Стаття 5, 1990 рік
(переклад з івриту)
В Зоар (глава «Вайєра») написано так: «Рабі Хія почав: «Паростки показалися на землі, час обрізання гілок настав». Означає це, що коли створив Творець світ, дав землі всю силу, що належить їй, і все було на землі. Але не давала плодів у світі, аж поки створено було людину. Коли створений був Адам, усе показалося в світі, бо земля розкрила плоди свої і сили свої, що вкладені в неї. І тоді сказано, що «паростки показалися на землі, час обрізання гілок настав і голос горлиці чути в землі нашій». Це - мовлення Творця, якого не було в світі перш ніж створено людину. Коли присутня людина – присутнє все».
І слід зрозуміти, чому земля не давала плодів своїх перш ніж було створено людину. Який зв’язок між землею і людиною, що коли немає людини, то хоч і має земля все, а однак не дає вона плодів своїх раніше, ніж існуватиме людина. І також, що означає, що «перш ніж створено було людину, не було мовлення Творця присутнє у світі». Адже написано декілька разів: «І сказав Всесильний: «Хай буде світло».
І слід пояснити це в поняттях духовної роботи. Ось, мудреці сказали про слова «Спочатку створив Всесильний» - для Ісраеля, який зветься «початок», як написано: «Ісраель святість, початок врожаю її». Означає це, як написано, що метою створення світу було «дати благо Його створінням», тобто створив у створінь бажання отримувати благо й насолоду. І цим бажанням, - тобто це бажання спричинило людині прагнення отримувати благо й насолоду, - ним вимірюється задоволення й насолода від того, від чого людина може дістати втіху.
І це зветься «діяння Творця», тобто створив бажання отримувати задоволення – для тієї насолоди, яку Він бажає дати їм. Виходить, відповідно, що нічого не бракує у світі, тобто є повний достаток, що належить до бажання отримувати. Отже, згідно з тим, скільки Творець хотів дати блага й насолоди, в цій же мірі і створив клі для цього, тобто бажання отримувати - не більше, ніж Творець створив його, щоб змогло отримати те, що Він бажає дати. Виходить, що благо й насолода існують, і також і клі, отримати їх, існує, то чого ще бракує.
Ось, відомо, що земля називається малхут, і це означає: бажання отримувати вище благо від Творця називається малхут. Тобто, малхут є отримувачем вищого блага для душ, і через це вона називається спільнотою Ісраеля, яка і є сукупністю душ. Отже виходить, що малхут вже отримала все світло для душ. Виникає питання, чому створіння не отримують від малхут вище благо, яке вона дістала для створінь, - а це [тому, що] сила приховання існує у світі. І не чути «голосу горлиці в нашій землі», тобто не чути мовлення Творця у світі, а кожен відчуває приховання, і потрібна велика робота щоб вірити в Його управління створіннями, і благо й насолода не розкриті у світі.
А відповідь така, що оскільки Творець бажав, щоб не було феномену сорому, тому сталося виправлення, що зветься скороченням і прихованням, щоб не було відкритим вище управління. А повинні ми вірити, що Творець управляє світом властивістю «добрий і добродійний». І це спричинило нам всю роботу, коли ми мусимо докладати зусиль у тому, щоб поступитися нашим бажанням отримувати собі, хоч це і є всією нашою суттю.
Тобто, все, що ми відносимо до створінь, це лиш тільки бажання отримувати, і все одно заборонено користуватися бажанням отримувати таким, яким воно утворилося з боку його природи, а маємо ми йти вище природи. Тобто, природа наша це бажання отримувати собі, і коли кажуть людині, що потрібно поступитися бажанням отримувати собі, не має людина жодного органа, який мав би можливість зрозуміти це. І тіло починає ставити питання «хто» і «що», тобто вимагає відповіді розумної, знати, чи насправді Творець чує голос кожного, те, що просять у Нього.
І тіло твердить людині, - чи ти не бачиш, що вже скільки разів просила щоб Творець допоміг тобі з тим, що, на твою думку, тобі бракує. І досі ще, як ти бачиш, не дістала поки що ніякої відповіді на молитву. А отже, - чому ти промовляєш щодня слова «бо Ти чуєш молитву кожних уст». Якщо це так, то чому Він не допомагає тобі? Отже, розум зобов’язує до того, що правда за тілом, тобто воно висуває твердження з розумом і знанням.
Про це слід відповісти тілу, що людина йде вище рівня знання. Тобто, хоч розум і вирішує, що Творець не приймає, боронь боже, молитву кожних уст, але людина може пояснити: те, що Творець не відповідає їй, - це тому, що вона ще не гідна отримати спасіння від Творця. Але насправді Творець таки чує молитву Ісраеля. Тільки тобі, людино, не бажає дати наповнення на молитву, яку ти піднесла, тому що ти не називаєшся «ісраель».
