Стаття 29, 1986 рік
(переклад з івриту)
Ми знаходимо чотири види тих, хто виконує Тору та заповіді.
Перший вид. Буває іноді, що людина дотримується суботи тому, що господар зобов’язує її. Тобто, закон такий, що коли є в людини робітник, який порушує суботу, і якщо вона скаже робітникові: «якщо ти не припиниш порушувати суботу, я тебе звільню з роботи»,- то правило таке: той повинен сказати, що буде дотримуватися суботи, інакше господар звільнить його з роботи. А коли роботу знайти важко, тож робітник і обіцяє господареві, що не буде порушувати суботу. Виходить, що він дотримується суботи тому, що господар зобов’язує його.
І тоді виникає питання: чию суботу він виконує? Суботу ту, що Творець заповідав її дотримуватися? Тоді виходить, що він виконує заповідь Творця. Або ж він виконує наказ господаря, тобто те, що господар наказав йому дотримуватися суботи, інакше не буде в нього заробітку? І все одно, згідно з законом, він називається «той, хто дотримується суботи».
Те ж саме правило й щодо решти заповідей. Скажімо, в іншому випадку, якщо батько знає, що коли скаже синові, що той мусить виконувати Тору та заповіді, інакше не буде його підтримувати. Бо батько знає, якщо він не буде його підтримувати, не буде в того засобів існування. І ясно, за законом, батько зобов’язаний дбати про те, щоб син дотримувався Тори та заповідей. То також і тут виникає питання: чию Тору той виконує? Тору Творця, Який наказав нам дотримуватися Тори та заповідей, або ж він виконує Тору та заповіді свого батька?
Але так чи інакше він належить вже до людей, які виконують Тору та заповіді. І це слова Рамбама («Закони розумінь», розд.6): «Той, хто докоряє ближньому своєму вперше, хай не говорить до нього жорстко… Про що йдеться? – про ті речі, що між людиною та її ближнім. Але щодо стосунків з «небесами», - якщо не розкаявся таємно, ганьблять його при людях і повідомляють всім про його гріх, і лають його в обличчя, зневажають і проклинають його. Аж поки повернеться до добра…»
Також і тут виникає питання: чиї заповіді людина виконує, Творця чи людей, які лають його? Але й тут ми бачимо, що кінець-кінцем вона зветься «той, хто дотримується Тори та заповідей». Тобто, коли ми дивимося на дії, які людина виконує, то немає що й додати до дій. І все питання тільки про намір. Тобто, якою є причина, що зобов’язує її дотримуватися Тори та заповідей. І це – перший вид у виконанні Тори та заповідей.
Другий вид. Виконує Тору та заповіді з причини виховання, бо народився в ортодоксальному середовищі. Або хтось, хто народився не в ортодоксальному оточенні, а потім увійшов у це середовище й вони подіяли на нього в плані виконання Тори та заповідей. А причина, задля якої він виконує Тору та заповіді, - дали йому зрозуміти, що завдяки цьому буде в нього життя цього світу й також матиме життя світу прийдешнього. А потім почав бачити, як поважають людей, що виконують прискіпливо Тору та заповіді. І цінують їх. І бачить, з яким ставленням розмовляють до тих людей, які моляться з більшим піднесенням, і добавляють ще й ще часу у вивченні Тори. І ця пошана, яку ті отримують, дає йому силу поштовху, і вона робиться «пальним», так що й він починає молитися з більшим завзяттям і прискіпливіше виконувати кожну з заповідей. І завдяки цьому є в нього сила додати ще часу у вивченні Тори. Це вже другий вид у дотриманні Тори та заповідей, оскільки бажає виконувати їх з власного вибору, розуміючи, що завдяки цьому отримає винагороду від Творця за те, що виконує Його заповіді. Але на додаток до цього він доєднує ще й «інше ім’я» до причини, що зобов’язує до виконання Тори та заповідей. Тобто пошану, яку, як він бачить, мають ті, хто виконує Тору та заповіді з більшим завзяттям, ніж інші люди. Або ж, крім пошани, яка існує щодо людей, ретельних в Торі та заповідях, є ще речі, де загал зобов’язує його працювати більше. Це можуть бути гроші й подібне, не має значення що, просто з’являється перед ним ще одна причина, через яку він повинен виконувати Тору та заповіді.
