Стаття 8, 1986 рік
(переклад з івриту)
Сказали мудреці (трактат «Сукка», 52): «Сказав рабі Шимон бен Лакіш: «Зле начало людини посилюється проти неї щодня, і бажає вмертвити її, як сказано: «Спостерігає грішник за праведником і бажає вмертвити його». І якби Творець не допоміг їй, не подолала б його, як сказано: «Творець не залишить нас в його руці й не звинуватить нас, коли судитиме його».
А в Зоар (гл. «Ваішлах») каже там, і ось його слова: «Сказав рабі Хізкія: «Якщо так, чому написано: «І залишився Яаков один». А де були всі табори ангелів, адже ти кажеш, що оточували його й прийшли з ним». Сказав рабі Єгуда: «Тому що сам себе ввів у небезпеку, тим, що залишися самітно вночі, і бачив на власні очі небезпеку, а оскільки прибули оберігати його лише від небезпеки, якої не видно очам, - тому відійшли від нього. І тоді сказав: «Малий я за всі милості й усю істину, що вчинив Ти з рабом Твоїм», - і це ті табори святих ангелів, які оточували його, а тепер відійшли від нього через те, що ввів себе в небезпеку, видну очам». Рабі Іцхак сказав: «Тому й відійшли від нього святі ангели, які оточували його, а зараз покинули його, тому що ввів себе в небезпеку, видну оку» - кінець цитати.
І згідно зі смислом цього виникає питання: коли відійшли від нього ангели? Коли піддав себе небезпеці, тоді відійшли. Тобто, спочатку ввів себе в небезпеку, а потім відокремилися від нього ангели. І про це сказано: «І залишився Яаков один». Тобто, коли вони побачили, тоді відійшли, слід сказати, що це як: коли один увійшов – другий вийшов.
І слід зрозуміти: що мається на увазі, що в небезпеці, яка видна оку, ангели не приходять аби оберігати його. Начебто, скажімо, що не в їхніх силах охороняти його при справжній небезпеці, яку видно оку. А коли мають вони сили охороняти його? - саме коли не видна вона очам. Але якщо небезпека не видна очам, то хто знає, що є тут небезпека, і необхідна охорона? Тобто: кому це повинно впадати в око, - людині, або якщо ангели бачать, що це небезпечно й видно окові, тоді вони відходять, незважаючи на те, що людина й не знає?
І аби з’ясувати це в поняттях духовної роботи, по-перше, нам слід знати, що то за небезпека, яка там є, а потім з’ясувати, що означає «небезпека, видна оку». Відомо, що процес духовної роботи починається з правої лінії. Так от, «праве» означає річ, що не потребує виправлення, це й називається «правим». Тоді як те, що потребує виправлення, називається «лівим», як тлумачення мудреців: звідки це, що тфілін накладається на ліву руку, - бо сказано: «І буде тобі знаком на «ядха» (руці твоїй), пишеться «яд-кега» (рука слабка). І мудреці сказали: «Ліва відштовхує, права наближає».
І через це, коли настановляють людину йти шляхами духовної роботи, починають з правої спочатку. Бо в правій немає ніякої небезпеки духовному життю. Тому що завжди людина може все більше додавати, адже права лінія називається «хесед» (милість), і означає, що людина цінує Тору та заповіді й каже, що Творець вчинив їй милість, хесед, тим, що дав їй думку й бажання виконувати Тору та заповіді. І навіть, коли намір найпростіший, тобто якщо не знає, що й як думати під час виконання заповідей і в час занять Торою, а просто знає людина, що виконує вона заповіді Творця, які заповідав нам через Моше, вчителя нашого, і цього досить зобов’язати її виконувати Тору та заповіді, кожного згідно з його можливостями, - цього досить людині.
