Стаття 7, 1986 рік
(переклад з івриту)
В книзі Зоар, в главі Ваішлах, написано так: «І прийди й дивись, що сказав рабі Шимон: молитва багатьох піднімається перед Творцем і Творець увінчується цією молитвою, тому що вона піднімається в кілька способів, адже один просить хасадим, а другий ґвурот, а третій – милосердя. І складається вона з кількох сторін, тобто з правої сторони й з лівої, і з середини. І оскільки вона складається з кількох характерів її сторін, робиться вона вінцем і покладається на голову «праведника, життя світів», тобто єсода, який надає всі визволення нукві, а від неї всьому загалу. І йди, і дивись, - Яаков складався з усіх трьох ліній, і тому жадав Творець його молитви, оскільки вона - в усій досконалості, з трьох ліній, як молитва багатьох. І тому написано: «І злякався Яаков дуже й тужно стало йому», бо Творець спричинив йому це для того, щоб молився, тому що жадав його молитви».
Ми бачимо тут, в словах Зоар, що пояснює «молитву багатьох», кажучи про одну людину, і говорить, що Яаков складався з усіх трьох ліній. І з усіх місць, де написано про молитву багатьох, виходить просто, що загал молиться, як сказали мудреці (трактат «Брахот», 8:1), кажучи так: «І сказав рабі Йоханан зі слів рабі Шимона бен Йохая: «Що означає написане: «А я, - молитва моя до Тебе, Творцю, в час бажання».- Коли це - час бажання? Коли загал молиться».
Виходить з цього, що просто багато людей моляться разом. І також слід зрозуміти, що каже Зоар, що «молитва робиться вінцем і покладається на голову «праведника, життя світів». Це означає, що «робиться вінцем на голові», де під «вінцем» мається на увазі царська корона, як корона царства. І це означає, що з молитви утворюється вінець на його голові. А це дає нам зрозуміти важливість і велич молитви, бо означає, що Зоар бажає розкрити важливість молитви, і тоді він каже нам: знайте, що з молитви утворюється вінець для Царя.
І говорить, що називається це єсодом, і він діє й дає всі спасіння нукві, а від неї всьому загалу. І слід зрозуміти, чому вінець робиться саме для єсода. Чи не відомо, що ми молимося Нескінченності, а якщо так, що означає, що молитва багатьох робиться вінцем саме на єсод. І в чому суть, що каже, що єсод дає нукві, а від нукви загалу.
Поняття «молитва багатьох», - пояснив мій батько й учитель, що коли людина молиться за багатьох, це називається «молитва багатьох». І це те, що молитва багатьох називається «часом бажання». Бо в час, коли людина молиться за себе, тоді є щодо неї обвинувачі: чи насправді варто її молитві бути прийнятою, чи ні. Тоді як, якщо вона молиться за багатьох, тоді не можна сказати, що потрібно розглянути її справу й подивитися, чи варто відповідати їй на її молитву, адже вона не просить нічого для себе, а просить для загалу.
І через це сказали, що молитва багатьох (молитва за загал) називається «часом бажання», коли молитва людини приймається. І згідно з тим, що пояснено в словах коментаря «Сулам» в кількох місцях, виходить, що під молитвою багатьох мається на увазі малхут, що зветься спільнотою Ісраеля, або святою Шхіною, що й зветься «загалом», тому що вона включає всі душі. А оскільки Шхіна у вигнанні й просять щодо вигнання Шхіни, називаючи її іноді «Шхіною в пороху», то всі ці імена показують нам зміст мети творіння, сенс якої – дати благо Його створінням.
І, як відомо, для того, щоб була розкритою досконалість Його діянь, сталося перше скорочення, яке означає, що там, де є лише клі, зване «отримання заради отримання», вище благо буде прихованим від цього місця. І тільки в місці, де можуть спрямувати намір на «заради віддачі», приходить у це місце вище благо. Але людина народжується з боку природи лише отримувати, і раптом вона бачить, що її особистий отримувач, яким є властивість себелюбства, не може отримати, а все вона повинна робити для Шхіни, тобто для малхут, бо завдяки цьому розкриється слава Творця в малхут. Адже коли Творець може розкритися нижнім, тоді видно «ім’я слави Його». Бо місце, де розкривається Шохен, називається Шхіною, і тоді ця властивість називається «звеличиться й освятиться Його велике ім’я», бо ім’я Творця, зване «Добрий і Добродійний», розкривається у світі. І тоді всі осягають мету творіння, звану «дати благо Його створінням», тому що вже існує клі, гідне отримувати, і воно є наміром «заради віддачі», і називається злиттям з Творцем.
Виходить, відповідно, що оскільки створіння, вони з боку природи тільки отримують ради отримання, і не можуть без подолання своєї природи діяти заради віддачі, то вони спричинюють стан, коли малхут залишиться в пороху, тобто не буде видно її величі. Інакше кажучи, не зможемо побачити те, що може вона отримати від Творця, бо все є прихованим, через скорочення.