І виходить, що з одного боку цей чоловік вищий за перший вид, оскільки тут він виконує Тору та заповіді Творця тому що вірить у Творця. А от перший вид, він не вірить у Творця, а виконує Тору та заповіді через усвідомлення, тобто розуміючи покарання, те, що господар хоче звільнити його з роботи, як описано вище. Це й є причиною, з якої він приймає на себе бути тим, хто дотримується Тори та заповідей.
Тоді як другий вид, - він так вихований: вірувати у Творця й дотримуватися Тори та заповідей через те, що Творець заповідав нам виконувати їх. І винагорода і покарання – незнані, а мусить він вірити у винагороду й покарання, що Творець є тим, хто дає оплату, як сказали мудреці (трактат «Авот», розд.2, 21), кажучи так: «І вірний Він, Господар роботи твоєї, що заплатить тобі винагороду за діяння твої, і знай, що винагорода праведникам – в майбутньому світі», кінець цитати.
Отже, він мусить вірити у винагороду й покарання. Тоді як той, хто належить до першого виду, не повинен вірити у винагороду й покарання, а винагорода й покарання в нього відкриті. Тобто, якщо він не послухається господаря дотримуватися Тори й заповідей, то напевно дістане покарання. Тобто, той викине його з роботи й не матиме він заробітку.
І також, за словами Рамбама, слід зневажати його й тому подібне, також і тут йому не потрібно вірити у винагороду й покарання, адже він відчуває страждання від того, що його переслідують, щоб прийняв на себе дотримуватися Тори та заповідей. Це – інша річ, тому що він реалізує, фактично, наказ господаря, а не діє за наказом Творця. Тому визначається як перший вид у роботі Творця.
Тоді як у рамках другого виду людина виконує заповідь Творця, хоча й приєднує також «іншу річ» (егоїзм), тобто отримує ще одну причину, щоб мати «пальне» для виконання Тори та заповідей. І це, як зазначено, - шанобу або ж гроші, або решту речей. Тобто, є в нього ще чинники, задля яких він виконує Тору та заповіді. І це називається словами мудреців (трактат «Сукка», 45:2): «Кожен, хто сполучає ім’я небес і «іншу річ», викорінюється зі світу. Як сказано: «виключно Сам Творець».
І слід з’ясувати, чим пояснюється, що приєднує до Творця ще щось інше. За нашою методикою маємо пояснити: якщо приймає ще причину, яка зобов’язує його виконувати Тору та заповіді, це зветься що «викорінюється зі світу», тому що причиною й чинником для виконання Тори та заповідей має бути «виключно Сам Творець». Тобто що лише через те, що це заповідь Творця, він виконує Тору та заповіді, а не за участю ще якоїсь причини.
Виходить, згідно з цим, головний недолік – у дії, тому що людина ушкоджує «лішма». Бо виконання заповідей повинно бути таким: людина діє й виконує заповідь Творця, вона працює й обслуговує Творця, і тому вона йде потім просити, щоб Творець заплатив їй за її роботу. Тоді кажуть людині: «Адже працювала ти також і для інших, а отже були в тебе ще хтось, хто зобов’язував тебе працювати для них. То йди до них, хай вони заплатять тобі за ту роботу, яку ти виконувала для них».
І це подібно як, наприклад, коли водій, що працював у фірмі «Дан», пішов просити зарплату у фірми «Еґед». А ті не хочуть давати йому оплату за роботу, адже він не працював для них. Також і тут, коли людина вимагає, щоб Творець заплатив їй винагороду за її роботу, то кажуть їй, - але ж працювала ти для людей, щоб дали тобі чи то шану, чи то гроші й таке інше. То йди до них і вони заплатять тобі. І дійсно, люди платять їй: наскільки цінною є її робота, так і шанують її, і тому подібне.
Виходить, тим, що людина сполучає з Творцем також і щось інше, тобто що також і створіння зобов’язують її працювати, виходить, що вона ушкоджує «лішма». Тому вважається це лише другим видом, і робота її поки що не є щирою, повною й чистою.
