247) Чотирнадцята заповідь: зберігати день суботній, бо він - день спокою від усіх діянь творення. Сюди включаються дві заповіді: зберігання суботнього дня та зміцнення зв'язку цього дня зі святістю, - тобто притягання мохін Хохми, званих святість, щоб зберігати день суботній. І сказано, що він - день спокою для світів, і всі діяння були виправлені в ньому та завершені раніше, ніж освятився цей день.
Пояснення. В день суботній Зеїр Анпін піднімається в Аріх Анпін, Нуква - в Аба ве-Іму, а світи БЄА піднімаються в ІШСУТ та ЗОН світу Ацилут. І тоді НАРАН Адама піднімаються разом з ними в Ацилут, і вони отримують там світло хая. Тому є дві заповіді:
1. зберігання дня суботнього, щоби не порушити його виконанням роботи і перенесенням предметів з одного володіння до іншого; бо після того, як світи остаточно відокремилися від кліпот, ми повинні остерігатися, щоби не дати силу кліпот знову проникнути в цей день; коли той, хто виконує роботу в цей день, знову викликає проникнення кліпот до святості;
2. зв'язати цей день зі святістю його як личить; тобто, завдяки насолоді суботи, ми притягуємо світло Ацилуту до нашого НАРАН; світло Ацилуту - це світло Хохми, зване святістю, і ми освячуємося завдяки його впливу.
«Зберігати суботній день». Всі турботи і труди вказують на невпинну роботу та війну з силами сітри ахра, котрі відділяють нас від злиття з Творцем. І це правило: в тому місці, де є турботи, там перебуває сітра ахра, - тому що за допомогою війн і трудів ми витягуємо іскри святості, які занурені в сітру ахра, і кожне витягання вважається особливою роботою. І спочатку всі ці виявлення проводяться самим Творцем, тобто всі вони - це діяння Творця, про які згадується в шести днях початку творіння.
І коли закінчуються абсолютно всі з'ясування, вважається, що вони завершилися та досягли своєї мети. І тоді освячується субота, котра є днем спокою, - адже закінчується робота, і більше нема чого виправляти. Тому день суботній - це день спокою всіх світів, оскільки в кожну суботу знову настає та довершеність, яка була в суботі початку творіння, званій днем спокою, в котрий відділилися всі кліпот, занурившись у велику безодню. А світи піднялися в світ Ацилут, який є повною єдністю. І ми повинні притягти цю святість, і вона притягується до нас за допомогою двох заповідей: «пам'ятай» та «бережи».
248) Після того, як освятився цей день, залишилося створити духів, для яких не було створене тіло (гуф). Хіба не міг Творець почекати з освяченням цього дня, доки не будуть створені тіла для цих духів? Однак Древо пізнання добра і зла пробудило би сторону зла, яка бажала панувати в світі. І, відокремившись, вийшла безліч духів з численною зброєю для того, щоби зміцнитися та вдягтися в тіла цього світу.
«Після того, як освятився цей день, залишилося створити духів, для яких не були створені тіла». Тобто, день освятився, перш ніж Творець встиг створити тіла для цих духів. Як сказано: «Бо спочив Він від усієї Своєї роботи, яку створив Творець для виконання». Насправді Він закінчив Свою роботу в усій бажаній довершеності, і нічого не створив для нашого виконання, - адже Він вже все зробив і завершив Сам. Однак Творець здійснив усі з'ясування, закінчив всі труди таким чином, щоб у нас теж була можливість виконання їх. Тобто, щоби ми змогли їх виконати та завершити завдяки нашій роботі в Торі й заповідях. І відпочинок стосується лише роботи Творця. Інакше кажучи, Творець вже відпочивав від всієї Своєї роботи настільки, що не було навіть найменшого недоліку з Його сторони. І все те, що створив Творець та завершив, дозволяє також і нам виконати та завершити це з нашого боку.
Тому залишилися духи, яким не встиг Творець створити тіла до освячення суботнього дню, і залишилися ці духи безтілесними, позбавленими тіл. І ці духи без тіл є кліпою та шкідниками, які призводять людину до гріха. І Він спеціально залишив їх, адже завдяки цьому залишилася у нас сила вибору та місце роботи в Торі і заповідях.
