Почуй голос наш
Стаття 39, 1985
(переклад з івриту)
Ми говоримо в сліхот: "Почуй голос наш, Творець, Всесильний наш, пощади і змилуйся над нами, і прийми милосердно і з бажанням нашу молитву". В молитві "Таханун" щопонеділка і щочетверга ми говоримо: "Пощади нас, Творець, в милосерді Своєму і не віддай нас в руки жорстоким. Чому говоритимуть народи: "Де ж бо їхній Всесильний?" Почуй голос наш і помилуй, і не залиш нас у руках наших ворогів, щоб стерти ім'я наше. І при всьому цьому ім'я Твоє ми не забули. Просимо, не забудь же нас".
Потрібно зрозуміти те, чим закінчує: "І при всьому цьому ім'я Твоє ми не забули. Просимо, не забудь же нас". Виходить, сенс тут в тому, що ми просимо Творця, щоб Він нам допоміг, тому що говориться: "І при всьому тому ім'я Твоє ми не забули". У чому ж значення і причина того, що "Ім’я Твоє ми не забули", адже через це говоримо: "Просимо, не забудь же нас"?
А щоб зрозуміти вищесказане, потрібно знати, що то за народи, які задають запитання безвір’я. Адже ми кажемо: "Чому говоритимуть народи: "Де ж бо їхній Всесильний?" Потрібно також зрозуміти те, що ми говоримо Творцеві: "І не віддай нас у руки жорстоких". Хто ці "жорстокі"? І ще: виходить, що якби ми не були віддані в руки жорстоких у вигнанні, то не так було б вже й страшно, і не треба було б молитися вивести нас з вигнання у народів?
З'ясуємо це з точки зору духовної роботи. Оскільки ми народилися після скорочення та приховання, і лише бажання отримувати для власної користі є явним в нас, то саме це дає нам зрозуміти, що варто працювати лиш тільки для власної користі. І через те, що ми поневолені бажанням отримати собі на користь, ми віддалені від Творця. Як відомо, під поняттями близькість і віддаленість маються на увазі розбіжність властивостей та тотожність властивостей.
І через це, коли людина занурена в себелюбство, вона відокремлена від Життя життів. І, само собою, вона не може відчувати смак Тори та заповідей. Бо лише коли людина вірить, що вона виконує заповіді Творця, а не діє для власної користі, тільки тоді вона може злитися з тим хто дарує Тору. І оскільки Творець є джерелом життя, людина відчуває тоді смак життя. І Тора зветься в неї Торою життя. І тоді, як написано: "Бо це – життя ваше і довголіття ваше".
Але в час відокремлення від Творця, все для людини - темрява. Хоч і сказали мудреці: "Завжди хай займається людина Торою і заповідями ло лішма, а із ло лішма прийде до лішма». Але і в цьому існує багато умов. Перш за все людині необхідно, щоб була потреба прийти до лішма. Бо людина думає: "Що я втрачаю тим, що займаюся ло лішма? – для цього я маю завжди пам’ятати причину навчання лішма: вона зовсім не для того, щоб отримати матеріальну винагороду, або й духовну. А причина того, що я вчуся ло лішма – це тому, що цим я заслужу прийти до ступеня лішма.
Тоді в неї з’являється питання: "І чи для того, чого мені не бракує, мені треба докладати зусиль?" Бо тіло з’являється зі своїми питаннями: "Що я виграю з того, що ти бажаєш працювати заради віддачі, що зветься лішма? Адже якщо я докладу зусиль в ло лішма, то отримаю важливу річ, що зветься лішма?"
Але насправді - навпаки. Якщо людина говорить своєму тілу: "Займися Торою і заповідями ло лішма і це приведе тебе до лішма», тоді певно, що тіло заважає їй, якщо це її мета – прийти до лішма. І воно наведе людині багато відмовок, щоб та не змогла виконувати роботу ло лішма.
