Стаття 4, 1990 рік
(переклад з івриту)
Так сказали мудреці про вислів «Ось породження Ноаха; Ноах був чоловіком праведним»: «Навчити тебе, що головне в породженнях праведників це добрі діяння». І слід зрозуміти це, - чи не сказали мудреці (трактат «Недарім», 64): «Той, хто не має синів, вважається як мертвий», як написано: «Дай мені синів, а якщо ні, - мертва я». Якщо так, виходить, що праведники, в яких є добрі діяння, все одно вони вважаються мертвими, - чи можна таке казати про праведників?
Отже, «батьком» і «сином» в плані духовної роботи називаються причина та наслідок. Тобто те, що в потенціалі, називається «батьком», а те, що розкривається потім практично, називається «сином». Те, що в потенціалі, це як крапля в мозку батька. А те, що виходить потім на практиці, називається народженням і «сином», що виходить з потенціалу в дію.
Тому, коли є в людини якась думка, якщо вона бажає вчинити якусь дію, вона мусить спочатку подумати, що саме бажає зробити, щоб мати задоволення з цієї дії. У світі ведеться так, що людина, як відомо, любить спокій. А причина цього та, що наш Корінь перебуває в стані абсолютного спокою. Тому також і створіння бажають спокою, і не вдаються до жодної дії інакше, як за умовою, що матимуть собі від цього більше задоволення ніж те, що приносить їм стан спокою.
Тому люди, які бажають бути на рівні «праведник», хоч поки що й не прийшли до цього ступеня, вже називаються ім’ям «праведники». І це так, як тлумачив мій пан, батько й учитель те, що написано: «Дасть мудрість мудрим». Питання в тому, що «дасть мудрість дурням» слід було б сказати, то чому написано «мудрим». Проте, той, хто просить мудрості, вже називається мудрим. Тоді як дурень не бажає мудрості, як написано: «Не жадатиме глупак розуміння».
Виходить, той, хто бажає бути праведником, він готує себе подумки, – що йому робити, тобто до чого він повинен прагнути. Сказали мудреці: «до добрих справ». Тобто, думає він собі, як він може прийти до стану, щоб мати змогу робити добрі справи. Інакше кажучи, коли будуть вже за ним добрі справи, тоді вже знатиме сам, що він є праведником. І це як сказали мудреці (трактат «Брахот», 61): «І сказав Раба: «Знає людина собі в душі, чи праведник вона, чи грішник». Тому людина впорядковує собі в думці, що зветься «потенційно», - що їй робити, для того, аби прийти до стану, коли кожна дія, яку вона виконує, була б доброю справою.
Однак маємо усвідомити, що таке добра справа, завдяки якій людина знатиме, що вона є праведником. Слід пояснити, що поняття «добрі справи» пояснюється, що це - Тора і молитва, і також виконання заповідей. І зміст доброго діяння слід також пояснити, що людина почуватиметься добре, коли робитиме це діяння. Наприклад, в час, коли вона бажає стати перед Творцем і молитися, то бажає вона відчувати себе так, як наче стоїть перед Царем, і тоді вона, все її серце і думка віддані Йому, тобто через велич і важливість Царя зовсім неможливо, щоб людина відволіклася від Нього.
Існують тут дві речі:
1) Коли неможливо, щоб з’явилася якась стороння думка, що не стосується Царя. І тоді це час, коли начебто немає в світі нічого, крім людини і Царя. І причина цього - велич Царя.
2. Людина відчуває тоді, що вона перебуває в стані добрих почуттів, оскільки має вона честь говорити з Царем.
І також, коли збирається виконати якусь заповідь, вона думає собі, що заповідь, яку вона виконує, буде заповіддю доброю. Тобто, що відчує, в час виконання заповіді, що вона має намір наразі принести задоволення Цареві. Тому людина повинна відчувати, коли виконує заповідь, що удостоїлася вона давати втіху Царю, тобто що Цар відчуває нині від неї задоволення, від того, що вона виконує Його заповідь. І це називається добрим діянням.
І коли людина почувається так, і не має вона під час виконання заповідей ніякої іншої думки, оскільки займається заповідями Царя, тому вся її думка - про те, чи насправді Цар буде насолоджуватися від тієї дії, яку вона наразі виконує. І це називається у людини «добрими діяннями». І також в час, коли вивчає Тору, вона робить підготовку перед вивченням Тори, тобто думає спочатку, яку Тору вона збирається вивчати. Тобто, чи є наміром її тішитися мудрістю, що є в Торі, чи мати силу викликати в себе відчуття щодо того, що це – Тора Творця. Адже вся Тора є іменами Творця, але вона, людина, ще не удостоїлася зрозуміти і побачити той зв’язок, що є у Тори з Творцем. Проте, бажає вона щонайменше вірити в те, що сказали мудреці: «Тора і Ісраель, і Творець є одне». І це називається в неї «добрі діяння».