«Хіба не міг Творець почекати з освяченням цього дня, поки не будуть створені тіла для цих духів? Однак Древо пізнання добра і зла пробудило би сторону зла, яка бажала панувати в світі». Малхут називається Древом пізнання добра і зла, «якщо удостоїлася людина - переважає добро, не удостоїлася - зло». І після того, як прогрішив Адам Рішон, порушивши заборону Древа пізнання, він прийшов до стану «не удостоївся». І тому пробудилося зло, наявне в Древі пізнання добра і зла. І побажало це зло опанувати світом. Тобто побажало взяти гору над добром і так зміцнитися в світі, щоби добро ніколи не змогло здолати його. І тоді вийшло безліч духів з численною зброєю, для того щоби зміцнитися в світі, одягнувшись у тіла.
Дві точки з'єдналися в Малхут:
1. підсолоджена в Біні - властивість милосердя;
2. та, що знаходиться в самій Малхут - властивість суду.
Коли Малхут виправлена святістю як личить, точка властивості суду захована й укрита, а точка властивості милосердя - розкрита. І людина приходить до стану «удостоїлася». І тоді переважає добро. Але якщо людина, вчинюючи гріх, псує її, розкривається властивість суду, що міститься в Малхут, в результаті чого шкідники й розруха отримують силу панувати над нею. І тоді переважає зло.
А якщо удостоюється, - точка милосердя править відкрито і людина удостоюється підняти в своїх діяннях Малхут до вищої Біни. І тоді милосердя та вищі мохін проявляються над людиною. А якщо «не удостоюється», оголюючи властивість суду в ній (Малхут), то мало того, що вона псує Малхут, вона ще псує точку Біни, яка з'єдналася з Малхут. Бо вона (точка Біни) перетворилася з милосердя на суд внаслідок прояву суду в Малхут. Адже яка б властивість не розкрилася - вона й панує.
Тому після прогріху Древа пізнання розкрилася сила суду в Малхут, і тоді він псує також і точку Біни в ній, яка обернулася властивістю суду. У цій точці Біни вміщена вся можливість виправлення, котру має Малхут. І зі своєї сторони вона - добро, коли точка Біни є проявленою. Але тепер, після того, як зіпсувалася також і точка Біни, перетворившись на суд, подумала сітра ахра, що це вдалий час для оволодіння світом та облачення в тіла людей - Адама Рішона і синів його. Тобто, щоб тіло (гуф) сітри ахра зайняло місце тіла (гуф) Адама Рішона, і тоді не буде більше ніякої можливості у Малхут виправитися зі сторони добра. Бо вона бачила, що точка Біни, яка є в Малхут, обернулася властивістю суду, і жодне виправлення тепер неможливе.
І безліч духів вийшло зміцнитися в світі, взявши з собою багато видів зброї, сил руйнування, щоби вдягтися в тіла людей в цьому світі та панувати тут постійно, оскільки думали, що в результаті шкоди, завданої прогріхом Адама точці милосердя в Малхут, врятуватися від них неможливо.
249) Творець, бачачи це, пробудив віяння духу (руах) від Древа життя, Зеїр Анпіна, і вдарив по іншому дереву, Малхут. І пробудилася інша сторона, сторона добра, «і освятився день». Бо створення їхніх тіл та пробудження духів цієї суботньої ночі відбувається зі сторони добра, а не з іншої сторони.
Після того, як побачив Творець, що цей суд знаходиться на стороні сітри ахра, і вони мають силу вдягтися в тіла в світі, коли повністю припиниться подальше виправлення, він пробудив віяння духу життя від Древа життя, і здійснив зівуґ з іншим деревом - Малхут, тобто передав їй віяння духу життя. І знову прокинулася в Малхут друга сторона в ній - сторона добра, як це було до гріхопадіння Адама Рішона. І про це сказано: «Якщо удостоїлася людина - переважає добро», і освятився цей день, і поширилася святість суботи по всьому світу.
І хоча, внаслідок володіння судом у сітри ахра була сила вдягтися в тіла, Творець діяв на більш внутрішньому рівні, ніж сила суду, і взагалі не зважав на погіршення стану, до якого привів Адам Рішон. І тоді ЗОН, звані «Древо життя» та «Древо пізнання добра», разом здійснили зівуґ, як до гріхопадіння, і притягли у світ святість мохін суботнього дня.