І, відповідно, при кожному діянні, коли займається людина Торою, чи займається виконанням заповідей, вона дякує Творцю й славить Його за те, що вчинив з нею хесед, що дав їй думку й бажання виконувати Тору та заповіді. Отже, через це в кожній із заповідей людина дякує й славить Творця за те, що удостоїв її, щоб була в неї можливість триматися за Тору та заповіді. І не має значення скільки, а весь той час, коли є в неї можливість, коли тіло дозволяє їй навчатися, - вона навчається, і наскільки можливо, вона докладає зусиль у виконанні заповіді. І людина радіє тому, що може виконувати бажання Творця, те, що не дано решті людей, таких, як вона. Тобто Творець не дав їм розум і бажання виконувати Його заповіді.
І той, хто йде цією лінією, - це ще не називається «права лінія». Бо ми бачимо, що в час, коли немає більше однієї лінії, і людина не бачить другої лінії, неможливо сказати, що ця лінія називається правою. Бо про «праве» доречно говорити, коли є ще одна лінія, тоді я можу сказати, що це – праве, а це – ліве
І тому, коли інструктують людину, як просуватися шляхами Творця, кажуть їй:
«Слід тобі знати, що не бажає Творець від тебе нічого крім як, щоб виконувала ти Тору та заповіді в кінцевій простоті, - цього вже тобі й досить. І не повинна ти налаштовувати високі наміри, як це у великих праведників». А вимагає Творець від людини, щоб виконувала Тору та заповіді згідно з розумом людським, кожен за своєю вдачею, тобто згідно з тими здібностями, з якими народився. Адже неможливо вимагати від людини, щоб займалася Торою та заповідями як ті, в кого є великий хист до цього, або як люди, мужні серцем. А кожен з тими якостями, з якими народився. Як каже Арі, що «Жоден день не подібний іншому і жодна мить не подібна іншій, і ніяка людина не є подібною до іншої, і виправить хельбена те, що не виправить левона». Тобто кожна людина, яка має виправити свою сутність та вдачу, з якою вона народилася, - не вимагають від неї нічого, що було б більше за ті сили та розум, з якими її народжено.
Виходить, що одна лінія, це коли кажуть людині, що не потрібно тобі знаходити недоліки в своїй роботі, а якщо ти виконуєш Тору та заповіді в кінцевій простоті, це вже є річчю дуже великою, адже ти виконуєш накази Царя. І людина має скласти собі розрахунок і цінувати свою роботу в найпростіший спосіб. Тобто, якщо вона молиться й промовляє якийсь вислів, або якесь благословення, - як благословення на виконання заповідей, так і благословення на насолоди, - потрібно думати при цьому, до Кого вона промовляє. І зрозуміло, що згідно з тим, як уявить собі, перед Ким вона стоїть, ясно, що матиме інше відчуття під час промовляння благословень і в час, коли вона молиться. І навіть не знає людина сенсу слів, все одно це дуже важливо, бо не так вже й має значення те, що вона каже, а тут важливо те, до Кого вона говорить.
Тому, коли виконує людина якусь заповідь, наприклад, облачається в цицит, вона дивиться, що є деяка кількість людей з Ісраеля у світі, яким не дана можливість облачатися в цицит. А їй таки була честь виконати заповідь Творця, тож скільки подяк вона повинна дати Творцю за це! Тому, згідно з її простим розумом, в мірі, якою вона вірить у велич Творця й в те, що є в неї велика заслуга: виконувати бажання Творця, - через це й говорить благословення: «Благословен Ти, Творець…», тобто благословляє Творця й дає Йому велику подяку за те, що удостоїв її і дав їй те, чого не дав іншим людям.
І також, коли промовляє благословення за насолоди, теж підносить подяку Творцеві за те, що удостоїв її віри в Нього, того, Хто винайшов насолоди, щоб могли люди втішатися в житті. Тоді як інші люди не мають такого розуму, щоб вірити, що Творець дав їм все необхідне, щоб змогли люди насолоджуватися. І також промовляє людина вісімнадцяте благословення з ранкових благословень: «Благословен ти, Творець, що не зробив мене належним до народів світу», даючи цим подяку Творцеві за те, що зробив її Ісраелем.