Виходить, той, хто хоче бути праведником, в час, коли він готується і подумки робить самоаналіз, що хоче чинити дії, які були б добрими, він зветься праведником. Тобто, бажає породити, - інакше кажучи, через ту підготовку, яку робить подумки, він називається батьком, що породжує синів, якими є добрі справи.
І це те, що написано: «Ноах, чоловік праведний», що зветься «ось породження Ноаха», тобто добрі діяння, які є породженням праведників. І це те, що написано: «Ноах був чоловіком праведним». Означає, що він удостоївся добрих діянь. Іншими словами, коли діяв, відчував, що насправді діяння його є добрими, бо відчував задоволення в час виконання своїх дій, і відчував те добро, що є в них. І оскільки дії його належні, тому удостоївся блага й насолоди, що облачаються у виконання заповідей.
І зі сказаного зрозуміємо те, що сказали мудреці: «Той, хто не має синів, вважається мертвим». І ми запитували: отже, в нашому випадку, з Ноахом, виходить, що тільки той, хто має добрі справи, він визнається праведником. Але чи не написано також, - «той, хто не має синів, вважається мертвим»? Виходить, навіть праведники, якщо немає в них синів, рахуються як мертві. Однак, згідно з написаним вище, тим, що «синами» називаються добрі справи, виходить, що тлумаченням «той, хто не має синів, вважається мертвим», буде – той, хто не має добрих справ, вважається мертвим. Тому що грішники за життя свого називаються мертвими, адже вони відокремлені від життя життів.
Проте, яка є в людини потреба, щоб чинити їй добрі справи? Тобто, який чинник того, щоб було в неї бажання, - хотіти бути праведником. І чому покладено на людину покинути всі свої потреби, те, що вона звикла робити для блага свого тіла? Тобто, чи не звикла вона тішитися їжею, питвом, чудовим одягом, що викликає пошану і таке інше? Але оскільки знає людина з книжок та від їхніх авторів, що існує таке поняття, як душа, і що людина повинна набути поняття про душу, після того, що вже удостоїлася собі тіла, починає вона розпитувати, - що це таке – душа, що вона, людина, повинна докладати зусиль щоб досягти собі душу. Тоді тіло запитує: що я виграю з того, що буде в мене ця річ, душа? І ще більш за це вона запитує, - а взагалі, що воно таке, душа, що я повинна удостоїтися і досягти її?
І на це дається відповідь, коли кажуть людині: «Немає душі без тіла». Тому дали людині тіло, яке є щось на зразок машини, а завдяки машині людина може поїхати й дістатися до всіх місць, куди тільки бажає. І через це слід берегти машину, постачати для неї все потрібне, все, що їй необхідно. Як то: мастило і воду, і пальне. І лише після того, як дають машині все необхідне їй, тоді вона робить те, що покладено на неї, - привозити людину в ті місця, куди та має прибути. І ясно, що людина не бере машину й дає їй все, чого та потребує, а потім залишає її і не їздить нею.
Так само людина повинна думати і про тіло, - що тіло подібне машині, функція якої везти людину туди, куди їй потрібно. І людина має зрозуміти, що тіло є пристроєм, завдяки якому вона удостоїться досягти душу, і через це людину і створено з тілом. І це як наведено в книжці «Прі хахам» (част. 2), де написано так: «І з цього зрозумій: душа, перш ніж прийшла в тіло, була вона маленькою точкою, хоча й була злита з Коренем, як гілка з деревом. І ця точка називається коренем душі та її світом. І якби не прийшла у цей світ, в тіло, був би в неї лише її світ, тобто міра її особистої частки в Корені. А те, що удостоюється більшого, йти всіма шляхами Творця, - то це суть «тарьяґ» (613) шляхів Тори, що знову робляться буквально іменами Творця, тоді зростає її обсяг в мірі тих імен, що осягла. Але вона зобов’язана збільшити свій обсяг в 620 разів, порівняно з тим, якою вона була перед цим в Корені».
І зі сказаного виходить: якщо будемо вірити вірою мудреців, тоді є можливість подумати, навіщо ми народилися в цьому світі з тілом, що містить в собі масу низьких пристрастей. І як можна сказати, що тіло при всій його нікчемності народилося для таких високих речей. Тобто для того, чого душа не мала б можливості досягти перш ніж спустилася в нице тіло, а в нього буде можливість досягти в 620 разів більше, ніж мало воно до того, як у нього облачилася душа.