І сказано, що світло, яке виконало роботу шести днів початку творіння, було вкрите лише після суботи. І завдяки цій дії сходження дня суботнього у світ був розладнаний задум нечистих сил - одягтися в тіла людей цього світу, і вони залишилися у властивості безтілесних духів. І тому Адам зміг зробити повернення.
«Створення тіл та пробудження духів в цю суботню ніч відбувається зі сторони добра, а не сітри ахра», - тому що діяння Творця перебуває вовік. І так само, як в суботу початку творіння Він абсолютно не зважав на те, що порушив Адам прогріхом Древа пізнання, і ЗОН здійснили зівуґ, який освятив день, - як і до прогріху, - оскільки Він скасував всю владу нечистих сил, хоча і була у них сила влади, - так само і в усі суботи шести тисяч років: хоча людина ще й переповнена скверною, бо ще не виправила гріх Древа пізнання, все ж, коли вона здійснює зівуґ в ніч суботи, нема у сил зла ніякої влади над нею. І людина притягує своїм зівуґом тіло (гуф) і дух (руах) дитини, яка народжується, ніби й не було в ній ніякої вади зі сторони Древа пізнання, немов вона вже сама виправила прогріх Древа пізнання.
І тому сказано, що «створення тіл та пробудження духів в цю суботню ніч відбувається зі сторони добра». Адже хоча сама людина ще не удостоїлася, у сітри ахра немає ніякої влади над нею в цю ніч. І вона зможе притягнути тіло й дух в них за допомогою зівуґу зі сторони Древа пізнання добра, а не з іншої сторони (сітра ахра). І сила виправлення, котре здійснене в суботу початку творіння, полягає в тому, що Творець зовсім не зважає на зло, яке накликав на себе Адам Рішон.
250) Якщо б інша сторона набула переваги в цю ніч над стороною добра, випередивши її, то світ не міг би встояти перед ними (силами зла) навіть коротку мить. Але Творець упередив зцілення, зробивши освячення дня до настання часу, встигнувши з'явитися раніше іншої сторони, та відбувся світ. І задум іншої сторони влаштуватися та зміцнитися в світі призвів до встановлення в цю ніч сторони добра та зміцненню її. Тобто, були встановлені тіла і дух святості в них в цю ніч зі сторони добра. Тому час здійснення злиття у мудреців, які знають це, - від суботи до суботи.
251) І коли побачила це інша сторона - що все, що вона бажала зробити, зробила сторона святості, вона почала метатися між численними військами своїми на всі сторони, та побачила всіх тих, хто здійснює злиття на ложе оголеними при світлі свічі. І тому всі сини, що народжуються від цього, вражені падучої хворобою, оскільки перебувають над ними духи від іншої сторони. І це - безтілесні духи грішників, звані «шкідники», і Ліліт царює над ними та вбиває їх.
252) Коли освячується цей день, і правління святості воцаряється над світом, інша сторона принижує себе, і скривається в кожну суботню ніч та суботній день. Крім Асімона з усією його клікою, які крадькома наближаються на світло свічки, щоби побачити злиття, що відкривається їм. А потім вони ховаються, зникаючи в отворі великої безодні. А під кінець суботи численні воїнства і стани, злітаючи вгору, снують по всьому світові. І тому була складена пісня про біди: «Той, хто живе під покровом Всевишнього», - щоб не переслідували вони святий народ.
Бо, володіючи судом, сітра ахра могла вдягтися в тіла. І якби вони встигли вдягнутися в тіла, то земля була б віддана до рук беззаконня. І всі тіла й породження, які приходили б у світ, - всі виходили б від порочності сітри ахра. І не було б у них сил встати на сторону добра ніколи. Тому сказано: «Якби інша сторона набула переваги в цю ніч над стороною добра, випередивши її, то світ не міг би встояти перед ними (силами зла) навіть коротку мить», - бо їхня нечистота панувала б над усіма, хто народжується в світі. І не було б можливості утриматися на стороні добра «навіть коротку мить».
«Але Творець упередив зцілення, зробивши освячення дня до настання часу, встигнувши з'явитися раніше іншої сторони», - святість суботи настала раніше, випередивши сітру ахра, і відкрилося світло відпочинку та спокою в світах, яке втихомирює сітру ахра й кліпот та відкидає їх в отвір великої безодні. «І відбувся світ», - бо завдяки цьому з'явилася можливість породити тіла і дух в них зі сторони добра у злитті (зівузі) ночі суботи. І світ встановлюється в бажаному вигляді.