Якщо так, ми бачимо, що потрібно дякувати Творцеві за найменшу частку, що є в нас зі святості й це вважатиметься нами за велику річ. І попри те, що не маємо ми можливості оцінити це, все одно ми повинні в це вірити. І чув я від свого пана, батька й учителя, який сказав колись, що наскільки ми розуміємо, що слід цінувати важливість Тори та заповідей лішма, то насправді важливим є ло лішма, в якому ми діємо, набагато більше ніж те, як ми цінуємо лішма.
Тобто, немає в нас сил оцінити задоволення, яке має Творець від того, що ми бажаємо виконати Його бажання. Отже, кожна дія, яка виконується в цьому світі, приводить до збудження вгорі, у вищих світах, як каже в Зоар: «Дією внизу збуджується дія вгорі». А оскільки людина, яка ще не удостоїлася увійти в палац Царя й досягти світел, що поновлюються діями нижніх, немає їй іншого, як тільки вірити, що це так.
Тобто, коли людина приходить у дім молитви й промовляє там до Творця один з абзаців тексту, - немає ціни важливості цього діяння для Творця, тому що людина виконує цим дію, а до дії немає що додати. І це ознака, що дія є довершеною, і вона важлива для Творця так, начебто людина виконала її з усіма намірами закінчених праведників. Тобто, кажуть людині, що є праведники, і те, що вони додають до дії, - це лише наміри, але до самої дії немає чого додати, як сказано вище, і про дію сказано: «Не додавай і не віднімай».
Але говорять людині: робота в намірах, це не для тебе, бо належить це тільки обраним особистостям. І само собою, якщо це є для неї досконалістю, то вона докладає всю свою енергію та силу дотримуватися всього, що отримала з виховання. І цим людина знає, що все, що вона має робити, - це лише дотримуватися кількості. А щодо якості, тобто поліпшувати наміри, або ж пильнувати причини, що зобов’язують її виконувати Тору та заповіді, - вона знає те, що дали їй з боку виховання. Що загалом матиме вона цей світ і також світ майбутній за свою роботу в Торі та заповідях. І це називається «одна лінія», а не права лінія, бо поки що немає тут категорії лівої, щоб сказати, що ця лінія називається правою, бо немає правого без лівого.
І таким чином немає ніякої небезпеки людині втратити своє духовне життя. А завжди вона просувається вперед, бо її розрахунки вимірюються діями. І щодня додаються їй нові діяння. Тому вона завжди просувається вперед, оскільки бачить щодня: що не день, то нові діяння вона додає. Скажімо, наприклад, коли людина досягне віку двадцяти років, вона знає, приміром, що має вже сім років виконання Тори та заповідей. А коли буде їй тридцять років, тоді вже є в неї набутків Тори та заповідей – сімнадцять років. Виходить, відповідно, що шлях цей надійний, і немає тут ніякої небезпеки для духовного життя людини. Тому що має вона основу, на яку можна дивитися й виміряти свій поступ. І через це називається ця дорога надійним шляхом, позбавленим будь-якої небезпеки її духовному життю, тобто на цьому шляху неможливо впасти зі свого рівня і прийти колись до відчаю через те, що бачить, що не щастить їй в духовній роботі. А постійно вона може перебувати в безтурботності душевній. А все, про що людина іноді жалкує в роботі, це те, що болить їй, - чому решта людей, що оточують її, не працюють на Творця так, як вона. Тільки з цієї причини вона й сумує в духовній роботі. Але щодо себе, - вона бачить, що є їй чому радіти, що хвала богові, має вона надбання в Торі та заповідях.
Однак в час, коли кажуть людині, що існує ще один шлях, і зветься він лівою лінією, і означає, що на цьому шляху людина бачить, - попри те, що вона займається Торою та заповідями, все одно повинна вона виправляти себе під час духовної роботи, і не те, щоб виправляти слід було б дії, а потребує людина виправлення наміру. Мається на увазі: з яким наміром вона виконує свою дію, тобто якою є причина, яка зобов’язує людину виконувати Тору та заповіді, - і це вже зветься «небезпечним шляхом», з двох причин:
1) Коли кажуть людині, - дійсно, без винагороди не можна працювати. Адже кожна людина, що виконує якусь роботу, і не важливо – малу роботу чи велику, вона потребує «пального», щоб дали їй сили до роботи. І якщо кажуть людині, що винагорода, вона в тому, щоб удостоїтися приносити задоволення Творцю, що зветься «щоб усім його бажанням було тільки лиш віддавати Творцеві», цю причину тіло ніколи не розуміє так, щоб це було достатнім приводом, який дасть йому силу до роботи. Тому що це проти людської природи, адже матеріалом людини є бажання отримувати ради отримання.