А отже, потрібен нам самоаналіз. Тобто, ми повинні вірити в слова кабалістів у те, що вони сказали, що всі насолоди, що існують в матеріальних задоволеннях, є ніщо інше як «тоненьке світіння» порівняно з насолодами, що існують в духовному. Як написано в коментарі «Сулам» до «Передмови книги Зоар», такими словами: «І ось, також і це є суттю розбиття келім, що сталося до створення світу. Бо через розбиття келім святості й їхнього падіння в світи БЄА відокремлення, впали разом з ними іскри святості в кліпот, і від них з’явилися різноманітні види насолоди та любові в розпорядженні кліпот, а вони переводять їх для отримання людини та її задоволень».
Отже, згідно з цим, основні насолоди містяться в святості. А ми бачимо навпаки, що в матеріальному кожному ввижається, що є від чого мати втіху. Тоді як про роботу з Торою та заповідями неможливо сказати комусь, щоб займався Торою та заповідями без того, щоб пообіцяти йому оплату за його труди, тому що під час його занять у виконанні заповідей, він не відчуває в цьому жодного смаку. А от саме коли гарантують йому винагороду, і він вірить у це, тоді він може працювати в Торі та заповідях оскільки отримає платню за це.
Тоді, як коли він займається речами матеріальними, як наприклад: їжа, питво, гроші та пошана тощо, тоді людина не запитує – навіщо мені це треба, займатися цими матеріальними справами. Бо там, де вона відчуває насолоду, вона не запитує, що то за ціль у тому, що я отримую насолоду. І все, про що є в неї розмірковувати під час отримання насолоди, це те, - як можна розширити насолоду, кількісно та якісно. І ніколи, боронь боже, не засумнівається людина щодо сенсу отримання насолоди, тобто – навіщо мені це потрібно, отримувати задоволення.
А є іноді, що людина отримує насолоду від чогось, коли не довелося їй нічого платити за неї, хоч вона й багато задоволення має, все одно (не) збуджується в ній питання, - що може бути ціллю цієї насолоди. Наприклад, насолода, що не коштує грошей, це втіха від відпочинку, коли не треба купляти цю насолоду, і людина може її здобути без грошей.
Але буває багато разів, що людина запитує себе, - що я придбаю з того, що насолоджуюся спокоєм? Але коли має людина справжню насолоду й втіху, тоді, в цьому стані, не спаде їй жодного разу на думку, яким буде кінцевий результат цього задоволення. А якщо випадково таки прийде їй в голову подумати, який я матиму результат від цієї насолоди, що наразі я втішаюся нею, це є ознакою, що ця насолода, яку людина відчуває, не є справжньою. Бо залишається ще місце в її мізках думати про ціль. І це ознака, що існує для неї якась нестача в цій насолоді. А там, де є нестача, може спасти їй на думку поміркувати про іншу ціль того, що вона відчуває нині.
Виходить з усього сказаного те, що основний сенс, життя та насолода існують в Торі та заповідях, де міститься вище світло у вигляді вкладу, як написано в коментарі «Сулам», так: «І коли удостоюються почути голос слів Його, робляться 613 заповідей як «пкудін» (вклади). І це від слова «пікадон» (вклад). Бо існують 613 заповідей, і в кожній з них вкладено світіння особливого рівня, що відповідає особливому органу в 613-ти органів та жил душі й тіла. І виходить, що при виконанні заповіді людина притягує в орган, який відповідає цій заповіді, що в душі й у тілі, певний рівень світла, що належить тому органу та жилі. І це є категорія «панім» (обличчя) заповідей».
Виходить, що завдяки виконанню Тори та заповідей розкривається мета творіння, якою є «дати благо Його створінням». Але сказано там, в «Суламі», що це відбувається саме після того, як заслуговуємо виконувати Тору та заповіді в плані «почути голос слова Його». Тоді як коли виконує Тору та заповіді в плані «ті, хто виконує слово Його», то перш ніж удостоїться «почути», називаються заповіді «ітін» (поради), і вони є категорією «ахор» (задня сторона). А це означає, що ще не світить в них вище світло, що належить до тієї заповіді, а вони є лише категорією «ецот» (порад), - як прийти до категорії «світла обличчя», що належать до цієї заповіді.
І все її старання й зміцнення, якими людина повинна подолати своє бажання й думку, які заважають їй іти шляхом істини, діють тільки тоді, коли вона в стані «ахораїм», і належить до «тих, хто виконує слово Його». Бо в цьому стані ще не відчуває вище світло, що одягнене в Тору та заповіді. І через це людина робить все через те, що вона вірить, що це є великою заслугою, те, що вона удостоїлася займатися Торою та заповідями, навіть коли не відчуває їхньої важливості, а робить все у вірі вище знання. І ціллю людини є - прийти до злиття з Творцем, і робить вона все задля того, щоб дістатися до цього. І оскільки це так, вона виконує все й докладає зусиль великих в усьому, що тільки можна, і наміром її є тільки лиш прийти до досконалості.