І сказано, що «звершив освячення дня до настання часу», - оскільки все, що виходить, не відповідаючи порядку всієї системи світів, називається «запобіганням». І оскільки святість суботи настає лише внаслідок пробудження згори, бо людина не скоїла ще жодного повернення та виправлення, щоби стати гідною її, а сам Творець упередив зцілення виправленням світу, то така дія називається упередженням.
«І задум іншої сторони влаштуватися та зміцнитися в світі призвів до встановлення в цю ніч сторони добра та зміцненню її», - бо ця ніч, внаслідок проступку з Древом пізнання, стала відноситись до суду будови сітри ахра у всій силі його. І на це розраховувала сітра ахра, але все вийшло навпаки. Адже місце її зайняла святість. «І були встановлені тіла і дух святості в них в цю ніч зі сторони добра», - оскільки проявилася готовність, коли кожен, хто здійснює злиття (зівуґ) цієї ночі, притягує тіла і дух їхній зі сторони добра. І немає в них ніякої опори для сітри ахра, - тобто повна протилежність тому, що задумала сітра ахра.
«Тому час здійснення злиття у мудреців, які знають це, - від суботи до суботи», - бо тоді тіла і дух їхній встановлюються зі сторони добра. «І коли побачила це інша сторона - все, що вона бажала зробити, зробила сторона святості», - адже вона розраховувала влаштуватися і зміцнитися в цю ніч, а в підсумку встановилася сторона святості, - «то почала тоді сітра ахра метатися між численними станами своїми і сторонами зла, і побачила всіх тих, хто здійснює злиття на ложе оголеними при світлі свічі», - і побачила всіх тих, хто вдається до злиття на ложе при світлі свічки, оголивши тіло (гуф). «Всі сини, що народжуються від цього, вражені падучої хворобою». І сітра ахра наганяє на цих синів злих духів, і це духи грішників, звані «шкідники», за допомогою яких Ліліт царює над ними та вбиває їх.
Але «коли цей день освячується, і правління святості воцаряється над світом, інша сторона принижує себе, і скривається в кожну суботню ніч і суботній день». Тому це дуже вдалий час для злиття у мудреців. «Крім шкідника, званого Асімон, та усього його стану, які крадькома наближаються зі свічею, щоби побачити злиття, яке відкривається їм. А потім вони ховаються, зникаючи в отворі великої безодні», - адже хоча і є сила у цього Асімона дивитися в суботу на злиття при світлі свічки, проте немає у нього сили шкодити, і тоді він змушений відразу ж повернутися в отвір великої безодні. І тільки після суботи він може шкодити.
Пояснення сказаного. Тут у рабі Шимона виникло питання про сказане: «Час здійснення злиття у мудреців - від суботи до суботи». Адже кожен день опівночі Творець прогулюється з праведниками по Еденському саду. Таким чином, можливість злиття у праведників є не тільки в ночі суботи? Щоб відповісти на це, тут докладно з'ясовується відмінність, що існує між злиттям (зівуґом) в суботу та злиттям в будні, в питанні здійснення злиття при світлі свічі. Згідно з простим тлумаченням: відмінність в тому, що по ночах у будні є сила у сітри ахра вражати синів, які народжуються, падучої хворобою, а у Ліліт є сила погубити їх.
Тоді як в ночі суботи, хоча і є шкідник Асімон зі своєю клікою, тобто у нього є сила також і в суботу бачити їх, але немає у нього сили шкодити їм в цей час, а тільки лише після суботи. Це теж виправляється здійсненням розділення (авдали) молитвою та вчиненням поділу на чашу. І тоді остаточно скасовується сила цього шкідника. Таким чином, є велика різниця між злиттям у ніч суботи та злиттям ночами буднів опівночі.
Справа в тому, що є «світила сяючі», тобто Зеїр Анпін, що символізують вищу єдність, і є «світила вогненні», Нуква Зеїр Анпіну, що символізують нижню єдність. Три властивості є в полум'ї вогню:
1. біле світло (полум'я);
2. синє світло, під білим світлом;
3. груба частина, - як, наприклад, віск, масло, ґніт, - в якій утримується синє світло.
