Стаття 13, 1988 рік
(переклад з івриту)
У Зоар (гл. «Бешалах», в коментарі «Сулам» п. 68) написано так: «І сказав Моше народу: «Не бійтеся, станьте і дивіться на порятунок Творця». Сказав рабі Шимон: «Щаслива доля Ісраеля, коли такий пастир, як Моше, йде між ними. Написано: «І згадає давні дні, - Моше, народ Його. «І згадає давні дні» - це Творець. «Моше, народ Його» - бо дорівнює Моше всьому Ісраелю». І навчаємося ми з цього тому, що проводир народу, він є буквально всім народом. Якщо він удостоївся, - весь народ праведники. А якщо він не удостоївся, - весь народ не удостоїлися, і зазнають покарання через нього», кінець цитати.
І слід зрозуміти це в поняттях духовної роботи, коли все вивчається в рамках одного тіла. Тобто як Моше, так і Ісраель існують в одному тілі. І ще маємо зрозуміти: чому, якщо він, проводир народу, не удостоївся, вони дістають покарання через нього. Ми вивчали, що якщо проводир є праведником, тоді й народ праведники. Але чому народ повинен бути покараним через нього? Адже що вони такого зробили, чим вони винуваті в тому, що їхній лідер не такий як належить.
Відомо, що Моше називається мовою Зоар «Моше, вірний пастир». І пояснив мій пан, батько й учитель, що він живив Ісраель вірою. І сказав, що людині не бракує ніяких інших сил щоб мала вона змогу виконувати Тору та заповіді у всій повноті, крім віри. І згідно з силою віри, яка є в людини, цією мірою вона здатна докласти сил в духовній роботі.
І як каже він у «Передмові до ТЕС» (п.14): «Я роз’яснив колись вислів мудреців: «Той, для кого Тора його – це ремесло його», що у його занятті Торою пізнається величина віри його, оскільки в «умануто» (ремесло його) – ті ж літери, що і в «емунато» (віра його). Подібно до людини, яка вірить своєму товаришеві, і позичає йому гроші. Можливо, що повірить йому на одну ліру, а якщо попросить в неї дві ліри, відмовиться позичати йому. А може також, що повірить йому на всі свої статки, без будь-якої тіні страху. І цей останній вид віри вважається повною вірою. Однак в попередніх випадках визначається не як повна віра, а як віра часткова». Отже, ми бачимо, що немає в людини браку ні в яких інших силах, крім віри. І це те, що дає їй сили для роботи».
І цим слід пояснити те, що сказав рабі Шимон: «Щаслива доля Ісраеля, коли такий пастир, як Моше йде між ними», і це означає, що є в народі Ісраеля властивість віри, що зветься «Моше, вірний пастир». Бо тоді, оскільки є в них властивість віри, вже є в них сила займатися Торою та заповідями. Тобто, є в кожній людині властивість віри у Творця, що зветься «Моше, вірний пастир». Тоді весь народ будуть праведниками, тобто всі органи людини, - а думки й бажання людини називаються «органами» - і це й зветься «народ».
І це означає те, що написано «І згадає давні дні, - це Творець. Моше, народ Його. Бо Моше дорівнює усьому Ісраелю». І вивчали ми з цього, «що проводир народу, він є буквально всім народом». Бо віра, що є в людині, вона й є всією людиною. Тобто, якщо є в неї властивість «Моше», що зветься вірою, вже весь народ є праведниками. Це те, що каже: якщо він удостоївся, - весь народ є праведниками. Бо «удостоївся» - називається, що його проводир є категорією віри, що зветься «Моше».
І це те, що каже: «Якщо не удостоївся, - весь народ не удостоївся, і дістають покарання через нього». І запитували ми, - відомо: якщо існує праведник, він захищає покоління. А якщо немає праведника, можна сказати, що немає того, хто врятував би покоління. Але чому вони зазнають покарання через нього, якщо він не удостоївся, - чим покоління винувате в цьому?
І зі сказаного, згідно з правилом, яке навів мій батько й учитель, що вся важкість в роботі Творця, вона лише через нестачу віри, - адже коли людина удостоюється повної віри, вона прагне тоді анулюватися перед Творцем як свічка перед смолоскипом, і тоді, природно, всі органи, тобто її бажання й думки, йдуть за тим, що сила віри зобов’язує робити, - і вони роблять. І це те, що каже: якщо він удостоївся – всі органи є праведниками, оскільки від віри в Творця походять всі думки і бажання праведників.
І зі сказаного само собою зрозуміло, що коли проводир народу не удостоївся, тобто, при тому, що віра його, яка має бути чистою, тобто повною вірою, а він має лише віру часткову, - «природно, весь народ не удостоюється». А це означає, що всі його органи діють так, як личить тому, хто не має повної віри. І вони зазнають покарання через нього. Тобто самі вони не винуваті, коли в них з’являються думки й бажання, що не личать тому, в кого є віра.
Інакше кажучи, якби в їхнього проводиря була б повна віра, органи слухалися б його і мали б думки й бажання праведників. І тому вони страждають через нього, тобто через те, що не має він повної віри. Тому й народжуються від такого лідера такі думки.
А тому, коли людина бажає йти шляхом істини, не може вона казати, що є в неї риси гірші ніж у інших, і розум менший ніж у інших, тобто не слід їй звільняти себе від духовної роботи з тієї причини, що вона людина слабкої вдачі або ж бідна здібностями. А всі труднощі в цій справі походять лише від нестачі віри. І тому людина повинна вкласти всю свою роботу і діяти для того, щоб придбати віру у Творця, бо тільки це дає все.