І через те, що людина бачить, як після всіх зусиль і подолань, котрих вона докладає аби перебороти все, що їй заважає й стоїть проти неї, і все одно вона поки що перебуває зовні, оскільки стан злиття є тотожністю властивостей, а вона ще не зсунулася ні на йоту від любові до себе. А це є станом, протилежним зліттю з Творцем. Тоді людина йде молитися Творцеві, щоб освітив очі їй і, щоб змогла вона «підняти Шхіну з праху». І це означає, що коли показується людині малхут небес, коли вона хоче працювати тільки лиш ради неї, тобто для того, щоби розкрилася слава небес у світі, тоді вона відчуває смак пороху в цьому стані. І бачить вона, що всі - такі ж, як і вона, тобто нехтують славою небес, оскільки не можуть оцінити її важливість. І це називається «молитвою багатьох», тобто людина молиться за загал, за багатьох.
І слід розрізняти дві категорії:
1) Малхут, що зветься «загалом», тому що вона включає всі душі.
2) Молитва багатьох, це коли молиться за багатьох, тобто, щоб загал удостоївся поняття важливості Тори та заповідей. Іншими словами, як сказано вище, щоб удостоїлися 613 вкладів, бо на такому рівні світить вище світло в кожній заповіді. Виходить, що врешті-решт з двох категорій «багатьох» утворилася одна. Тобто, моляться, щоб загал удостоївся побачити велич і важливість, малхут, що зветься «загалом». І це час, коли всі удостоються келім віддачі. І тоді розкриються 613 заповідей в плані «почути голос слова Його», і тоді 613 заповідей називаються «613 вкладів».
І згідно зі сказаним, виходить, що поняття молитви багатьох, яка не повертається порожньою, це коли моляться за загал. А загал називається спільнотою Ісраеля. І загал називається святою Шхіною. І оскільки «загал» складається з декількох категорій, тому каже Зоар, що причиною того, що молитва загалу приймається, є те, що є в ній досконалість. І так говорить: «А Творець увінчується тією молитвою, тому що вона піднімається в кілька способів, бо один просить хасадим, а другий – ґвуру, а третій – милосердя».
І маємо зрозуміти, навіщо потрібно, щоб молитва складалася з усіх цих. А це відповідно до правила, що всі категорії, які ми вирізняємо в духовному, є розкриттями, які повинні розкритися для потреб виправлення нижніх. Виходить, що поняття трьох ліній, про що ми кажемо, що досконалістю зветься, коли там розкриваються три лінії, то означає це, що Творець бажає дати нижнім вище благо так, щоб змогли вони користуватися. І щоб не було при цьому ушкодження, як було це в світі Некудім, де сталося розбиття келім через те, що не було там виправлення лініями, як каже Арі.
Тобто, коли Вищий дає нижньому якесь вище благо, то Він бажає, щоб благо, яке нижній отримує, було б на добро нижньому. Тоді, як якщо клі, в яке вище благо повинно увійти, має недосконалий стан, тоді благо піде до зовнішніх сил. А це є феноменом розбиття келім, коли вище благо виходить за межі святості. Через це благо й не дається нижнім. І це зветься, що й молитва не приймається.
І це є поняттям виправлення ліній, що є в загалі. Мається на увазі, що усі в народі - це «малхут, яка складається з загалу». І це говорить про те, що існує таке виправлення, що зветься три лінії, і завдяки цьому вище благо залишиться в святості, і не вийде до зовнішніх сил. Тому ця молитва може бути прийнятою. Тобто, можна дати їй вище благо.
І це пояснює Зоар: «Бо Яаков складався з трьох ліній», оскільки Яаков називається середньою лінією, що складається з правої та лівої. І тому забажав Творець його молитви, оскільки вона повністю довершена, включає усі три лінії, як і молитва багатьох. Тобто, як сказано вище, з боку Творця немає ніякої затримки того, щоб дати вище благо вниз, бо Його бажанням є дати благо Своїм створінням. Однак Він начебто чекає на келім отримання з боку нижніх, щоб були вони гідні отримати.
Тому, коли є вже клі, підготовлені з боку нижнього, тобто, коли молитва є посудиною (клі), що готова отримати, має відбуватися все за умови, щоб вище благо не пропало б, тобто щоб не вийшло до зовнішніх сил, до кліпот. Тому з’являється виправлення щодо клі малхут, яка має перевести вище благо нижнім. А виправлення це зветься виправленням ліній.