Синє світло - це суд, який є в полум'ї, і тому це «вогонь, який пожирає інший вогонь», що пожирає і знищує все, що знаходиться під ним. Бо він пожирає віск і ґніт, в яких утримується. Біле світло - це властивість милосердя в полум'ї, бо «білий» означає милосердя.
Тому у того, хто коїть злиття при світлі свічі сини вражені падучої хворобою, і також Ліліт може погубити їх, оскільки синє світло свічки, властивість суду, знаходиться там. І є сила у сітри ахра утримуватися в цьому злитті (зівузі). Адже в силу цього суду проявляється їхня плоть, тобто нечистота змія, котра міститься в тілі тих, хто здійснює злиття, і тоді вона знаходить подібне до себе й запалюється.
Таким чином, злиття дозволене лише опівночі, тобто саме в темряві, коли немає світла. І тоді сказано про Малхут: «І встане вона ще вночі», і розкривається милосердя. Але якщо присутнє там світло свічки, це призводить до розкриття нечистоти в тілах, і сітра ахра приліплюється до злиття. І бачить всіх, хто віддається злиттю оголеними при світлі свічки. Бо, користуючись світлом свічки, сітра ахра бачить нечистоту їхніх тіл, що розкрилася. І звинувачує їх, закравшись до їхнього злиття.
Однак в ніч суботи відходять усі суди, і синє світло теж перетворюється на біле світло. І в такому випадкові можливе злиття при світлі свічки. Крім того, навіть нечистота в тілі людини абсолютно зникає завдяки силі святості суботи. І немає більш страху оголення тіла при світлі свічки. Тому зазначено: «Крім Асімона з усією його клікою, які крадькома пробираються при світлі свічки, щоби побачити злиття, яке відкривається їм».
І навіть у суботу, коли синє світло стає білим, і ніде немає ніякого суду, все ж обов'язковою умовою є, щоби була груба частина, для утримання в ній, а вона, безумовно, є властивістю суду. Бо груба частина несе в собі скверну, що вказує на суди. Однак в суботу не виявляється ніякий вид суду. І це уподібнюється монеті, на якій не видрукувана жодна форма, і невідомо, якою вона має бути. І тому шкідник, що знаходиться в грубій частині, в якій утримується світло свічки, зветься Асімон (досл. жетон), тобто монета без зображення.
Тому сказано, що «крадькома пробираються при світлі свічки», бо це є грубою частиною, яка притягується у приховуванні, разом зі свічкою. Бо без неї свічка не горіла б. Тому він бачить злиття, що відкривається. І користуючись цим, може нашкодити йому після виходу суботи. І хоча вірно те, що оголення плоті не викликає побоювання в ніч суботи, бо нечистота тіла не проявляється, проте після суботи у нього є сила, розкривши форму зла в ньому, нашкодити йому.
І хоча в суботу Асімон з усією його клікою нездатні нашкодити, адже тоді не залишається в людині ніякої форми зла, але після суботи він зі своєю клікою знову набувають колишнього вигляду і, спурхнувши, піднімаються з великої безодні, прямуючи до заселених місць, і нишпорять по світу, бажаючи нашкодити. І тому була складена пісня про біди: «Той, хто живе під покровом Всевишнього», - завдяки поверненню і цій молитві, - «той, хто живе під покровом», - люди рятуються від них.
253) В яке місце вони направляються в цю ніч виходу суботи? Коли вони виходять в поспішності та хочуть панувати в світі над святим народом, і бачать їх такими, що стоять у молитві й проголошують пісню: «Той, хто сидить під покровом Всевишнього». Спочатку вони роблять розділення (авдалу) в молитві, а потім роблять поділ над чашею. І спурхнувши звідти, вони (Асімон з його клікою) невпинно блукають та приходять в пустелю. І Творець врятує нас від них і від сторони зла.
Мовиться лише про вихід суботи, а не про всі ночі буднів, оскільки під кінець суботи ще перебуває враження (решимо) від святості суботи. І куди ж вони прямують, піднявшись з великої безодні під кінець суботи? Коли вони виходять у поспішності та хочуть панувати в світі над святим народом, над Ісраелєм. І бачать їх такими, що стоять в молитві та промовляють пісню: «Той, хто сидить під покровом Всевишнього», і спочатку вони проголошують розділення в молитві та поділ на вино. І тоді ті йдуть, спурхнувши від них та невпинно блукають, і досягають пустелі, - місця, де немає поселення людей, - і люди врятовані від них.