Третій вид. Це коли людина працює лише заради небес, а не задля створінь. І працює вона в «прихованні взаємин з Творцем», і ніхто не знає, скільки вона молиться, і скільки часу вона навчається. Тому не можуть сказати, що вона робить щось задля людей, що зовні, щоб дали їй чогось за її роботу. А служить вона виключно єдиному Творцю. Тобто всі причини, що зобов’язують її бути тим, хто виконує Тору та заповіді це те, що вона бажає виконувати волю Творця.
І тільки одне є, - людина ця працює заради оплати. Як сказав Рамбам: «Щоб не прийшли на неї нещастя й щоб отримати винагороду в цьому світі». Тобто, щоб Творець дав їй здоров’я й заробіток, і втіху від дітей тощо. Або для того, щоб дав їй світ прийдешній. Це й є причиною, що дає людині «пальне», щоб змогла виконувати роботу святості. І через це вважається ця робота роботою лішма. Оскільки причиною, що приводить її до виконання Тори та заповідей, є лише Творець, і вона працює виключно для єдиного Творця й не домішує «іншу річ».
Тобто, немає в людини іншої причини, щоб спонукала її виконувати Тору та заповіді, і це вже визначається як третій вид, тому що немає в неї ніякого бажання працювати для когось, а тільки в ім’я Творця. Але причина, що зобов’язує її виконувати заповіді Творця, - це страх, страх покарання, або ж любов, тобто любов до винагороди.
І це те, що написано в коментарі «Сулам» («Передмова до книги Зоар») так: «Є людина, яка страшиться Творця для того, щоб жили сини її і не померли б, або є страх перед покаранням тілесним, чи то покаранням в плані грошей. І через це вона боїться Його постійно. Виходить, що страх, те, що вона боїться Творця, не є коренем, бо особиста користь є коренем, а страх є її породженням. А є людина, що страшиться Творця тому, що боїться покарання того світу й покарання пекла. Ці два види страху, тобто страх покарання в цьому світі й страх перед покаранням у світі прийдешньому не є основою трепоту та його коренем», кінець цитати.
І тому, оскільки все наведене не є основним для страху перед небесами, ми визначаємо це як третій вид. Виходить, ця робота називається «лішма», оскільки працює на Творця, а не ще й заради інших. Тобто, людина не залучає ще когось заради кого працювати, тобто задля інших, щоб інші дали їй пошану й подібне. А вона приходить з претензіями до Творця: «Позаяк працювала я тільки в Тебе, і ніхто не знає того, що трудилася я у виконанні Тори та заповідей, тому що діяла я у «прихованні взаємин», а тому, з точки зору закону, Ти зобов’язаний виплатити мені винагороду за мою роботу».
І тим же чином слід пояснити те, що сказали мудреці: «Той, хто дає монету на милостиню заради того, щоб жили сини його, - отже, це закінчений праведник». А сенс той, що він виконує заповідь Творця. Адже Творець заповідав нам давати милостиню, тому він і дає. Виходить, що з боку віддачі немає тут ніякого недоліку. Бо він виконує заповідь лішма, тобто заради небес, а не те, що є хтось інший, що зобов’язує його давати милостиню.
Проте, просить він оплати від Творця, щоб заплатив за ту заповідь, яку він виконує. І заплатив би йому винагороду за старання, які доклав він виключно ради Творця, а не для когось іншого. Тобто, не так, як другий вид, де долучався ще хтось, такі, як люди ззовні, адже й вони також спонукали людину, щоб вона виконувала, ще й прискіпливо, все в дотриманні Тори та заповідей.
І це як сказано: «І вивчали ми: той, хто каже: «Ця монета – для милостині» для того, щоб жили сини його, або ж щоб жив він у світі прийдешньому, отже, це є стороною закінченого праведника». І тлумачив Раші: «Отже, це є закінчений праведник» в цій справі. І не кажемо ми, що чинить він ло лішма. А виконав він заповідь Творця свого, Який заповідав давати милостиню. Просто на увазі мав також і власне задоволення, що удостоїться він цим світу прийдешнього, або ж що житимуть сини його», кінець цитати.
