Стаття 11, 1989 рік
(переклад з івриту)
Мудреці (в трактаті «Меґіла», 6:2) писали так: «І сказав рабі Іцхак: «Якщо скаже тобі чоловік: доклав зусилля і не знайшов, не вір; не докладав зусиль і знайшов, не вір; доклав зусилля і знайшов – вір». І маємо зрозуміти, який зміст поняття «вір». Чи йдеться тут про людей, що говорять брехні? Адже тут говориться про людей, які займаються Торою, то певно, що вони люди чесні. Чому ж слід думати, що вони брешуть? І якщо так, то в чому причина, що каже «вір», або «не вір»?
І для того, щоб зрозуміти це, потрібно спочатку знати, що то за «зусилля». І вже говорили ми про це багато разів, що зусиллям називається те, коли людина має виконувати дії, які проти природи. Тобто, оскільки ми народилися з бажанням отримувати для себе, і для того, щоб було злиття і тотожність властивостей (з Творцем) - адже саме завдяки цьому буде можливість отримували благо й насолоду, коли (при цьому) не буде сорому, тому і сталося виправлення, що все потрібно робити заради віддачі. Інакше ми перебуваємо в порожньому просторі, вільному від світла, що зветься «приховання й утаєння», де не відчуваємо ніякої святості, коли діємо в любові до себе.
Тому, коли починаємо діяти заради віддачі, що протирічить природі, це називається «зусиллям», тому що тіло протидіє цьому. Оскільки кожному руху, коли тіло не бачить, щоб з цього була користь йому, воно протидіє, як тільки може. І потрібні великі сили, аби перебороти його. І тут починається основне в роботі, про яку і сказали «докладав зусилля» або «не докладав зусиль».
Про це ми й запитували, як можна сказати, що коли прийдуть люди і скажуть: «Не докладав зусиль і знайшов» – не можна вірити. Адже говоримо про людей, які вже удостоїлися категорії «знайшов». І певно, люди ці є людьми чесними і не можна казати, що вони, боже збав, брешуть. А коли так, як можна сказати «не вір» їм так, наче вони брешуть, не дай бог. Однак, правда в тому, що вони таки доклали зусиль. А коли так, чому вони говорять, що не докладали зусиль, адже кажуть: «Не докладав зусиль – і знайшов».
Тож відповідь така, як сказано вище, що в час, коли людина починає входити в роботу віддачі, тіло починає протидіяти. І людина починає вдаватися до чудодійних засобів - Тори та заповідей для того, щоб мати сили подолати зло, що в ній. Але щодо допомоги, яку вона повинна отримувати від Тори та заповідей, вона бачить щось зворотне. Адже вона думала, що кожного разу, коли вона зробить крок вперед, відчує, що не варто працювати для свого себелюбства, і думатиме, що вже прийшов час, коли зло підкориться їй і вона буде вірити, що явно відчуття це дано їй згори, і напевно, що з цього дня й надалі вже не буде в неї нічого спільного зі злом.
І раптом, вона бачить, що знову вона перебуває в кінцевій ницості. Що вона занурена в любов до себе і знову відчуває приховання й утаєння щодо мети творіння, якою є «дати благо Його створінням». І хоча й вірить людина, що аби удостоїтися цього, потрібно спочатку удостоїтися любові до Творця, але бачить насправді тільки те, як любить вона сама себе. А стосовно того, щоб анулюватися перед Творцем і сказати, що немає ніякого іншого володіння у світі, а все належить Творцеві, а нижній – це щось таке, що наче взагалі не існує, з цим людина не здатна змиритися.
Тому, коли з’являється в неї думка про скасування себе перед Творцем, тіло постає проти цього і дає їй зрозуміти: як це ти хочеш анулювати себе перед Творцем і щоб не мати тобі ніякого існування як такого, а щоб було тільки одне володіння – Творця, а ти не бажаєш взагалі бути чимось? Чи ж це не протиприродно? Адже людина увесь час, поки вона живе, бажає вона існувати і відчувати свою сутність, то як це кажуть їй, що вона має анулювати себе щодо Творця і втратити свою сутність?