Таким чином, є три місця у сітри ахра:
1. у суботу вони знаходяться в отворі великої безодні, і у них взагалі немає сил заподіяти шкоду;
2. на виході суботи, завдяки молитві та поділу вони перебувають у пустелі, в тому місці, де немає людей, і у них є сила шкодити, але вони не можуть наблизитися до місця поселення;
3. в інші ночі вони перебувають також в місці поселення.
254) Є три види тих, хто завдає собі шкоди:
1. той, хто проклинає себе;
2. той, хто викидає хліб або крихти, в яких є міра «ке-зайт (досл. з маслину)»;
3. той, хто запалює світло на виході суботи, перш ніж Ісраель прийшли до порядку освячення, де сказано: «І Ти свят»; і саме цим вогнем він запалює вогонь пекла, вимовляючи передчасно ці слова.
255) Оскільки є одне місце в пеклі для тих, хто порушує суботу, та їх карають в пеклі, - проклинають того, хто запалює вогонь передчасно, і кажуть йому: «Тебе Творець буде кидати в усі сторони могутнім кидком», «Він зів'є тебе в клубок, (покотить) як кулю в землю простору».
Існує шкідник, що зветься недоброзичливцем. І він любить прокляття, як сказано: «І любив він прокляття - і воно прийшло до нього, і не бажав благословення». І коли людина проклинає себе, вона дає силу цьому недоброзичливцю, що любить прокляття, панувати над собою, та заподіює собі шкоду.
І є той, хто викидає хліб або крихти, в яких є міра «ке-зайт». Але ж немає нічого в цьому світі, в чому не було б важливого кореня нагорі, не кажучи вже про хліб, від якого залежить життя людини, бо у нього є дуже важливий корінь нагорі. І тому той, хто нехтує своїм хлібом, викликає ваду в корені свого життя нагорі. І це зрозуміло кожній людині лише під час трапези, яка дає їй насичення, від котрого вона отримує життя.
Однак є люди, які нехтують хлібом і крихтами, в яких є лише міра «ке-зайт», і вони викидають їх, бо немає в них насичення. Але оскільки необхідно благословити на їжу також на міру «ке-зайт», їх треба цінувати так само, як трапезу, в якій є насичення, і не можна нехтувати ними. А той, хто нехтує ними, заподіює собі зло.
Запитали в Творця ангели-служителі: «Сказано в Твоїй Торі, щоб не звертав лице своє і не брав хабарі. Але ж Ти ж повертаєш лице своє до Ісраеля, як сказано: "Зверне Творець лик Свій до тебе"?». Сказав Він їм: «Хіба Я можу не повернути лице Моє до Ісраеля, якому Я написав в Торі: "І поїв, і наситився, і благословив Творця твого", і вони так ретельно дотримуються цього - до міри "ке-зайт (як маслина)" та міри "ке-бейца (як яйце)"?». І тим, що ми цінуємо трапезу до міри «ке-зайт», немов у ній є насичення, хоча і немає його, удостоюємось, що Творець повертає до нас лице, хоча ми й не гідні. Таким чином, ті, хто нехтує крихтами, в яких є міра «ке-зайт», і не цінує цього як трапезу, в якій є насичення, вони не удостоюються того, щоб Творець звернув до них лик, та завдають собі зло.
А ті, хто запалює свічку на виході суботи, перш ніж Ісраель звершили освячення, призводять до того, що запалюють вогонь пекла цим вогнем. Бо до цього часу - це субота, і святість суботи перебуває над ними, і не світить поки що вогонь пекла. І той, хто запалює свічку до освячення, виходить, є таким, що порушує суботу, бо він передчасно запалив вогонь пекла, тим самим завдавши собі шкоди. І в пеклі є спеціальне місце аби карати тих, хто порушує суботу, оскільки порушення суботи є найсуворішим. І засуджені в пеклі проклинають його за те, що він заподіяв своїми діями, - запалив вогонь пекла передчасно.