Для цього ми повинні діяти у справах віри, - вірити вірою мудреців, що так воно. Однак не тільки для цього потрібна віра мудреців, а й на кожному кроці мусимо ми вірити, що така вона, дорога, діяти в цьому світі нашим тілом, згідно з тим, як вони налаштували для нас. А інакше ми зазнаємо невдачі в тому просуванні, яким ми йдемо дорогою Творця.
Проте, в справі віри, також ми потребуємо істинних проводирів, які спрямовують нас, як і в який спосіб просуватися дорогою Творця. Бо є багато випадків, коли людина вкладає всі свої сили в те, що не є основним в духовній роботі. І через це не залишається їй часу та енергії докласти зусилля в правильному місці, тобто там, де дійсно є те основне, що потрібно їй, аби могла вона вдосконалюватися на духовних сходах.
Але з самих тільки книжок не можна навчитися, бо люди не подібні один одному, кожна людина має особисті схильності. І як каже Арі, «людина не подібна до іншої людини, і жоден день не подібний до іншого, і хельбена (1) виправить те, чого не виправить левона (2)». Тому кожна людина потребує особливого порядку роботи для себе, і порядок одного не підходить іншому. Тому кожен повинен просуватися порядком, що належить саме йому.
І це як наведено в «Передмові до книги «Панім масбірот» п. 3, де написано так: «Отже, чотири групи ми вирізняємо в роді людському. І для цього вкарбував Творець в загалі народної маси три схильності, звані заздрість, пристрасті й честолюбство, через які маса розвивається щабель за щабелем, щоб утворити з себе досконалий «лик людський».
І от, неживе, рослинне, тваринне і людське, - слід пояснити це на основі чотирьох груп, де жоден не розуміє іншого. Тобто, кожен розуміє собі, як людина повинна поводитися в цьому світі, і ніхто не може зрозуміти іншого.
Наприклад, категорія «неживе» це перший рівень, і цей вид не розуміє нічого крім пристрастей. І ми бачимо іноді двох сусідів, що живуть поряд, і буває іноді, що дружина того, хто є другим рівнем, який є видом «рослинним», що належить до категорії «пошана і влада», йде до дружини виду «неживого», і бачить, як той сусід сидить зі своєю родиною біля столу, і вечеряє разом з сім’єю, і розповідає їм, що відбувалося в нього на роботі, всі події сьогоднішні , і як він відпочиває зараз, тішачись тим, що сидить разом з сім’єю і вечеряє.
І коли дружина того, хто належить до категорії «рослинне» повертається додому, вона чекає на чоловіка, щоб повернувся з крамниці, сісти разом з сім’єю за вечерю. Але коли чоловік приходить, каже він: «Немає мені часу їсти зараз з вами, оскільки мене запрошено на збори, йдеться про інтереси спільноти». Тоді дружина його запитує: «Чому твій сусід приходить з крамниці і сидить, і вечеряє з сім’єю, і не біжить нікуди, а сидить собі у спокої й радіє з сім’єю. А ти – зовсім не рахуєшся зі своєю сім’єю, а вся твоя голова належить іншим людям. Я не знаю навіть, чи ти знайомий з ними, але ти віддаєш їм увесь час, який належить нам, нашій сім’ї, і цінуєш ти інших більше ніж нас».
Тоді той відповідає їй: «У сусіда немає ніякого відчуття ближнього, і він як та курка, - ходить зі своїми дітьми і прогулюється з ними, і дбає тільки про своїх діточок. Так само і наш сусід, розуму в нього не більше ніж у тієї курки. І ти хочеш, щоб я також був як він? Так, тобі найбільш підходить, щоб чоловік у тебе був як курка якась».
І ця жінка знову йде до сусіда і питає його: «Чому ти їси зі своєю сім’єю після роботи, і поводишся ти як курка, а не поводиш себе, як мій чоловік?» І той відповідає їй: «Бо я не божевільний, як твій чоловік, - віддавати дорогоцінний час, коли я повинен відпочивати і втішатися зі своєю сім’єю, - то я віддаватиму цей час людям?» І ясно, що обидва вони праві, і ніхто з них не розуміє іншого.
І також між другою і третьою категорією. Візьмемо, наприклад, двох сусідів. Дружина одного з них заходить до другої, і бачить, що син сусідки встає вранці о восьмій годині і йде на роботу. І ввечері він приходить і також поводиться як зазвичай, як усі люди. А потім він іде на збори, робити там щось для блага спільноти. Після цього він повертається і йде спати, як зазвичай, як всі люди.