І тоді каже тіло, що воно не згодне на це. І це називається станом «вигнання». Тобто, коли «народи світу», що в людині, панують над властивістю «ісраель», що в ній. Як відомо, «Ісраель» означає «яшар-ель» (прямо до Творця). Тобто, коли людина не бажає бути окремою реальністю «сама в собі», а хоче скасувати себе щодо Творця. І як було в єгипетському вигнанні, коли єгиптяни панували над народом Ісраеля, і не могли вони вийти з-під їхньої влади і тоді, як написано: «Я, Творець, Всесильний ваш, який вивів вас із землі єгипетської». Тобто, не існує такого в реальності, щоб людина сама мала б силу зміцнитися і вийти з-під влади тіла, бо тільки Творець, Сам особисто - Він може визволити їх з цього вигнання.
І тепер постає питання, якщо людина вклала багато зусиль, і пройшли по ній стани багатьох підйомів та багатьох падінь, і багато разів приходила вона до розпачу, тобто, коли вирішувала, що поняття «всі дії твої хай будуть в ім’я небес» – це не для неї, а стосується це людей талановитих, особливих, сильних і мужніх серцем.
Але сама вона не здатна прийти до цього. І вже вирішувала, що слід їй покинути це поле бою. А після цього знову дістає збудження згори настільки, що вже забуває вона про те, що вирішувала перед цим, теперішнім, станом. І каже, що от тепер я бачу, що я вже на коні, що також і я можу прийти до стану віддачі і вийти з себелюбства. І раптом ще раз вона падає зі свого рівня.
І також діє тут така річ, як забування. Тобто, коли людина вже забула те, що говорила перед цим, що вона таки здатна прийти до роботи віддачі. І не спадало їй на думку, що прийде ще час і впаде вона зі свого рівня. А була впевнена, що тепер крокуватиме вперед, але бачить раптом, що не так сталось, як гадалось і таких думок і станів у неї безліч.
І зі сказаного виходить, що коли Творець Сам допомагає людині і виводить її з вигнання, вона не знає що сказати, а тільки бачить, що з одного боку, всі зусилля, яких доклала, не принесли ніяких плодів. І бачить вона на рівні знання, що якби Творець не допоміг їй, вона вже покинула б поле бою. Бо багато разів були в неї думки такі. А коли так, як вона може сказати «доклав зусилля і знайшов»? Адже бачить вона, що своїми зусиллями не здобула нічого, а те, що удостоїлася стану «знайшов», було тільки тому, що Творець визволив її. І тому вона й каже: «Не докладав зусиль і знайшов», тобто зусилля, яке вклала, воно і не піднімає, і вниз не скидає.
А тепер зрозуміємо запитання, як це ми підозрюємо, що каже неправду. Хоча зі сказаного вище це просто: людина каже те, що сама бачить. А бачить вона, що всі її зусилля не допомогли їй ніяк. Тому й виказує правдиве твердження «не докладав зусиль». Тобто щодо досягнення мети вона не вдіяла нічого. Інакше кажучи, після усього того зусилля, що вклала, зосталася людина в стані ницості ще більшої ніж та, що відчувала на початку роботи. Оскільки тоді, коли починала роботу віддачі, то думала, що має в собі небагато зла, і, напевно, матиме вона силу подолати його і будуть в неї сили діяти в роботі віддачі, не отримуючи собі нічого.
А що придбала людина цією роботою і зусиллями, що вклала? Те, що прийшла до повної ницості, такої, що подібного й не знайдеш. А коли так, то як вона може сказати «доклав зусилля і знайшов»? Адже «зусилля» спричинилось до того, що здобула ще більше зло, а не те щоб знайшла вона святість і увійшла б у святість. І якщо так, знає людина, що стверджує вона істинно, що зусилля нічого не варте. А тому – певно, що зусилля не є причиною досягнення «знахідки». Тому й каже: «не докладав зусиль і знайшов». І наскільки вона бачить, вона не говорить неправду.
