Необхідність любові до товаришів

Стаття 14, 1988

(переклад з івриту)

Товариська любов має багато чудових властивостей:

1. Властивість, що допомагає вийти з любові до самого себе і полюбити ближнього.

І це те, що сказав рабі Аківа: "Полюби ближнього, як самого себе, - це велике правило Тори". Оскільки завдяки цьому людина може прийти до любові до Творця.

Але необхідно знати, що любов до ближнього і робота на благо ближнього не є метою творіння, як це розуміють обивателі. Адже світ створений не для того, щоб люди робили добро одне одному. Він створений для того, щоб кожен отримував би насолоду для себе. А те, що ми кажемо, що повинні працювати на благо ближнього - це тільки для виправлення створіння, і не не є метою творіння. А поняття виправлення таке: для того, щоб не було вади сорому, сталося виправлення віддачею, бо тільки завдяки цьому створіння отримають добро та насолоду в досконалості, без вади сорому.

І цим можна пояснити те, що каже Зоар про вислів: «А милість народів – гріх. Усе добро, яке роблять, - для себе роблять». І можемо пояснити, що все добро, коли вони роблять милість комусь, все це з тим наміром, що зветься «для самого себе». Це означає – з власного розуміння, а не тому, що дано нам виконувати «Полюби ближнього, як самого себе» як заповідь, дану Творцем, Який створив цей світ з наміром дати благо Своїм створінням. А поняття заповідей, які Він дав нам, це лише аби очистити створіння, і цим прийдуть до злиття з Творцем, що допоможе їм отримати добро та насолоду, і залишитися в злитті з Творцем.

2. Те, що товариші з’єднуються в єдину групу, вони набувають сили, щоб змогли цінувати мету своєї духовної роботи. А полягає вона в тому, щоб досягти лішма.

А оскільки маси, котрі виховані відповідно до сказаного Рамбамом, який пише: «Жінок, дітей і простий народ навчають працювати лише зі страху і заради отримання винагороди. Аж поки не примножиться їхнє знання і порозумнішають більшою мудрістю, тоді розкривають їм цю таємницю поступово».

І оскільки змушені чекати, поки «порозумнішають більшою мудрістю», щоб сказати їм, що слід працювати лішма, то само собою, залишається великий загал з маси в ло лішма.

А через те, що з боку природи одиниці підпорядковують свою думку думці більшості, тому товариші, які бажають таки йти шляхом, який веде до лішма, щоб не піддатися загалу, - вони з’єднуються, і кожен відданий іншому, і намір їхній – щоб завдяки любові до ближнього прийти до любові до Творця, що це й є метою. Як написано: «Полюби Творця Всесильного свого всім серцем своїм, всією душею своєю». Виходить, тим, що вони стали єдиними, хоч це і невелика спільнота, але вже вважаються щодо себе більшістю. І ця більшість не підкорена більшості мас. І вони здатні вже вести роботу з набуття любові до товаришів, з наміром дійти до любові до Творця.

І хоч заповідь «Полюби ближнього свого як самого себе» відноситься до всього народу Ізраїля, але загал в Ізраїлі не йде шляхом, котрий від любові до ближнього веде до любові до Творця. І існує правило, коли двоє з’єднуються, кожен з них переймає думки іншого. А оскільки поняття лішма ще не усталилося в серці людини, хоча це й основний намір в Торі та заповідях, тобто основний намір, що завдяки виконанню Тори та заповідей, можуть прийти до лішма, тому тим, що людина з’єднується з іншим, думки іншого послаблюють переконання про лішма. І через це більш варто спілкуватися і поєднуватися з сортом людей, які розуміють, що «полюби ближнього як самого себе» є лише засобом прийти до любові до Творця, і виконується не через себелюбство, а щоб увесь намір був на благо Творця. Тому слід остерігатися і знати з ким з’єднуватися.

У цьому полягає користь товариської любові всередині особливої ​​групи, в якій у всіх є єдина мета - досягти любові до Творця. Але ж коли з’єднуються люди, які хоч і займаються Торою та заповідями, але через те, що вони не йдуть шляхом прийти до «заради віддачі Творцю», а, як сказано, їх просто виховали так, ради отримання, що зветься ло лішма, і ті, хто з’єднаються з ними, переймуть їхні думки. І тоді скажуть потім, що не варто йти шляхом до лішма, тому що це важче за ло лішма, адже лішма воно проти природи.

Тому потрібно бути обережними, щоб не поєднуватися з тими людьми, які поки що не «порозумнішали більшою мудрістю», і поки що не прийшли до знання, що основне в роботі Творця – це заради Творця, а не для власної користі.