Випливає з цього: попри те, що людина просить винагороду за виконання заповіді, тобто «ради того, щоб жили сини її», або ж бажає оплату, – світ прийдешній, за цю заповідь, все одно вона є праведником. А те, що хоче світу прийдешнього, це також зветься, що бажає винагороди, подібно до «заради того, щоб жили її сини». Як сказано в Зоар: «Якщо бажає за заповіді винагороду в цьому світі, чи в світі майбутньому, - це не зветься коренем трепоту». Тому що чинником для виконання заповіді є особиста користь, а не Творець. Все одно сказали мудреці тут: «Отже, це закінчений праведник». І як тлумачить Раші: «Оскільки він виконує заповідь Творця свого, Який заповідав йому давати милостиню, маючи намір навіть щодо особистої користі, тому називається «закінченим праведником».
І це як ми пояснили, що оскільки працює через те, що Творець наказав йому виконувати Тору та заповіді, і немає більше нікого, хто зобов’язував би його виконувати їх, то це зветься «лішма», як пояснив вище Раші. І це подібно до наведеного вище прикладу, коли працює в Реувена й йде просити оплату в Шимона, то це певно зветься «ло лішма». Адже він працював у інших в цей час, а це зветься «ло лішма», і називається «другий вид».
(Чув я, що є такі, що бажають тлумачити слова мудреців, які сказали: «Ця монета – для милостині» для того, щоб жив син мій, то це закінчений праведник». Але ж він ставить умови при виконанні заповіді. Тому вони хочуть сказати, що написано це було абревіатурою: дві букви «цаді-ґімель» (абревіатура двох слів «цадік ґамур», закінчений праведник). А потім, коли писали це повними словами, зробили з «цаді-ґімель» «цадік ґамур». Але помилилися вони в тлумаченні абревіатури, бо «цаді-ґімель» означає «цдака ґдола» (велика милостиня), а не «закінчений праведник». Але, як видно, це не так. Тому що не можна тоді пояснити іншу цитату, де сказано: «або ж щоб жив я у світі прийдешньому». Адже також і «світ прийдешній», виходить, спрямований на особисту користь, як і «щоб жили сини його», - як сказано в Зоар).
Проте, третім видом називається, коли працює в ім’я наказу Творця, того, що Творець заповідав нам через Моше, вчителя нашого, виконувати Тору та заповіді. І ми просимо винагороди від Нього, адже працювали тільки для Нього, як сказано вище – з причини заповіді Творця, а не задля інших чинників, тому називається це «лішма». Але це тільки лиш третій вид.
Четвертий вид. Виконує Тору та заповіді не заради отримання винагороди. Як сказали мудреці (в трактаті «Авот», розд.1, п.3), і написано так: «Антіґнос, чоловік з Сохо, прийняв від Шимона-праведника. Він казав: «Не будьте як слуги, які служать панові заради отримання винагороди. А будьте як слуги, які служать панові не задля отримання винагороди. І хай буде страх небес на вас», кінець цитати.
Виходить, що саме коли не заради отримання винагороди, це називається «в ім’я небес», як завершує й каже: «І хай буде страх небес на вас». Випливає з цього, що справжній страх небес саме в лішма без ніякої оплати. Тобто, що не має на увазі особисту користь, а весь його намір – щоб було задоволення Творцеві. І це зветься «чиста лішма», без жодного домішку особистої користі. І це називається четвертий вид.
Але відомим є питання: чи Творець має хісарон, що Йому потрібно, щоб створіння працювали тільки для Нього, а для себе – нічого. Щоб усе було тільки Творцеві, без жодних домішок особистого задоволення. А якщо вони бажають також і задоволень, мати втіху від своєї роботи, тоді ця робота негодяща й не приймається вгорі як заповідь, яка гідна бути прийнятою перед Царем. Але чому це так хвилює Творця, якщо також і людина втішатиметься трохи від своєї роботи?
Однак, пояснення відоме, - тому що має бути тотожність властивостей, щоб не було «хліба сорому». Бо правилом є те, що гілка бажає уподібнитися кореню своєму і як Творець віддає, то через це, коли людині потрібно отримувати від когось, відчувається в цьому неприємність. Випливає з цього, що скорочення й утаєння, що були зроблені щодо наших келім отримання, щоб не працювати заради отримання винагороди, - це нам на добро.