І може бути, що від цього походить те, що тим людям, які вчаться ло лішма з метою, що це приведе їх до лішма, тіло заважає, і не дає їм займатися навіть ло лішма. Бо тіло боїться, що може людина дійсно прийде до лішма.
Але ж є люди, які не вчаться з наміром прийти до лішма, тобто, вони займаються Торою та заповідями через те, що «Творець заповідав нам виконувати Його Тору й заповіді, і за це отримаємо оплату в світі прийдешньому», але не мають наміру під час вивчення Тори, що "я вчуся щоб вийти мені з себелюбства, і я зможу виконувати Тору та заповіді ради віддачі". І згідно з цим виходить, що, оскільки людина не йде проти тіла, тобто, проти себелюбства, через це тіло не так вже й опирається виконанню Тори та заповідей. Бо тіло думає щоб завжди залишатися йому в своєму праві, тобто, в себелюбстві.
Але ж тим людям, які під час занять Торою та заповідями утримують такий намір, що бажають цим удостоїтися лішма, - таким і ло лішма важко виконувати. Бо тіло боїться, - може воно втратить всю любов до себе, і робитиме все "ради небес", і не залишиться в нього нічого. Виходить, що є відмінності в самому ло лішма. Тобто, в самому намірі ло лішма. Бо якщо наміром є залишитися в ло лішма, і не йти далі, тобто, прийти до лішма, - тоді людина може бути наполегливою в навчанні, тому що у неї немає справжнього спротиву з боку тіла.
Якщо ж людина під час занять в ло лішма спрямована на те, щоб завдяки цьому прийти до лішма, - а це проти думки тіла, - і хоча насправді вона поки що займається в ло лішма, але оскільки ціль – прийти до лішма, тому кожному рухові тіло опирається і чинить перешкоди в щонайменших речах.
Тобто, ті люди, які не йдуть до мети "прийти до лішма", коли дивляться на перешкоди, про які говорять ті люди, які таки йдуть шляхом до лішма, то сміються з них. І говорять про них, що не розуміють, як це про кожну дрібницю ті думають що це велика гора. І кожна дрібна річ робиться їм як велика перепона, і необхідна велика натуга для кожного руху. І ці люди не розуміють їх, і говорять: "Подивіться самі на свій шлях, який він невдалий. А ми, дякувати Богові, вчимося і молимося, і немає жодної влади в тіла, щоб могло воно нам заважати займатися Торою та заповідями. А ви, з вашим шляхом, самі ж говорите, про кожну малу річ, котру ви робите, оповідаєте так, неначе подолали високу гору".
І можна уподібнити це тому, що сказали мудреці: "У прийдешні часи приведе Творець зле начало, і заріже його перед праведниками і перед грішниками. Праведникам здаватиметься воно високою горою, а грішникам - волосинкою". І хоч сказано там про майбутнє, але приклад можна звідти взяти. Тобто, пояснити так: ті, в кого намір прийти до лішма, - в категорії праведників, бо їхня мета – бути праведником. Що означає, що весь їхній намір – "ради небес". І в них вважається зле начало за високу гору.
А ті, в яких немає мети прийти до лішма, тобто, вийти з себелюбства, - в категорії "грішник". Тому що зло, зване "отримує ради отримання", залишається в них. Адже вони самі говорять, що не бажають вийти з себелюбства. І їм зле начало видається за волосинку. І це, загалом, схоже на історію, котру розповідають про рабі Буніма, що коли запитали його в місті Данціґ в Німеччині: "Чому євреї в Польщі – брехливі та ходять в брудній одежі, в той час як євреї в Німеччині, - люди правдиві і ходять в чистій одежі?" І рабі Бунім відповів, - це, як сказав рабі Пінхас бен Яїр: "Сказав рабі Пінхас бен Яїр: "Тора приводить до обережності, чистота приводить до відокремлення, боязнь гріха приводить до святості".