А тепер з’ясуємо продовження слів Зоар, те, що ми запитували про такі його слова: «І оскільки вона складається з кількох способів і сторін, робиться вона вінцем і покладається на голову «праведника, життя світів», тобто єсода, який надає всі визволення нукві, а від неї всьому загалу».
І запитували ми, - адже ми молимося Нескінченності, а коли так, то що означає, що молитва багатьох робиться вінцем саме на єсод. А справа в тому, що порядок надання вищого блага, що приходить до малхут, називається єсодом. І означає це, що всі дев’ять перших сфірот передають всі свої характеристики єсоду, а він зветься «все», як відомо.
Виходить, відповідно, що ми завжди говоримо з боку Дарителя й з боку отримувача блага, який зветься малхут. Тому, оскільки Створювач бажає віддавати й чекає на нижніх, щоб надали Йому келім, готові до отримання вищого блага, тому, коли молитви піднімаються вгору, і коли вони відповідають порядку, гідному отримання, вони називаються келім для отримання вищого блага. Виходить, що клі піднімається до дарителя, і оскільки загальний даритель - це єсод, тому визначається, що молитва піднімається до єсоду.
І згідно з цим виходить, за правилом «дією, що внизу, збуджується дія, що вгорі», що означає: коли збуджуються нижні, які бажають наблизитися до Творця й удостоїтися злиття з Творцем, вони просять допомоги від Творця, як сказали мудреці: «Тому, хто прийшов очиститися, допомагають». Якщо людина приходить очиститися, допомагають їй святою душею й очищують її, і освячують її, і зветься «святою».
Отже, ми бачимо, що людина, коли бажає поліпшити свої діяння, вона спричинює зівуґ вгорі, і завдяки цьому вище благо приходить вниз. І це зветься підйомом МАН. Тобто, викликають хісарон вгорі. І маємо зрозуміти, як можна сказати, що нижні спричинюють хісарон вгорі. Але слід знати, що означає хісарон. Відомо, що клі називається хісарон, тобто якщо існує хісарон, нестача, є можливість дати туди наповнення, задовольнити нестачу.
І оскільки з боку Створювача немає жодної затримки віддачі, і бажанням Його є дати благо, а все те, що ми бачимо, - що існує приховання світла, - це тому, що немає в нижніх келім для отримання вищого блага. Тому, коли нижній збуджується до очищення себе й бракує йому сил, і просить у Творця аби допоміг йому, тоді цей хісарон підноситься вгору і є тепер у вищого клі можливість дати йому вище благо. І це зветься підйом МАНу.
Виходить, що молитва, яка є категорією хісарону, того, що нижній просить, щоб задовольнили б його хісарон, коли піднімається до Дарителя, - а «дарителем» називається єсод, який дає спільноті Ісраеля, званій малхут, яка робиться вінцем на його голові, - а вінець зветься «кетер», корона, що вказує на царську корону, тобто важливість царя. І це означає, що коли існує розкриття світла Творця, тоді всі визнають важливість Творця.
Тоді як, коли існує приховання «обличчя», званого Шхіною, тобто місцем розкриття Царя, - і це стан вигнання, і стан «пороху», коли не відчуваємо ніякого смаку в духовному, а Тора та заповіді здаються нижнім, як щось, що має смак пороху. І все це тому, що немає в нижніх келім для отримання вищого блага. І через це слава Творця оскверняється між народами. Означає це, що перш ніж людина удостоюється стати «єгуді» (від слова «іхуд», єдність), вона подібна до «народів світу». Тобто, як відомо, кожна людина є маленьким світом, і складається з сімдесяти народів і з властивості «ісраель».
І тоді, в період приховання, коли вище благо не може розкритися нижнім, оскільки немає в них келім, гідних цього, тому те, що дають їм якесь вище світіння, воно йде в кліпот. І через це вимушене вище благо бути прихованим від них. Тоді цей стан називається «упав вінець з голови нашої», тобто важливість Творця осквернилася.
Але коли людина приходить очиститися, тобто бажає вона, щоб Творець наблизив її до Себе, і дав би їй келім віддачі, завдяки чому вона удостоїться злиття, тоді виходить, що все, в чому вище благо може розкритися, це – в «заради віддачі». Тобто, бажає людина, щоб дали їй сил згори, щоб була в неї можливість бути завжди в святості, що є категорією злиття. Тоді з її молитви робиться вінець, корона Царя, тому що тоді пізнається важливість Царя. І це означає те, що каже Зоар, що молитва «робиться вінцем і покладається на голову «праведника, життя світів». Тобто єсода, який дає всі визволення й спасіння нукві, і від неї усьому загалу. Отже, завдяки молитві дається вище благо нижнім, і тоді розкривається благо й насолода. Зветься це «вінець, корона Царя», важливість Царя.