Інакше не було б жодної можливості для вибору. Тобто, ніколи людина не могла б діяти й виконувати Тору та заповіді заради віддачі. Бо не було б в можливостях людини перебороти насолоду, яку відчувала б у Торі та заповідях, якби не було скорочення й утаєння. Як відомо, що більша насолода, то важче поступитися нею.
І тому дані нам насолоди матеріальні, і там дається лиш тільки дуже тонке світло, зване мовою Зоар «тоненьке світіння», і воно впало в кліпот під час розбиття келім. І ще додалися до них іскри святості після гріха древа пізнання, тим, що згрішив Адам а-Рішон. І за цими насолодами женуться всі створіння, - як би їх досягти. Так, що всі війни й вбивства, і крадіжки тощо, що є у світі, це тому, що кожен тягнеться до отримання насолоди.
І дано нам подолати ці насолоди й отримати все заради небес. І людина бачить, наскільки це важко вийти з себелюбства й поступитися навіть малими насолодами. І через це, якби не було скорочення й була б відкритою справжня насолода, що є в Торі та заповідях, певно що не було б жодної можливості поступитися насолодами й сказати, що вона, людина, дотримується Тори та заповідей через те, що хоче принести задоволення Творцю. Але людина не може згодитися з цим, тобто виконувати Тору та заповіді без усякого задоволення й насолоди, і це через нашу природу, бо ми народилися з клі, що зветься «бажанням отримувати задоволення й насолоду», а тому – як можна працювати без ніякої винагороди?
Однак, дано нам одне місце, де ми можемо діяти без жодної оплати. Тобто, навіть якщо немає в нас поки що ніякого смаку в Торі та заповідях, з причини скорочення. Але є інша рада цьому, і це – працювати над величчю Творця, наскільки великою є наша заслуга, служити Царю.
І ця річ таки існує в нашій природі, коли малий скасовує себе перед великим. І є в нього сила й «пальне» працювати задля великого, відомого в поколінні, який є шанованим і визнаним у світі. Відповідно до міри його важливості, є людині втіха від того, що вона служить йому. І це задоволення дозволено отримувати. Бо отримання задоволення від того, що людина віддає, не називається «віддачею заради отримання». Бо «віддачею заради отримання» називається саме тоді, коли бажає оплати, щоб дали людині за її службу, яку вона надає комусь. Або ж коли працює на підприємстві, і відомо, що господар має задоволення від того, що кожен видає продукцію. І кожного разу, коли виробляють більше за звичайне, господар має ще більшу втіху.
Тому людина намагається видати більше продукції, ніж інший робітник видає, для того, щоб господар радів би. Але після цього вона хоче, щоб господар дав би їй оплату за те, що вона старається його задовольнити. Це зветься, з одного боку, що вона віддає, а з іншого боку вона бажає оплати. І називається це «віддає заради отримання винагороди». Тоді як, коли людина служить царю й каже цареві: «Я не хочу ніякої оплати за свою службу, бо втішаюся я лише від самої служби й не потребую нічого отримати натомість. Бо все, що ти даси мені за службу, якою я служу тобі, я відчуваю, що це зашкодить моїй службі. А бажаю я тільки лише служити. І не давай мені ніякої оплати, бо це й є моєю насолодою. Тому що це для мене велика честь, що удостоїлася я служити цареві».
Ясно, що ми не можемо сказати, що ця людина віддає заради отримання, адже вона не хоче за це ніякої оплати, а чому вона не хоче, - тому що є їй велика насолода від того, що вона служить царю. Виходить, що це зветься «віддає заради віддачі» важливій людині, і важливість царя виміряється в людини мірою, якою вона втішається від служби царю. І що важливішим є цар, то й втіха її ще більша. Бо не подібні між собою ті, хто служить найважливішій людині в місті, або найважливішій у державі, або найвеличнішій людині у світі.
І це називається «істинна віддача». Тобто, коли є в людини задоволення від самого дарування. Бо основою справи віддачі була причина – тотожність властивостей. Тобто, як Творець є тим, хто віддає, так само й створіння бажають бути тими, хто віддає. І ясно, що ми повинні сказати, що є у Творця задоволення від того, що Він віддає.