І жінка ця, коли повертається додому, вона запитує свого сина: «Чому я бачу багато разів, що накриваю я тобі вечерю, а коли прокидаюся вранці, дивлюся, що і світло досі ще горить, і вечеря ще стоїть перед тобою, ти й не торкався до неї. А сам сидиш біля своїх книжок. То чому син нашої сусідки поводиться як людина?»
І син відповідає їй: «Я люблю мудрість, тому я розумію, що варто поступитися всім і придбати мудрість. Тоді як син сусіда не причетний до мудрості, а він як ота худобина, тому й займається потребами загалу, тобто яким чином щоб була задоволена худоба, така ж сама як і він. Тобто, я розумію, що без мудрості я – як худоба. Тоді як син сусідки, який належить до тваринного виду, - як він може зрозуміти, що людина без мудрості зветься худобою?»
І коли ця жінка розповідає сусідці, що її син каже на сина їхнього, що він худобина, то той син каже своїй матері: «Я ж не божевільний, совати свою голову в премудрості, - кого і що мені це подарує? Жодна людина не захоче розмовляти зі мною, бо всі скажуть, що я й поняття не маю про справи цього світу. А от коли я займаюся справами спільноти і ходжу на збори, де сходяться розумні люди, щоб зробити щось на благо загалу, то багато людей шануватимуть мене, тому що я турбуюся не про власні потреби, а про благо людське. Тоді як син сусідки, він дбає тільки про особисті потреби, тому він і лежить на своїх книжках». Виходить, що кожен каже, що шлях, яким він іде, є шляхом істинним, і жоден з них не розуміє іншого.
А тим більше щодо категорії «людина», - ті, хто належать до категорії «тваринне» не зможуть зрозуміти категорію «людина». Тобто, ті, що займаються роботою Творця, вони виглядають [дивно] для тих, хто любить премудрості і займаються всі дні свого життя книжками, і кажуть, що головне це розум, і тільки знання є тим, що все визначає, - а от ті, хто займаються духовною роботою, кажуть, що потрібно йти вище рівня знання. То ці сміються з них і кажуть: «Без знання ми подібні до худоби. То як це вони кажуть, що потрібно йти вище за рівень знання?» Виходить, що ніхто не розуміє іншого. І це називається «покоління розбрату», коли жоден не розуміє мови ближнього свого.
Тож виходить, - як людина може звільнитися від тих схильностей, до яких вона звична просто за своїм народженням, адже з боку розуму неможливо збагнути, як може бути реальним, щоб людина думала інакше, ніж те, якими є її схильності. І там (у «Передмові», п. 3) каже: «І через це дано нам виправлення тим, що людина мусить працювати і докладати зусиль, інакше всі створіння перебували б у стані спокою. Адже коренем створінь є Творець, і Він - в стані абсолютного спокою, а кожна гілка бажає уподібнитися своєму кореню».
І виправлення ці звуться «заздрість, пристрасть і шанолюбство, - вони виводять людину зі світу» (трактат «Авот», розд. 4, 25). І каже там, що завдяки заздрості й шанолюбству є можливість змінити схильність пристрасті, щоб перейшла вона в категорію «рослинне», коли починає діяти на благо ближнього в ло лішма. І також завдяки заздрості може перейти на рівень мудрості, як сказали мудреці: «Заздрість авторів примножує мудрість». А ще можна перейти і з категорії «тваринне» до категорії «людське», також завдяки ло лішма.
Однак чим допоможе ло лішма, якщо немає в людини істинних схильностей до рівня, який вона проходить. Тож про це сказали мудреці щодо Тори: «світло, що в Торі, повертає до добра». Виходить, що завдяки ло лішма приходять до лішма. Тому сказали: «Завжди хай навчається людина ло лішма, бо від ло лішма приходять до лішма».
Проте слід знати, що ці чотири групи, якими є неживе, рослинне, тваринне і людське, діють в одній людині, і що людина сама переходить зі стану до стану, як написано там так: «Однак ті, що залишаються без жодного засобу через те, що немає в них сильного бажання, всі згадані три схильності використовують вони у змішаному вигляді: іноді жадають чогось, іноді заздрять, а іноді прагнуть до почестей. Бажання їхнє розбито на уламки, і вони схожі на дітей, які хочуть все, що вони бачать, і не щастить їм досягти нічого, і тому цінність їх як солома та висівки, що залишилися після борошна».