256) Адже він не гідний того, щоб запалити світло на виході суботи, перш ніж Ісраель здійснюють відокремлення у молитві та відокремлення на чашу, оскільки до цього часу це субота, і святість суботи панує над нами. І в той час, коли ми промовляємо молитву розділення над чашею, всі ті воїнства і стани, які призначені над буднями, повертаються на своє місце і до своєї роботи, за яку вони відповідають. Оскільки основна заборона - це тільки та, що стосується святості. Але необхідно остерігатися, аби не запалити свічу до завершення розділення, оскільки до цього часу вважається - субота. Але звичайно ж, можна запалювати свічку для розділення та «вогню, що створює світила».
257) Коли увійшла субота і освятився день, то пробудилася святість і панує в світі, а будні втрачають свою владу. І до того часу, коли відходить субота, вони не повертаються на своє місце. І хоча виходить субота, вони не повертаються на своє місце до того моменту, коли Ісраель промовляють в країні Ісраеля: «Той, хто відокремлює святість від буднів». Тоді відходить святість, і ті стани, які призначені над буднями, знову пробуджуються, повертаючись на своє місце, - кожен у свою зміну, яка призначена йому.
258) І разом з тим, вони не панують до тих пір, поки є світла від світіння свічки, те, що всі ми називаємо світилами вогню. Оскільки від стовпа вогню і від основи вогню всі виходять. І панують над нижнім світом. І все це - якщо людина запалила свічу раніше, ніж Ісраель завершили порядок освячення. Малхут називається вогненним стовпом. А всі сили, які в світлі свічки - це суди. І тому немає у них сили задіяти суди, перш ніж запалюють свічу.
259) Але якщо людина чекає, поки завершать порядок освячення, ті грішники виправдовують суд Творця над ними, і вони виконують з цією людиною всі благословення, які вимовляє публіка: «І дасть тобі Всесильний від роси небесної», «Благословен Ти в місті, і благословен ти в полі».
Оскільки за допомогою порядку освячення вони продовжують велике світіння, за допомогою якого рятуються від суду в пеклі. І коли грішники в пеклі бачать це, вони каються в своїх поганих діяннях та виправдовують суд Творця над ними, - що вони гідні саме свого покарання. І внаслідок того, що ця людина призвела до того, що вони виправдали свій суд і прийшли до освячення вищого, вони покладають на людину всі ті благословення, які промовляють під кінець суботи серед публіки.
260) «Щасливим є той, хто думає про бідного в день злоби, - врятує його Творець». Треба було сказати: «В день зла». Що значить: «У день злоби»? У той день, коли злість панує та забирає його душу. «Щасливим є той, хто думає про бідного». «Бідний» - це небезпечно хворий, якого він хоче виправити від його гріхів перед Творцем. «День» - це коли суд панує над світом, і він думає, як врятуватися від нього, як сказано: «В день злоби врятує його Творець». «У день» - коли переданий суд цій злобі над світом, - «врятує його Творець».
Треба було б написати: «У день зла врятує його Творець», - чому пише: «В день злоби», в жіночому роді? Писання говорить про владу кліпи, званої «злість», яка панує над душею (нешама) людини. А «той, хто думає про бідного» призводить до того, що хворий повертається до каяття. І тоді Творець рятує його від влади кліпи, званої «злість». І Зогар наводить це тут, оскільки йдеться про те, що вони завдають собі шкоди. Тому він дає пораду: щоб він «думав про бідного», - щоб говорив серцю хворого аби той повернувся в каяття, - врятує його Творець. І в цей час «врятує його Творець», - від «дня злоби», тобто злоби, яку він викликав у своїй душі.
Інше пояснення. Це день, в якому суд панує над світом. І він думає врятуватися від нього, - що навіть коли день суду знаходиться над усім світом, «врятує його Творець», - як нагорода, якої удостоївся за те, що привів хворого до повернення. Оскільки «день злоби» означає - в той день, коли вже призначений суд над ним, званий «злість», щоб він правив над усім світом. І разом з тим, якщо він думав про хворого, щоб той повернувся до каяття, «врятує його Творець» від цієї злоби. І різниця між двома поясненнями в тому, що перше пояснення відноситься тільки до одинака, який заподіяв собі зло. А друге пояснення відноситься і до злоби, до якої засуджений весь світ. Але і тоді теж «врятує його Творець» завдяки цій заповіді.