Тому, коли ті, що в Німеччині, почали дотримуватися чистоти, прийшло до них зле начало і сказало їм – я не дам вам іти займатися чистотою, бо чистота приводить до решти речей, так, аж поки не приходять до святості. Якщо ви дійсно хочете, щоб я дало вам прийти до святості – цього не буде. І що їм було робити? - адже вони прагнули до чистоти. Тоді вони запевнили його, що якщо воно облишить їх, не заважаючи займатися чистотою, тоді вони не підуть далі. І немає чого йому боятися, що вони прийдуть до святості, бо вони є людьми правдивими. І через це ті, що в Німеччині, ходять в чистоті, бо зле начало не заважає їм.
А коли побачило зле начало, що ті, хто в Польщі, займаються чистотою, також прийшло до них і хотіло заважати їм, тому що так вони прийдуть до святості. А воно проти цього. Тоді вони сказали йому, - не підемо далі. Але що зробили? – коли воно пішло від них, вони продовжили далі, аж поки не прийшли до святості. Коли зле начало побачило, що вони брехуни, тоді відразу почало боротися з ними за чистоту. Тому ті, що в Польщі, оскільки вони – брехуни, тому важко їм ходити в чистоті.
У цьому ж ключі можна зрозуміти справу тих, хто займається ло лішма і говорять: "Мудреці пообіцяли нам, "що від ло лішма приходять до лішма". І тому не треба нам примножувати зусилля, щоб прийти до лішма. Бо слава в тому, щоб прийти. Якщо так, то та думка, що треба завжди пам’ятати, що всі наші заняття Торою та заповідями – для того, щоб прийти до «заради небес», і це є нам оплатою, і цього ми сподіваємося, - ми такими думками не займаємося. А ми будемо займатися ло лішма. А слава прийде в кінці, як запевнили нас мудреці." І тому зле начало не приходить заважати їм займатися ло лішма. Позаяк воно бачить, що немає в них зовсім прагнення прийти до лішма. Тому воно не заважає їм, як сказано в історії про рабі Буніма.
Але ж щодо тих людей, які мають прагнення прийти до лішма, - зле начало бачить, що те, що вони займаються ло лішма – це тому, що немає іншого способу, і мусять почати з ло лішма, як сказали мудреці: "Щоб займався ло лішма лише тому, що від ло лішма приходять до лішма". І вони сидять і сподіваються, - "Коли я вже прийду до лішма".
Коли зле начало бачить, що вони докладають зусиль, щоб прийти до лішма з допомогою чудодійного засобу ло лішма, воно відразу приходить до них, і робить все, аби завадити їм, щоб не прийшли вони до лішма. І не дає зробити щонайменшої речі ло лішма, через страх, - адже вони роблять зусилля прийти до лішма, як сказано в відповіді рабі Буніма.
І згідно з цим виходить, що також і в ло лішма є два визначення:
1. Коли метою ло лішма є прийти до лішма. І людина завжди перевіряє себе, чи зробила вона вже якийсь крок в своїй роботі, що просуне її до лішма. І коли вона бачить, що ще не просунулась анітрохи, вона жалкує про це, і дивиться на себе так, наче ще не почала взагалі роботу Творця. Бо вимірник її в Торі та заповідях такий: скільки буде в неї можливості спрямувати намір на "заради небес". І через це, коли людина бачить, що навіть щодо найменшої речі вона не може спрямувати намір лішма, тоді відчуття в неї таке, наче ще не зробила жодної дії в роботі Творця. І дивиться на себе, неначе вона порожня посудина, не придатна ні до чого.
І тоді людина починає думати, що буде з неї в результаті. Дні проходять, а вона не може вийти зі свого стану, в котрому перебуває. Лиш тільки до себелюбства все її прагнення. І ще гірше за це те, що кожного дня, там, де вона повинна була б бачити те, що заважає їй в роботі як щось зовсім незначне, вона дивиться на це як на високу гору. І завжди бачить перед собою велику перепону, котру не може подолати.