А тепер маємо запитати, чому вони кажуть «не вір». Адже людина говорить правду. І коли так, що ми знаходимо в її словах такого, що не є правдою, таке, що через це сказали мудреці: «не вір»?
Проте, справа в тому, що існує правило: «немає світла без клі». Інакше кажучи, «неможливо бути наповненню без хісарону». Тому, коли людина вкладає зусилля і докладає снаги, щоб дійти до стану «віддає Творцю», то що більше вкладає сил, збуджується в неї все більше потреби в наповненні. Тобто, відповідно до міри, якою людина трудить себе аби прийти до рівня віддачі, бачить, що далека вона від цього. А хто дав їй зрозуміти, що вона далека від того, щоб стати «тим, хто віддає»? Це сама робота.
І подібно це до людини, яка спіймала злодія, і той бажає втекти від неї; тому, якщо людина тримає його і злодій не виказує сильного спротиву, людині немає потреби докладати багато сил і тримати його. А якщо злодій почне чинити більший спротив, тоді і сама людина має докласти більше сил для того, щоб той не втік з її рук. А якщо злодій проявляє сили більші, ніж є у самої людини, і бачить вона - ще трохи і той втече від неї, людина починає кликати на допомогу і кричати: «Рятуйте!»
Виходить, коли людина кличе на допомогу – саме тоді, коли вона не може врятувати себе своїми силами, тоді вона починає голосити «рятуйте!» Тоді як якщо крадій це мала дитина, і людина схопила його за руку, то не прийнято так, щоб кричала вона – «рятуйте і допоможіть мені, щоб малий злодюжка не втік від мене, бо немає в мене сил втримати його, адже він хоче втекти від мене».
Ясно, що всі сміятимуться з цієї людини, тому що не ведеться так, щоб людина просила допомоги там, де сама вона може впоратися зі справою без ніякої допомоги від будь-кого. І це й є сенсом, що порядок у світі такий, що «немає наповнення без хісарону». А отже, оскільки не має людина потреби і хісарону в допомозі, тому, коли просить допомогу, не маючи потреби, всі сміються з неї, тому що це не відповідає процесу виправлення створіння.
І з цього випливає те, що коли людина не має потреби в створіннях, і має вона добрий заробіток, але просить допомоги і підтримки, щоб допомогли їй щодо прожитку, то той, хто бачить це, сміється з неї, хоч вона стоїть і просить допомоги. І ми бачимо, що в мірі того, як людина стоїть і благає щоб змилосердилися над нею, люди, які знайомі з нею, що вона не з обтяжених нуждою, сміються з неї і не дають їй ні копійки.
І зі сказаного зрозумій, чому, коли хтось каже: «Не доклав зусиль і знайшов», говорять мудреці: «Не вір». Але згідно з тим, як ми пояснили, він свідчить істинно. Однак, вже пояснено, що «не дають наповнення без потреби», тому людина мусить працювати і вкладати зусилля, і вдаватися до всіх засобів для того, щоб прийти до рівня, коли «всі діяння твої будуть в ім’я небес». А в мірі зусиль, які вклала вона в роботу, приходить вона до того, що все більше потребує Творця, щоб допоміг їй. І тоді, коли є вже в людини клі, тобто потреба, щоб Творець допоміг їй, бо не бачить вона жодного способу дістати можливість піднятися на рівень віддачі, саме тоді це час, коли вона отримує поміч з висот.
І, відповідно, виходить, що і те, і те – правда, і людина мусить сказати: «не вкладала зусиль». Тобто зусилля її не варте нічого, бо бачить вона, що не виграла тими зусиллями, що доклала, а навпаки. Тобто, завдяки тій праці, яку вклала, вона прийшла до усвідомлення, що труд цей не вартий нічого. І це вона бачить на рівні свого знання. І не потрібно тут вірити вище рівня знання, що зусилля не допомогло людині, і тільки Творець допоміг їй. Адже вона бачить це на власні очі.