Виходить, відповідно, якщо створіння віддають Творцю й немає їм насолоди, певно що поки що немає тут тотожності властивостей. Бо Творець має втіху, коли він віддає нижнім. Тобто, від дії віддачі виникає задоволення. І якщо потрібно щось отримувати задля тої дії, яку виконує, виходить, що людина зіпсувала дію й каже, що дія позбавлена досконалості. Бо для того, щоб досягти досконалості, потрібно додати щось. Тобто трохи отримати натомість за цю дію, а сама дія не так вже й важлива.
А правдою є те, що якщо бажають, щоб дія була віддачею, то коли людина робить якусь дію для Творця, потрібно намагатися, щоб Він мав щонайбільше задоволення, бо задоволення від дії віддачі дає важливість самому діянню. Тому що кожна річ, що б людина не бажала зробити, вона віддає перевагу тому, що є найважливішим для неї, зробити спочатку саме це. А чому людина віддає перевагу як найбільш важливому? Це можна виміряти тим, від чого вона має найбільше задоволення.
Виходить, згідно з цим, якщо людина бажає цінувати дію, яку виконує для Творця, вона може цінувати її тільки отриманням найбільшої насолоди. Тобто, якщо людина може постаратися й мати потім найбільше задоволення, цим вона може знати, що приносить нині велике задоволення Творцеві. Тим, що віддає Творцю, виконуючи Його заповіді. Тобто що є в людини й бажання принести задоволення Творцю. Але не знає від чого Творець може отримати задоволення, щоб дати це Йому. І через це, коли щодо Творця відомо нам, що Він дає нам Тору та заповіді, і якщо ми виконуємо це, має Він втіху, то ми напевно раді тому, що маємо відомість, що робити для Нього. І ми бачимо, що дано нам благословення, промовляти його під час виконання Тори та заповідей. Тобто ми говоримо: «Благословен Ти, Творець, який дає Тору».
І як написано щодо заповідей, ми висловлюємо Йому подяку за те, що дав нам, наприклад, заповідь сукки. Приміром, усі радіють цьому, що Він вказує нам що робити, щоб від цього було Йому задоволення, - і нам не треба йти й шукати щось, щоб від цього Творець мав би задоволення. Але питання в тому, як ми можемо примножити своє задоволення в процесі виконання заповідей.
Відповідь: тільки одна рада є цьому, і це – старатися, як би осягнути велич Творця. Тобто, постійно, коли ми займаємося Торою та заповідями, ми хочемо, щоб винагородою нашою було відчути велич Творця. І всі молитви, якими ми молимося, мають бути аби «підняти Шхіну з пороху», оскільки Творець прихований від нас через скорочення, що сталося, і ми не в змозі оцінити Його важливість і велич.
Тому ми молимося Творцеві, щоб усунув би з нас Своє приховання й підніс би славу Тори. І як ми кажемо в молитві «Шмоне Есре» на Рош а-Шана: «А отже, дай славу народу Твоєму», це означає, щоб дав славу Творця народу Своєму, щоб вони відчули славу Царя.
І через це людина має намагатися не забувати ціль під час вивчення Тори, щоб була вона постійно перед її очима, що саме вона хоче отримати від навчання, щоб навчання дало б їй велич і важливість Творця. Також і при виконанні заповідей теж не забувати наміру, що тим, що виконує заповіді, у силу цього Творець усуне від людини приховання, що є на духовному, і отримає натомість відчуття величі Творця.
Однак робота виконання Тори та заповідей - з наміром, щоб завдяки цьому людина удостоїлася наближення до Творця, щоб осягти велич Творця для того, щоб змогти принести Йому задоволення з причини важливості Творця, що й буде винагородою людини, і немає в неї жодного прагнення до іншої винагороди за її роботу - це важка робота, така, що тіло не згодне працювати з таким наміром.