І через це, коли людина вивчає Тору, або вона займається заповідями, або ж коли вона займається молитвою, їй потрібно зосередити свою думку на тому, що бажає вона, як винагороду за всі свої добрі справи, - щоб Творець дав їй повну віру. І це як написано в молитві рабі Елімелеха («Молитва перед молитвою») такими словами: «І утверджуй віру Твою в серці нашому постійно і безперервно, і буде віра Твоя зв’язана з серцем нашим як непорушна основа». І це те, що каже, бо «проводир народу він буквально весь народ».
І для того, щоб прийти до стану повної віри, сказали: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». А сенс цього, як відомо, в тому, що віру повинні ми отримати як допомогу від Творця. Й існує правило: «Немає світла без клі». Тобто, неможливо дати наповнення в місце, де немає хісарону, званого потребою, що і називається «клі», як і сказано, - «немає світла без клі».
А для того, щоб прийти до відчуття потреби у вірі, людина повинна спочатку уявити собі, яких здобутків вона може досягти завдяки вірі, і що вона втрачає від того, що не має вона більше ніж часткову віру. То по-перше, людина має уявити собі мету творіння, тобто задля якої потреби створив Творець створіння. А потім вона має вірити вірою мудреців у те, що вони сказали, що мета творіння вона у тому, щоб дати благо Його створінням.
І коли людина починає дивитися на створіння своїми очима, тобто яку форму «добра і добродіянь» вона бачить в тому, що створіння отримують від Творця, - то що розкривається тоді очам людини? - зовсім протилежне. Вона бачить, що увесь світ терпить страждання, і важко знайти людину, яка могла б сказати, що вона відчуває і бачить, наскільки управління Творця є добрим і добродійним.
І в цьому стані, коли вона бачить світ затьмареним, але бажає вірити у Творця, що Він поводиться зі світом через особисте управління як добрий і добродійний, - вона залишається стояти на цій точці і різноманітні чужі думки падають їй в мозок. І вона повинна тоді перебороти це вище рівня знання, перебороти тим, що вище управління, воно таки діє властивістю «добрий і добродійний». Тоді людина дістає потребу, щоб Творець дав їй силу віри, і щоб мала вона силу йти вище рівня знання і виправдовувати вище управління.
І в такому разі вона може зрозуміти що таке «Шхіна в пороху», оскільки людина бачить тоді, як там, де потрібно зробити щось в ім’я небес і не для особистого блага, відразу з’являється тіло і запитує з претензією: «Що це у вас за робота?» І не хоче дати людині силу діяти, що і зветься «Шхіна в пороху», тобто в тому, що вона хоче зробити на благо Шхіни, відчуває вона в цьому смак пороху, і не має сили перебороти свої думки та бажання.
І тоді людина приходить до усвідомлення, що не бракує їй нічого для того, щоб мати силу до роботи, аби тільки Творець дав їй силу віри, - як згадано вище (в молитві рабі Елімелеха), що потрібно молитися: «І утверджуй віру Твою в серці нашому постійно і безперервно», бо в цьому стані людина приходить до усвідомлення «якби Творець не допоміг, не подолала б його».
І сказаним слід пояснити те, що сказали мудреці (в трактаті «Брахот», 6:2): «Кожна людина, яка має в собі страх перед небесами, слова її чутні», як сказано: «Кінець справи, - все чутно, Всесильного бійся». У простому сенсі важко це зрозуміти, - адже було багато пророків, праведників, людей світової величини, і чому не були почуті їхні слова, а залишалися Ісраель у тому ж стані, в якому були, і не бажали слухати голосу тих, хто докоряв їм. І є багато пояснень простого смислу цього феномена.
Однак, в поняттях духовної роботи, коли ми вивчаємо всю Тору в рамках одного тіла, слід пояснити ці слова так, що той, хто хоче, щоб його тіло, тобто всі органи, якими є думки та бажання, та дії, все було б у чистоті святості, то рада цьому, тобто щоб тіло слухалося його в усьому, чого він вимагає від нього, - це досягти повної віри, що зветься «трепетом перед небесами».
І в плані трепету є багато ступенів, як каже Зоар («Передмова книги Зоар», і в коментарі «Сулам» п. 195): «Основний трепіт, - це коли людина страшиться Господаря свого тому, що Він – великий і всевладний, основа і корінь усіх світів, і все вважається як ніщо перед Ним». Пояснення цього навчає нас, що існують три види трепоту перед Творцем, і тільки один з них вважається істинним трепотом:
1) Коли боїться Творця і дотримується Його заповідей для того, щоб жили сини його і був би збережений від покарання щодо тіла його або статків, тобто – страх покарань у цьому світі.
2)
Коли
боїться
також
покарань
пекла.
І
ці
обидва
не
є
істинним
трепотом,
бо
не
реалізує
трепіт
з
причини
заповідей
Творця,
а
з
причини
особистої
користі.
І
виходить,
що
особисте
благо
є
коренем,
а
трепіт
є
гілкою
та
наслідком
особистої
користі.
3) А трепіт, який є основним, - це коли тріпоче перед Творцем через те, що Він є великим і володарює всім, Він великий тому, що Він є коренем, від якого походять усі світи.
І зі сказаного випливає, що основне в трепоті перед Творцем це вірити у велич Творця, бо велич і важливість Творця є причиною, що зобов’язує людину виконувати Тору та заповіді, а не особиста користь. І це як сказано там, такими словами: «Хай зверне серце своє і всі жадання свої в те місце, яке називається «трепіт», щоб був злитим з трепотом перед Творцем в бажанні й прагненні, що узгоджені і гідні заповідей Царя».
І коли людина удостоюється такої віри, тобто, відчуватиметься в її серці велич Творця, тоді тіло і всі його органи, тобто бажання, думки й діяння, будуть анулюватися перед Царем як свічка перед смолоскипом.