І знову тіло запитує: «Адже ти бачиш, що ми повинні вірити в сказане, що «Ти чуєш молитву кожних уст», як ми промовляємо в молитві: «Бо Ти чуєш молитву кожних уст». Якщо так, Творець повинен почути також і твою молитву. І ще більш за це, - якщо Він не чує молитву кожних уст, то навіщо тобі потрібно молитися?»
І тоді, коли людина приходить до такого стану, тоді це час, коли вже може сказати, що вона діє вище рівня знання. Тобто, хоча знання є річчю важливою, і людина бачить, що тіло говорить розумно, але вона має сказати, що ми повинні йти вище рівня знання. Навіть при тому, що ми бачимо протиріччя. Наприклад, як сказано вище, коли багато разів людина молилася, і не отримала жодної відповіді на свою молитву. А тому, коли вона зміцнюється і йде вище рівня знання, це називається вірою вище знання.
І також коли людина повинна поступитися категорією «ліба» (серце), і сказати: я відмовляюся від себелюбства, і дбаю тільки лиш про потреби блага Творця, - певно, що це вище рівня знання. Тобто, «вище за знання» означає, що людина має сказати, що віра стоїть для неї на рівні більшої важливості, ніж знання. Тому вона слухається голосу віри, а не голосу знання. Хоч це і протирічить нашому знанню, адже ми бачимо, що нам дано розум, і кожну людину ми оцінюємо згідно з достоїнствами її розуму, як написано: «За мірою розуму його хвалять чоловіка» («Мішлей», 12), і той, хто має більший розум, є людиною більш важливою. Якщо так, то коли кажуть нам, що ми повинні йти вище рівня знання, то це проти нашої логіки.
Тому, якщо людина приходить до стану, коли тіло починає ставити питання «хто» і «що», тоді починається справжня робота, і ми повинні тоді просити допомоги у Творця, аби дав нам цю силу, щоб не слухати цих запитань фараона і грішника, тобто «хто» і «що». І про це сказано: «Якби Творець не допоміг людині, не подолала б його». Оскільки людина своїми силами не може вийти з-під їхньої влади і сказати, що я йду вище рівня знання, бо це проти природи.
І сказаним зможемо пояснити те, що ми запитували: який зв’язок із землею, що не давала вона своїх плодів перш ніж було створено людину. А в справах духовної роботи людиною називається саме той, хто вийшов з-під влади тваринного рівня. Бо твариною називається той, хто занурений у себелюбство, як тварина, а людиною називається той, в кого є трепіт перед небесами, і діє через трепіт, що в Зоар зветься «через те, що Він – великий і всевладний». Тільки через велич Творця він діє, і турбується не про особисту користь, а про користь Творця, як сказали мудреці про вислів «Підсумок всьому: Всесильного бійся і заповідей Його дотримуйся, бо це – вся людина». Що таке «бо це – вся людина»? Сказав рабі Ельазар: «Увесь світ цілком створено тільки лиш для цього» (трактат «Брахот», 6).
Виходить, що людиною називається той, в кого є трепіт перед небесами. А що таке «трепіт перед небесами», тобто, - що таке трепіт? Це те, як сказано (у «Передмові книги Зоар»): «І перший трепіт, і другий трепіт, вони не за особисту користь, боронь боже, а тільки боїться, щоб не применшити в наданні задоволення Створювачу своєму».
І зі сказаного ми вже знаємо, що означає «людина», - це той, в кого є трепіт перед небесами, коли він боїться що може не буде в його змозі все робити заради віддачі. І це називається «людина». А «тварина» означає навпаки, коли він дбає тільки лиш про особисту користь. Як написано («Коелет», 3): «Хто знає, чи дух людей, він вгорі, а дух тварини – чи спускається він вниз на землю». І слід пояснити, що «дух людини» - він піднімається вгору, тобто все, що вона робить, все це на благо Творцю. І це й зветься «вгору», тобто мається на увазі, щоб усе було тільки заради віддачі. З цього і має людина задоволення.
А «дух тварини» - це те, що все, що робить, вона бажає щоб усе «вниз», тобто «вниз на землю», і це категорія «земного», бо саме бажання отримувати собі називається «земля». І коли ця людина робить якісь дії, вона дивиться, щоб усе було лише для особистої користі. Від цього вона отримує «дух», тобто її задоволення, коли вона має втіху від своїх дій, то це лише якщо виросте з цього щось для особистої користі. І якщо людина бачить, що її бажання отримувати не може дістати втіху від цього, - не має вона сили до роботи. І якщо змушена працювати через будь-яку причину, тоді в цій роботі немає їй взагалі задоволення.