І через це, коли працювала людина в одній лінії, тобто на основі того, що винагороду в цьому світі і в світі прийдешньому вона отримає за свою роботу в цьому світі, в такому разі тіло може зрозуміти, що ради себе, тобто, щоб воно мало втіху й отримувало оплату, - варто працювати. Але коли казати людині, що вона має працювати з наміром, тобто щоб спрямовувала себе при кожній дії так, що вона виконує це діяння для того, щоб принести задоволення Створювачу своєму, - то залишиться вона без сил для роботи. Адже тоді її тіло вимагає пояснення про це: «Як це можна, що я працюватиму і поступатимусь багатьма речами, від яких я, тіло, можу насолоджуватися, - для того, щоб було задоволення у Творця»? Це й є шляхом, що містить в собі небезпеку, тобто пропаде в людини все духовне життя, навіть те, що придбала тоді, коли діяла в одній лінії.
2) А друга причина небезпеки в тому, що навіть якщо людина зміцнюється щоразу й бажає працювати заради віддачі, але дивиться, що в плані наміру вона не зможе подолати, а бачить постійно навпаки, тобто в місці її роботи, коли працювала в одній лінії, бачила, що просувається, як сказано вище: якщо пройшло десять років цієї роботи, має вона вже десять років Тори та заповідей. А якщо вже пройшло двадцять років занять Торою та заповідями, вже є в неї надбання – цілих двадцять років. А тут, в правій лінії, навпаки, якщо пройшло для неї три роки й вона не в змозі в своїх діяннях спрямувати намір на «заради віддачі», тоді вона ще більше (почувається) розбитою й розчавленою. Адже вона працює на шляху роботи у віддачі вже три роки, і немає їй на що й подивитися, тобто не має вона в руках жодного надбання, хоч і вклала три своїх роки в роботу. А тим більше, якщо вклала п’ять років і так далі. Тому чим більше вклала людина часу в роботу, тим ще гіршою себе бачить.
Але насправді, казав мій батько й учитель, що з одного боку можемо сказати, що людина таки просувається більше, - до правди, тобто в усвідомленні зла. Бо до того, як почала роботу, думала, що не так вже й не здатна вона до подолання зла в собі. І це як сказали мудреці: «Грішники, - зле начало здається їм на товщину волосини, а праведникам - як висока гора».
Однак, з іншого боку, людина має бачити істину таку як вона є, тобто що зло її не зсунулося ні на йоту. І в цьому є небезпека, що людина впаде, боронь боже, у зневіру, бо скаже, що ло лішма взагалі нічого не варте, адже основне в духовній роботі, щоб було Творцю задоволення, а цього, як вона бачить, вона не може досягти. Виходить, тим, що йде людина лівою лінією, вона може, - хай нас омине! – взагалі бути відштовхненою від духовного життя. Бо вона вже забракувала ло лішма, то виходить, що з усіх боків вона є невдахою і не має жодного контакту з життям святості.
І через це напучують людину йти тільки однією лінією. Але іноді вона сама відчуває збудження і є в неї власний внутрішній поштовх почати шукати істину, - разом з тим, що спрямовували її йти цим шляхом постійно і повік, або ж якщо була людина тоді на початку своєї духовної роботи, і не розкривали їй ліву лінію, те, що вона має виправляти себе, щоб усі її дії були б в ім’я небес.