Про такі стани сказав мій пан, батько й учитель, що саме в цих станах, які називаються "ахораїм" (зворотна сторона), людина просувається. Однак людині не дано це бачити, інакше це вважатиметься для неї станом "панім" (лицьова сторона). Бо коли людина бачить, що вона просувається, тоді зменшується у неї сила молитви, тому що вона не бачить, щоби стан був такий вже й поганий. Адже вона все-таки просувається, ну, скажімо, маленькими кроками. Ну то візьме це ще трохи часу, але ж вона йде... Але ж коли людина бачить, що вона йде назад, тоді, коли молиться, то молитва її - з глибини серця, пропорційно до страждань, які вона відчуває від свого поганого стану.
І з цього можна зрозуміти те, що ми говоримо в молитві "Таханун": "Пощади нас, Творець, у милосерді Своєму і не віддай нас в руки жорстоким". І треба знати, хто ж ці "жорстокі"?
Слід пам'ятати, що коли говорять про особисту роботу людини, то тоді сама вона є загалом всього. Тобто, включає в себе також "народи світу". Це означає, що їй притаманні пристрасті і погляди народів світу, і що вона перебуває у вигнанні, під владою "народів світу», які в ній самій. І це називається "руки жорстоких". І ми просимо Творця: "Не віддай нас в руки жорстоких". Жорстокий в матеріальному світі це той, хто завдає лиха людині без усякого милосердя, і не хвилює його, що він заподіює іншому страждань.
Те ж саме тут, в служінні Творцю. Коли людина хоче прийняти на себе владу малхут небес (владу властивості віддачі), з’являються думки "народів світу" І мучать її злими речами, які вона чує від них. І людина повинна боротися з ними. А вони сильніші за неї, і вона підкоряється їм і вимушена слухатися їх.
І це спричинює їй горе та страждання, як написано в Торі: "І застогнали сини Ісраелеві від роботи, і лемент їхній від роботи піднявся до Творця. І почув Він стогони їхні..." Отже, ми бачимо, що страждання, які людина отримує від злого начала, є причиною, щоб була в неї можливість молитися. Згідно з цим виходить, що саме під час боротьби зі злим началом, коли людина думає, що вона не може просуватися, саме тоді має вона можливість для просування.
Бааль Сулам говорив, що людина навіть не може оцінити важливість часу серйозного контакту з Творцем. Виходить, що людина відчуває, що вона знаходиться в руках жорстоких, і що немає у народів світу, які існують в ній, ніякого милосердя до неї. І головне в їхній жорстокості полягає в тому, що вони запитують людину, як написано: "Чому говорять народи: "Де їхній Всесильний?" І це є питанням невір’я, вони хочуть стерти ім'я Ісраеля з людини, як сказано: "Не залиш нас у руках наших ворогів, щоб стерти наше ім'я".
Виходить, що головне, чого вони хочуть, - викорінити віру Ісраеля в Творця. І цими твердженнями вони відокремлюють людину від Творця, щоб не могла зв'язатися з Ним, злитися з Життям життів і відчути смак духовного життя. Тому вона говорить, що при тому, що вона чує щодня дух невіри їхньої, як написано: "Чому говорять народи: "Де Всесильний їхній?", - але "Ім'я Твоє ми не забули", - тобто я ще пам'ятаю адресу, до Кого звертатися.
Тобто, при цьому Творець єдиний залишається в нас, а не те, що є в Його імені. Бо вони призводять до того, що ім’я залишиться нам, сухе ім’я, без будь-якого сенсу, але все ж таки, при всьому тому «Ім’я Твоє не забули ми». Тому ми просимо: «Будь ласка, не забувай нас». Тобто, Він дасть нам сили наближення до Нього, щоб ми змогли осягнути те, що включено в святе Ім’я.