І зі сказаного зрозуміємо тепер зв’язок між людиною і землею. Як ми запитували, що означає, що «земля не давала плодів своїх у світі перш ніж було створено людину», попри те, що і та сила, що належить бути в неї і все - було вже в землі. А справа в тому, що в духовній роботі землею називається «малхут небес», і вона є спільнотою Ісраеля, що отримує вище благо для створінь, оскільки всі душі походять від неї. А з боку Творця все це вже виправлено найкращим чином. Як каже (у «Передмові до книги Зоар», п. 13): «А справа в тому, що по правді, відразу ж у задумі створити душі, думка Його довершила все, бо не потребує інструменту для дії, як ми. І відразу ж виникли й почали існувати всі душі і всі світи, що мали бути створеними, сповнені всього добра та насолоди, які душі мають отримати в кінцевому виправленні. Тобто після того, як бажання отримувати, що в душах, вже дістане повністю все своє виправлення. І перетвориться, ставши чистою віддачею. І це тому, що в Його довічності минуле, майбутнє й теперішнє функціонують як одне».
Цим і слід пояснити зв’язок між людиною і землею. Тобто якщо існує людина, тоді «земля видає свої плоди». Де «земля» - мається на увазі бажання отримувати, яке вже дістало всі свої виправлення в повноті. А відносно Творця все закінчується в повній досконалості, і немає що додати до неї. Це те, що каже: «І відразу ж виникли й почали існувати всі душі, сповнені всього добра та насолоди». Однак, для того, щоб створіння мали задоволення від плодів малхут, які вона отримала, - малхут, що зветься «земля», не дає створінням раніше, ніж вони виправлять бажання отримувати на «заради віддачі», щоб через те виправлення, яке буде, були б вони у стані тотожності властивостей.
Виходить, що весь час, поки людина ще не прийшла до рівня «людина», що зветься категорією віддачі вгору, за сенсом написаного «дух людини, він вгорі», - бо «людиною» називається, коли все, що вона робить, буде на користь Творця, тоді як дух «тварини», він «спускається вниз», тобто до своєї користі, - то малхут, що зветься «землею», не може проявити благо й насолоду, які вона отримала для створінь.
І це те, що говорить Зоар: «Паростки показалися на землі». Бо все було у землі, але не давала плодів у світ, доти, поки не створено людину. Адже перш ніж створіння прийде до рівня «людина», воно не бачить ніяких плодів від малхут, званої «земля».
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували про написане в Зоар: «І голос горлиці чути в землі нашій», - це мовлення Творця, якого не було в світі до того, як було створено людину. Але ж написано в Торі багато разів: «І сказав Всесильний» - ще до того, як було створено людину. Але означає це, як зазначено вище, що перш ніж людина прийде до рівня «людина», тобто вийде з узагальнення «тварина», вона, людина, перебуває в прихованні, і неможливо почути голос Творця.
І це називається, що «мовлення Творця» не було в світі перш ніж створено категорію «людина» - і лише потім, коли людина приходить до категорії «людина», тоді вона чує «мовлення Творця». А мовленням Творця називається Тора, і тоді людина удостоюється категорії Тора, яка зветься «іменами Творця». І це називається «мовлення Творця». Не є Тора категорією «мудрості», як решта премудростей, а Тора – вона «мовлення Творця».
Однак не з легкістю людина може прийти до рівня «людина» і вийти з категорії «тварина». І це з тієї причини, що в духовній роботі вона за властивостями завжди протилежна Творцю. І тільки з двох кінців народжується середня лінія, як написано у вірші Арі: «Праве і ліве, і між ними – наречена». Тобто завдяки правому і лівому, які є двома протилежностями, від них народжується малхут небес, що зветься «наречена». Адже відомо, що малхут називається категорією віри. А удостоїтися віри – для цього потрібно спочатку вийти з категорії «тварина», що зветься себелюбством. «Бо дух тварини спускається вниз», де поняття «низ» означає низьке за важливістю, що є категорією тварини, яка має можливість діяти тільки для своєї користі.
І коли створіння ще перебуває під владою бажання отримувати собі, воно може придбати тільки часткову віру. Це означає, що є в нього падіння та підйоми, коли в період падіння втрачає воно силу віри, оскільки падіння відбувається через якийсь дефект. А всі дефекти з’являються у створіння, коли воно занурене у себелюбство. Тому є виправлення для створіння: для того, щоб не завдало шкоди Царю, пропадає в нього віра в існування Царя, як пояснено в «Передмові до книги Зоар».