І це як сказав Рамбам (наприкінці «Законів повернення) такими словами: «І сказали мудреці, - постійно хай займається людина Торою навіть ло лішма, бо із ло лішма приходить до лішма. Тому, коли навчають малих і жінок, і загал простолюду, - навчають їх працювати виключно через трепіт і для того, щоб отримати винагороду. Аж поки примножиться їхнє знання й помудрішають додатковою мудрістю, тоді розкривають їм цей секрет помалу й призвичаюють їх до цих понять неквапно, аж поки осягнуть і знатимуть це з любові».
Тому потрібно йти правою лінією й лівою лінією, і це означає, - навіть коли вже знає людина, що існує така річ як істина, звана лішма, все одно та дорога, якою йшла, коли була для неї лише одна лінія, тепер ця лінія здобула нове ім’я й називається нині правою лінією.
Однак, що додає нам те, що ми називаємо тепер одну лінію іменем «права лінія». Пояснення те, що тепер вже додано намір до правої лінії. Тобто тим, що змінено назву з «одна лінія» на «права лінія», вказує ця назва на особливий намір, якого не було в той час, коли називалася лінія «однією». І це те, що не можна людині скасовувати ліву лінію і йти правою лінією, бо не існує правого без лівого. А коли так, мусимо сказати, що коли йде людина однією лінією, не знає вона, чи є ще інший шлях. А наразі є проти її лінії ще й ліва лінія, тож називається тепер та одна лінія - «правою лінією».
А сенс досконалості, яку людина набуває нині, - вона не тому, що просувається без ніяких недоліків, а в тому, що відчуває себе досконалою й радіє своїй роботі, як це було й до того, як увійшла в роботу в лівій лінії, але з іншої причини. Тут, в правій лінії, досконалість існує через те, що людина бачить, що вона, проста собі істота, але знає, що існує шлях істини, тобто потрібно діяти в ім’я небес. Однак, бачить, що далека вона від цього, тобто що тіло її не дозволяє їй скасувати себе повністю перед Творцем так, щоб усі тенденції в житті людини були б заради віддачі. І все одно вона відчуває, що аби хоч трохи торкнутися до святості, - Творець таки дав їй силу. А у інших немає такої сили. Виходить, що людина дякує Творцеві й славить Його за це. Отже, в такому стані вона перебуває в досконалості.
Однак тепер, коли вона починає працювати в лівій лінії і зрозуміла, що головне - це робота у віддачі, тому важко їй задовольнятися малим, а якщо вже працювати, то варто діяти аби прийти до досконалості. Але витрачати сили й удостоїтися тільки того, щоб трошки торкнутися до роботи в святості, - немає у тіла «пального». І це називається, як написано: «У будь-якому місці, де є недоліки в святості, там є місце, щоб кліпот трималися». Тобто, кліпот дають людині зрозуміти, що заради такої мізерної платні, тобто для того, щоб був у тебе невеличкий контакт зі святістю, ти повинна докладати такі великі сили?
Виходить, що є в кліпот сили віддалити людину від святості в дуже пристойній манері. Тобто, не кажуть їй, що не варто докладати сил задля досягнення святості. Певно, що святість, тобто бути служителем Царя, це річ велика. Але ж ти бачиш сама, що немає в тебе сил для цього. Тому виникає тоді небезпека, як би не випасти людині взагалі з духовної роботи, бо тіло наразі дуже сильно тримається за її роботу, оскільки людина сама бачить недоліки в своїй роботі. Тоді як при роботі в одній лінії вона знала, що це є її досконалістю. Бо настановили її з самого початку, що справа «лішма» стосується людей великих, які від самої природи народилися з видатними здібностями й з чудовими якостями, і народилися також з великими силами, такими, що можуть подолати своє тіло. Інакше кажучи, вони володіють собою, і те, що їм подобається, вони в змозі реалізувати, і немає нікого, хто зміг би їх зупинити.
А тобі, тобто те, що вимагається від тебе, то це тільки те, що в твоїх силах. Тобто, те, що ти здатна вдіяти, те тобі й треба робити. І цим ти вже виконаєш свій обов’язок. Адже Тора дана не ангелам служіння, а всьому широкому загалу, кожному за його можливостями.
