хесед, є «батьком віри».
А те, що належить до віри, елліни не можуть бачити, тому що вони бачать лише до рівня «даат» (знання), і не вище за даат. І через це коли ті (Ісраель) почали діяти вище за знання, вже елліни не можуть ними панувати. І це є феноменом, що елліни не побачили глек з олією.
А поняття дива, коли горіло вісім днів, це натяк на те, що світили хасадим, що в біні. А від біни до малхут є вісім сфірот. Але «хохма де-хохма» не світила. І тому встановили вісім днів, тому що світило лише з тих восьми. І це те, що написано: «Сини біни встановили вісім днів пісень і торжеств».