І зі сказаного зрозуміємо, як існують в людині три стани в процесі духовної роботи:
а) постійний стан;
б) стан підйому;
в) стан падіння.
Тобто, коли людина бажає вийти зі стану своєї постійності, адже відомо, що існує визначений постійний порядок, за яким людина виконує Тору та заповіді як і весь загал. Тобто, дотримуються виконання Тори та заповідей в плані практичних дій, а на намір «заради небес» вони взагалі не звертають уваги. І це називається ло лішма. Тоді людина може перебувати в цьому стані, як зазвичай, постійно, тому що вона бачить, що просувається щодня в Торі та заповідях. І це через те, що дивиться вона тільки на практичні дії, чи гаразд це в неї, чи ні, - більш-менш вона бережеться, щоб виконувати це. Тому щодня людина набуває ще Тори та заповідей. І є правило, що там, де людина має успіх, вона тішиться цим і може продовжувати. Тому цей стан називається станом постійним.
І зовсім інше – другий стан, який є станом підйому. Означає це, що людина чула від книжок та їхніх авторів, що існує поняття «смаків Тори та заповідей», і що повинна людина прийти до осягнення цього завдяки виконанню Тори та заповідей. І потрібно працювати над злиттям з Творцем, над тим, що слід прийти до осягнення присутності Творця, а це є основним, чого потребують від Тори та заповідей. І книжки кажуть, що зрештою кожна людина удостоїться цього ступеня. Така людина починає підніматися сходами духовного підйому, і починає відчувати, що вона перебуває нині вже в іншому світі, і начебто різниця між станом минулим, порівняно з тим, в якому вона зараз, як між днем і ніччю. Однак той, хто не звичний до такого поступу, той приходить до падіння.
І коли примножуються для людини підйоми й падіння, вона приходить іноді до зневіри й каже, що дорога ця, вона не для мене, а повернутися і ввійти в стан постійності, який був у неї, вже не може. А правда в тому, що людина повинна навчатися з усіх трьох станів. І це як сказали мудреці: «Багато чому навчився я у вчителів моїх, і ще більше від товаришів моїх, а від учнів моїх більше за всіх». А означає це, що «вчителями» називається стан підйому, а «учнями» називається стан падіння, а «товаришами» зветься стан постійності. Тобто, людина має користуватися станом падіння. В стані підйому їй слід підсумовувати, які думки й бажання були в неї тоді. Отже, головне навчання, воно в стані підйому, тобто у високому стані, що зветься «вчителі», бо тільки в час підйому є в людини розум щоб думати.
А коли вона починає навчатися від стану падіння, це називається, що «навчається від своїх учнів», що є категорією, нижчою за звичайну, яка була в неї з боку її постійності. І цей стан, коли людина навчається з нього, вона навчається багато чому, оскільки зараз вона може піднести хвалу й подяку Творцеві, що витягнув її зі стану, де вона була кинута у покидьки та сміття. Туди, де й інші тварини, все харчування яких з відходів, які люди кидають у сміття: приходять тварини, тобто кішки та їм подібні, і живлять себе з тих відходів. А тепер, під час підйому, людина може надати за це хвалу й подяку Творцеві.
І мій пан, батько й учитель говорив, що відповідно до хвали та подяки, яку дає Творцю, в цій мірі людина піднімається духовними рівнями, і не має значення те, що є в неї, а важливим є те, чим вона переймається від наближення до Творця. І в міру великої подяки, яку висловлює людина, цією мірою вона піднімається вгору. І також вона має навчатися зі стану «товариш», тобто також і в час підйому хай звертає увагу і вдивляється – на якому розумінні базувалася тоді її робота.
Виходить, в час підйому, якщо людина навчається з нинішнього свого стану, а це – підйом, то це зветься, що не навчилася ще багато чому. Але в час, коли навчається від категорії «товариш», вона навчається більше ніж від стану підйому. «А найбільше навчився я в учнів своїх» - це в час падіння. І це називається «від учнів моїх більше за всіх».
Але не забувати, що все навчання відбувається саме в час підйому. Виходить, якщо в стані підйому людина не навчається від згаданих вище станів, означає це, що небагато й навчилася. Тому в час падіння не слід людині нічого вирішувати, а лише молитися Творцеві, щоб витягнув її з ницості. І вірити, що Творець чує молитву.
*******
(1) Хельбена - гальбан, ароматична камедеподібна смола, є продуктом деяких зонтичних видів рослин з роду ферула; один з компонентів кадіння в Храмі.
(2) Левона - ладан, висушений сік, смола, (камедь) яку добувають із тропічного дерева босвелії; один з компонентів кадіння в Храмі.