Але «полюби ближнього свого» сказано про весь загал Ізраїля. Однак, як зазначено вище, слід нам оберігатися, - спершу знати, з ким об’єднуватися. А причина в тому, що людина, перш ніж удостоїться вийти з себелюбства, вона відчуває завжди, як це важко. Адже тіло опирається цьому, і якщо людина перебуває в середовищі, де є група людей, які об’єднані разом єдиною думкою, і дивляться на мету, а не на роботу, тоді мета цієї людини не слабшає в ній.

Якщо ж людина не перебуває постійно разом зі своїми товаришами, дуже важко їй втримати в собі ціль віддачі. І вона потребує милості небес, щоб не ослабло в ній придбане раніше розуміння, що варто докладати зусиль і просуватися в руслі роботи на віддачу.

І раптом людині спадає на думку, що варто рухатися так, як і весь загал, і не треба бути винятком, - при тому, що коли була з’єднана з товаришами, розуміла усе зовсім інакше. І це, як сказано, що коли втрачає зв’язок зі спільнотою своєї маленької групи, відразу підпорядковується більшості великого загалу, і переймається їхніми думками, що варто дотримуватися Тори та заповідей детально та ретельно, з тим простим наміром, що ми виконуємо заповіді Царя, а Він заповідав нам через Моше, вчителя нашого, і через мудреців, що були після нього, - і цього досить для нас. І за це ми отримаємо винагороду, і ми віримо мудрецям, які сказали нам: «Гідний довіри Господар роботи твоєї, Який дасть тобі плату за зусилля твої». І що нам думати більш за це, і як кажуть, якщо виконаємо це – достатньо нам.

І це як сказав рабі Хананья бен Акашья: «Хотів Творець удостоїти Ісраель, тому примножив їм Тору та заповіді». Тобто, всі Тора та заповіді, що дані нам, вони для того, щоб була нам велика винагорода.

І все це тому, що зараз людина набралася більше «розуму», ніж коли була включена в маленьку групу і розуміла тоді по-простому, що треба працювати заради небес, а не для власної користі, і треба вийти з себелюбства й удостоїтися злиття з Творцем.

І хоча й бачила, що важко вийти з любові до себе, але розуміла, що це істинний шлях, тобто, що людина повинна прийти до роботи з наміром заради Творця. Коли ж вона відокремилась від групи, то відразу ж стала залежна від думки «людей маси», а вони являють собою більшість світу. А більшість ще не прийшла до того стану, про який говорив Рамбам: "Коли примножиться їхня мудрість, відкривають їм таємницю", якою є те, що треба працювати лішма. І ця людина, яка увійшла в групу, шлях котрої, що необхідно прийти до лішма, - виникає питання, звідки прийшло це до людини, - потрапити в таке місце, увійти в таку групу, шлях котрої - прийти до лішма? Тож маємо вірити, що так їй випало з небес.

І згідно з цим слід зрозуміти, чому вона віддаляється потім від групи? Як сказав мій батько й учитель: те, що людина починає йти дорогою лішма, і певно що це спрямування прийшло до людини тим, що дають їй збудження до шляху істини, а потім з якихось причин людина починає ставитися недбало до цієї роботи і повертається до звичайного шляху мас, - і запитав: чому не дають їй ще раз збудження згори?

І сказав, як приклад, що це подібно до людини, яка пливе по річці і втратила посередині плавання сили. І наближається інша людина, яка пливе разом з нею, і штовхає її, щоб та почала плисти сама. І ця людина, яка бажає врятувати її, дає кілька поштовхів, а якщо бачить, що та людина не бере участі в цьому, то залишає її. І лише тоді, коли бачить, що отримавши поштовх, та починає плисти сама, тоді вона щоразу підштовхує її, аж поки не пройде небезпека. Але ж коли та не бере участі в діях, вона облишає її.

Так і в духовній роботі, коли людина отримує збудження згори, щоб прийшла туди, де працюють, усвідомлюючи, що треба прийти до «ради принесення задоволення Творцю». І дають їй кілька разів таке збудження, і якщо не старається докласти сил аби прийти до цього, тоді знаходить собі кілька виправдань про себе, і мусить втекти з поля бою. І залишається ця людина «праведником». Тобто в тому, що вона покидає цю групу, вона завжди права. І тим, що виправдовує себе, вона насправді почувається праведником.

Тому на людину покладено влитися в групу. І оскільки вони єдині, вони також вважаються суспільством. Просто є велике суспільство, а вони – маленька спільнота. Але спільнота не скасовується перед спільнотою.

3. І є особлива властивість в злитті товаришів. Оскільки думки та погляди переходять від одного до іншого завдяки їхній близькості, тому кожен включає в себе сили іншого. І таким чином у кожного є сила всієї групи. Тому, хоч кожна людина – одиниця, однак має вона в собі всі сили групи.