І тоді можна сказати: «не вкладав зусилля і знайшов». Тому й каже про все це, що зусилля нічого не варте. І, на свою думку, стверджує при цьому правду. І про таку людину сказали мудреці: «Не вір, що не докладала зусиль». А це тому, що «немає світла без клі, немає наповнення без хісарону». Тому потрібне зусилля, бо це збільшує людині кожного разу хісарон, щоб вона потребувала Творця, аби Він допоміг їй, аж поки набуде вона істинного хісарону, адже Творець знає, що таке доведення хісарону до досконалості, щоб був гідний наповнення. І тоді Творець дає їй це наповнення.
Виходить, відповідно, якщо людина не докладає зусилля, неможливо, щоб Творець давав їй наповнення. Адже ми бачимо, що зусилля таки має цінність ще й таку, що без зусилля немає місця для знахідки, як сказано: «немає наповнення без хісарону». Тому сказали: «Не вкладав зусиль і знайшов – не вір». А мусять бути зусилля, що й дає нам потребу у спасінні Творця.
Тому, коли людина приходить і каже: «Доклала зусилля і не знайшла», говорять: «Не вір». Тобо, якщо дійсно людина трудилася і дістала потребу, щоб Творець дав їй наповнення, певно що Творець дав би їй наповнення. Отже, напевно не доклала зусиль у повній мірі, щоб було досить для отримання наповнення. А коли потреба стає повною? Це Творець знає. Тому покладено на людину примножувати зусилля і не тікати з поля бою, аж поки Творець допоможе їй.
І цим зрозумілим стане питання, яке ми ставили: які сили потрібні людині для того, щоб змогла піднятися до рівня «щоб усі твої діяння були в ім’я небес»? Чи необхідно людині мати великий хист, і активне бажання, і мужнє серце й подібне, тобто, чи необхідно мати велику силу в усьому, що звично між людьми, званими «верхівка народу». Адже написано: «Доклав зусилля і знайшов – вір». Якщо так, виходить, що потрібні великі сили.
І про це сказали: «Не доклав зусиль і знайшов – не вір». Тобто, не потрібні великі сили і не великі здібності, а тільки лиш бажання, щоб хотіти злитися з Творцем. Тоді Творець наближає людину без жодних зусиль і великих сил, як сказано вище, що людина, яка удостоїлася стану «знахідки», каже: «не докладала зусиль». Адже вона бачить, що все її зусилля нічого не варте, і хай би були в людині сили, найбільші в усьому світі, не допоможе їй.
Бо для того, щоб прийти до злиття з Творцем і вийти з-під влади себелюбства – тільки Творець може вивести людину з-під влади її келім отримання. Як написано: «Я, Творець, Всесильний ваш, який вивів вас з землі єгипетської, бути вам Всесильним». І ніякі сили, що в людині, не допоможуть цьому.
І цим слід тлумачити те, що написано (пісня Хануки): «Елліни згуртувалися проти мене тоді, в дні Хасмонеїв, і пробили стіни веж моїх, і опоганили всю олію». Оскільки потрібні нам зусилля для того, щоб розкрити потреби, що в нас, і тільки потім є можливість наповнити потреби. Тому для того, щоб знати точно, чого нам бракує, можна побачити це саме тоді, коли людина бажає наблизитися до святості, тобто зробити так, щоб «усі діяння твої хай будуть в ім’я небес», що зветься категорією «хасмонеї», функція яких була вивести святість з-під влади кліпот, званих «елліни».
І саме тоді, коли людина бажає наблизитися до святості, а це – завдяки вірі вище знання, тоді розкриваються в людини «думки еллінів», що є кліпою проти віри. І тоді бачимо щодо «еллінів», що до того, як почала людина роботу віддачі, «елліни» не були в ній відкриті і вона думала, що є в неї достатньо віри в Творця, і має вона сили виконувати Тору та заповіді і не бракує їй нічого, як тільки примножувати свої Тору та заповіді.