І оскільки є правило, що людина не може йти на одній нозі, а тільки на двох, то це вказує також на духовне. Де поняття «праве» є досконалістю, тобто найперший початок, коли створіння бажає увійти в роботу Творця, і це стан, коли воно повинно вірити в Творця. І не важлива міра віри, а скільки б не було в неї віри, вже здатна людина почати виконувати Тору та заповіді. І кожен день вона все більше додає, наскільки це можливо.
Проте, цей стан ще не називається категорією «праве», а називається однією лінією. І зветься це «неживим святості». А від цього неживого походять всі інші рівні, що звуться рослинне, тваринне, людське, як написано («Коелет», 3), «Усе народилося з пороху». І пояснили в Зоар: «Навіть сонячне коло», тобто всі повинні починати з неживого святості.
Але слід знати, як в неживому матеріальному людині не потрібно вкладати сили, щоб неживе проявилося, а розвивається неживе відповідно до природного процесу розвитку. Тобто, якщо людина не зіпсує матеріальне неживе, воно розвивається. Наприклад, якщо людина не псує землю, або ж вона повибирає каміння з землі, то неживе розвивається. Так само і в неживому святості, якщо вона не робить гіршими свої діяння, тоді її неживе святості розвивається. І не потрібно ніякого наміру й думки для того, щоб продовжувати свій стан неживого святості.
Але коли людина бажає увійти в категорію «рослинне», то, як ми бачимо в матеріальному, неживе вже потребує особливого догляду, і потрібно давати йому живлення, тобто воду і сонце, а також виправляти неживе, з якого виходить рослинне, і це оранка й таке інше. А також видалити інші рослини, які не мають відношення до цього рослинного, щодо якого людина бажає, щоб воно росло з цього неживого, а в матеріальному – видаляють решту трави, що туди домішалася.
І так само в рослинному святості, потрібно докласти думку та бажання, як дати живлення цьому неживому, тобто оранку. А це означає, що потрібно перевернути бажання отримувати, що в собі, на «заради віддачі», й подібне. Тоді для цього з’являється робота «правого і лівого», зміст якої в тому, що те, що було раніше однією лінією, категорією практичної дії, цим людина тепер має користуватися у вигляді правої лінії. Тобто, повинна вона поважати просту дію і казати, що вона приносить велику подяку Творцеві за те, що удостоїв її виконувати прості дії, в граничній простоті і казати, що і цього вона не варта, але Творець дав їй подарунок – служити Йому в простоті.
І разом з цим перейти до лівої лінії, тобто вчинити собі перевірку, чи й насправді вона є робітником Творця. Чи може вона діє для себе, тобто задля особистої користі, а не на користь Творця. І про це людина має молитися, як це вона настільки занурена в себелюбство. А іноді вона бачить, що не в змозі молитися щоб Творець допоміг їй, визволив би її з-під влади себелюбства. А іноді вона перебуває в стані ще гіршому, тобто коли не бажає, навіть без молитви, щоб Творець визволив би її від себелюбства, а навпаки, є в неї бажання, щоб Творець допоміг, щоб вона могла наповнити бажання отримувати собі усіма наповненнями, якими тільки можна це зробити. І це називається категорією «ліве», бо те, що потребує виправлення, називається в духовному лівим.
Виходить, що є тут дві протилежності. З одного боку кажуть людині, що порядок духовної роботи такий, що вона повинна старатися і підтримувати існування однієї лінії в її повноті, тобто як це було тоді, коли створіння перебувало в стані неживого, що і зветься однією лінією. І почувала себе людина тоді досконалою і була в неї радість і добрий настрій через те що знала, що має вона стан досконалості і немає їй що додавати крім як у кількості.
А причиною було те, що не мала вона жодного поняття про стан рослинний, а думала, що категорія неживого це і є та досконалість, яку покладено на людину реалізувати. Тому почувалася в доброму гуморі через відчуття досконалості, і не могла зрозуміти, чому всі створіння не мають її розуму.
Тоді як тепер, коли є в неї поняття що таке категорія рослинного, вже не має вона стану досконалості однієї лінії. Тому людина повинна нині докладати великих зусиль, щоб мати змогу цінувати праву лінію і діставати від неї життєву силу, на зразок як отримувала від неї, коли та була станом «одна лінія». А сенс цього той, що ліва лінія дає людині зрозуміти, що це не є досконалістю.
А чому насправді потрібно йти правою лінією? Відповідь та, що це з причини істини. Тобто, людина повинна цінувати той невеликий контакт з духовним, який вона має, - як великий капітал. І тоді це час скласти подяку Творцю. А потім вона має повернутися до лівої лінії, адже правдою є і те, що потрібно працювати в ім’я небес. І з двох цих, тобто з боку досконалості й важливості правої, і з боку хісарону лівої, удостоюється людина середньої лінії. І це, як сказано вище: «Праве і ліве, і між ними – наречена».