Проте, після того, як почала людина просуватися лівою лінією, вона відчула, що хоча й потрібно їй прийти до злиття з Творцем і діяти заради віддачі, але відтак і далі вже не здатна відчувати досконалість в роботі в правій лінії, тому що ліва лінія заважає їй. Тут і починається робота у вірі вище знання. Тобто, коли людина має вірити, що робота в святості є роботою дуже-дуже важливою. І тому не має значення, чи вона удостоїться істинної досконалості, або ж тієї досконалості, що належить їй. Тобто, ще не має вона тієї великої честі, щоб виконувати роботу в святості на сто відсотків, а може лише свою невеличку долю. І це вона вважає для себе великим капіталом, якому навіть не може скласти справжньої ціни.
І виходить в цій роботі, коли людина йде цією лінією, вона цінує святість, так, щоб все більше зростала її важливість. І це тому, що має вона вірити вище знання в її велич, навіть коли поки що не відчуває це практично. І людина має сказати собі: «Те, що я повинна вірити вище рівня знання у важливість Тори та заповідей, це тому, що не гідна я ще відчувати їх важливість і піднесеність. Адже, як відомо, весь той час, поки людина ще занурена в себелюбство, вона не готова ще відчути благо й насолоду, що зодягнуті в них. Однак насправді, коли я буду гідною цього, я побачу це практично й реально.
Тому виходить, те, що людині слід вірити вище знання, це не з причини нестачі світла, що зодягнуте в Тору та заповіді, а нестача – вона в клі нижнього, який ще не достойний цього. І Творець знає, коли я буду достойна, і певно Він дасть мені відчути смак Тори та заповідей».
І згідно з цим виходить, - те, що ми повинні вірити вище знання, це не тому, що немає можливості відчути те благо, що в Торі, бо світло ховається й тому неможливо осягти його. Бо якщо так, то що означає «Бо вони – життя наше», що сказано про Тору та заповіді? А мусить людина вірити вище рівня знання саме весь той час, поки ще не виправила своє клі отримання. А коли завершить його виправлення, тоді розповсюдиться благо й насолода в усьому, що в святості, якою вона займається.
Тому, якщо людина йде правою лінією й вірить вище знання в її важливість, тоді, в міру того, наскільки вона цінує Тору та заповіді, вона може цінувати навіть будь-яку деталь, хай то невеликий дотик, - і навіть якщо це ло лішма де-ло лішма, людина також може перебувати в радості, адже фактично вона виконує заповідь Творця.
Проте, потім вона має перейти до лівої лінії, тобто хай зробить перевірку своїм діям, - чи ті дії, які вона виконує, відповідають пораді, як прийти до злиття з Творцем, як сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу», - чи дійсно людина йде до цієї цілі. І це називається, що наражає себе на небезпеку, як сказано вище. І коли вона в лівій лінії, робота її, головним чином, - в молитві, тобто хай кричить до Творця, аби дав їй допомогу з небес, як сказали мудреці: «Тому, хто прийшов очиститися, допомагають».
І цим можна пояснити феномен ангелів, які оточили Яакова, як сказано в словах Зоар, що ангели прийшли охороняти його, тобто це є допомогою, що приходить згори, - дати йому поміч, щоб міг продовжити свою путь. Однак допомога, що приходить згори, приходить тоді, коли людина почала вже роботу й стоїть посередині, і кличе на поміч. Тоді як до того, як почала входити в роботу, не належить давати їй допомогу.
Тому, коли Яаков увійшов у роботу, коли вже ввів себе в стан небезпеки й просить Творця, щоб дав йому допомогу, тоді послані йому ангели, охороняти його, щоб зміг перемогти у війні, в яку він уже увійшов. Тоді як коли вже закінчив свою роботу, котру розпочав, і дістав допомогу від ангелів, і хотів почати нову роботу, що зветься «маленькі посудини», - то початок роботи, це темрява, що зветься «ніччю», - і тоді це називається «небезпека, яку видно очима», адже в місці темряви, званої лівою лінією, існує небезпека. Але він сам повинен почати особисто. А потім, коли він бачить, що не може, тоді він починає просити допомоги у Творця, і тоді знову отримує допомогу згори.