Тоді як в час, коли хоче вона бути в стані «хасмоней», тобто, щоб тільки святість володіла світом, тоді «елліни», тобто кліпа, яка проти віри, розкривається щоразу з більшою активністю і бажає саме пробити «стіни веж моїх», де віра називається «стіною», адже вся велич залежить від величини віри у Творця, що є в людини. Як написано в Зоар про вислів «Відомий у воротях (івр. «шаар») чоловік її», що у кожного є стільки, скільки оцінює (івр. «мешаер») своїм серцем. А щодо віри – у кожного є інша міра (івр. «шіур») віри в Творця. І також як це написано в «Передмові до ТЕС», п. 14.
І зі сказаного зрозуміємо, коли «пробиті були стіни веж моїх», тобто побачили, що немає в них віри, іншими словами, не можуть іти вище рівня знання. Саме тоді, коли бажали увійти в роботу, яка вся є віддачею Творцю, тоді «елліни згуртувалися проти мене» і почали приходити думки «еллінів», які не давали просуватися інакше, як тільки так, як розум зобов’язує, чи варто це робити.
Тоді як є те, що не відповідає логіці, вони жорстко протидіють цьому і не дають зрушити ні на йоту. І тоді починаються зусилля. Тобто, саме тоді, коли починають просуватися в роботі віддачі, бо тільки тоді видно, що не спроможна людина вдіяти хоч щось проти своєї природи, якою є бажання отримувати собі.
Тому, коли Творець явив їм диво, тобто коли Він допоміг їм, тоді всі побачили, що вся робота не дала їм нічого, тобто вся робота була даремною, бо не могли захопити їх, як написано: «Віддав Ти могутніх у руки слабких і численних у руки малих кількістю».
Отже, шляхом природи і розуму немає жодної можливості, щоб вдалося їм перемогти. Оскільки були слабкі й нечисленні. А тому побачили вони на рівні знання, що Творець допоміг їм. І це навчає нас тому, що коли Творець допомагає, не личить казати, що саме людині сильній Він може допомогти, а якщо людина слабка - не може допомогти їй. І зі сказаного ми бачимо, які великі сили і гарні чесноти мають існувати в людині, щоб Творець допоміг їй, аби змогла наблизитися до Нього. І у спосіб духовної роботи слід пояснити: «Віддав Ти могутніх у руки слабких», тобто сильні думки і сильні бажання еллінів, що в людині - в руки «ісраеля», що в людині, у яких слабкі думки про те, що немає в них ніяких здібностей.
А щоб мати сильне бажання, щоб були здатні подолати бажання народів світу, що в людині - цього немає в них. І все одно Ти віддав цих могутніх у руки слабких. І це називається «диво», оскільки це не в силах людини з боку природи, щоб змогла подолати їх.
І це хоче навчити нас, що не може людина сказати, що вона не готова бути робітником Творця заради віддачі. Хоч і бачить вона, що немає в неї всіх умов, щоб була здатна на це. Тому показують нам, що людина не спроможна перемогти природу, навіть хай буде чоловік героєм з героїв. Бо це Творець дає допомогу, як сказано вище: «Не докладав зусилля і знайшов – не вір». Тобто, знахідка, інакше кажучи, знайти келім віддачі - це дає Творець.
І це, як написано (Теилім, 33, 16): «Цареві не допоможе численне військо, могутнього не врятує велика сила. Ось, око Творця на тих, хто боїться Його, хто сподівається на Його милість врятувати від смерті душу їхню». Де «ось, око Творця» означає, що Творець дивиться на тих людей, що «сподіваються на Його милість», тобто надіються, що Творець дасть їм властивість «хесед», милість, а це означає, що дасть їм келім віддачі.