Зоар (в главі «Насо») каже так: «А мужні люди ходять від міста до міста й не мають притулку. А «великий набрід» цькують їх між собою. І в багатьох місцях якщо й дають їм, то дуже обмежено. Так, щоб не постали вони зі свого падіння навіть якусь годину прожити. І всі мудреці та сміливці, і ті, хто гріха боїться, перебувають у скруті, у нестатках і скорботі, за собак вважаються, діти, безцінні як золото, ось, вважаються глиняним посудом на розі всіх вулиць… А ті, набрід людський, вони – багаті, у безтурботності й радості, без горя й без печалі взагалі, грабіжники й хабарники, і вони – судді й глави народу…»
Ми бачимо тут в словах Зоар, що розділяє між мудрецями, сміливцями й тими, хто гріха боїться, - і між суддями та главами народу, які є «великим набродом». І каже, що мудреці й вояки, і ті, хто боїться гріха, перебувають у горі й у скруті і подібне. Тоді як судді й глави народу, вони багаті, є в них і безтурботність, і радість. Чому? Тому що вони є категорією «великий набрід». І маємо зрозуміти, що означає «ерев рав» (великий набрід), що через те, що належать до цієї категорії, мають вони й радість, і безтурботність і таке інше. Бачимо ми в суперечці, що була в Яакова і Ейсава, коли Ейсав сказав Яакову: «Єш лі ров» (є в мене багато), а Яаков відповів: «У мене є все». І слід зрозуміти, яка різниця між «багато» і «все».
І відомо, що сфіра єсод зветься «все», що й є категорією «єсод-праведник», як ми промовляємо в молитві: «Тобі, Творцю, велич і могутність, і пишнота, і вічність, і піднесеність», бо «все» - це єсод, адже суть «праведника», званого «єсод» це лиш тільки віддавати, адже сфіра єсод віддає малхут, як відомо, як написано в Зоар. Тобто, рівень єсоду це – праведник, який не бере нічого для себе й всі його діяння, вони тільки аби віддавати.
І ясно, що коли людина починає свою роботу, стати праведником, тобто щоб не отримувати ніякої винагороди для себе й робити все тільки лиш заради надання задоволення Створювачу своєму, тоді тіло не згоджується й влаштовує людині перешкоди. І все, що воно може зробити аби завадити роботі людини, воно робить. І тоді ця людина постійно перебуває в смутку, і немає їй розради в тому стані, який відчуває. Бо бачить, що ще не прийшла до того, щоб бути тим, хто віддає Творцеві, а всі її діяння, що робить, не має вона ще можливості спрямовувати їх на «заради віддачі».
І через це людина постійно в смутку через «горе Шхіни», зване «Шхіна у вигнанні», і болить їй, чому ради себелюбства є в неї сили працювати, а там, де вона бачить, що не матиме нічого для свого бажання отримувати, вона нехтує роботою.
Виходить, що після того, як вклала в роботу деякий час і хоче бачити якесь наближення до Творця, людина відчуває щоразу істинний свій стан, що насправді вона віддалена від злиття з Творцем. Тобто, якщо з боку тотожності властивостей, «як Він милосердний так і ти милосердний», - то це навпаки. Адже спочатку людина думала, що бажає принести задоволення Творцю, і також щоб мати трохи втіхи з цього. І сподівалася, що отримає за свою роботу як винагороду в цьому світі, так і винагороду світу майбутнього. Але тепер людина бачить, що не має вона ніяких сил діяти на благо Творця, бо все робиться лише заради егоїстичного отримання, - і жодної віддачі.
І через це вона бачить тепер, що стала вона гіршою ніж у той час, коли тільки почала роботу. Бо коли увійшла вона в духовну роботу у вигляді третього виду, була в неї радість і безтурботність, бо знала вона й вірила, що кожен день її набутки збираються у великий рахунок, оскільки кожен день, коли вона чинить добрі справи, записується в її розпорядження оплата за кожну з заповідей.
І ця віра певно що давала людині радість і безтурботність, оскільки вона бачила, що просувається в роботі, тобто її надбання примножуються в неї кожного дня.
Тоді як нині, коли перейшла з третього виду, увійшовши й почавши роботу четвертого виду, яка є роботою «не заради отримання винагороди», вона перебуває в печалі та скруті, бо перевіряє себе за допомогою клі віддачі, наскільки вона вже придбала це клі.
Тоді вона бачить навпаки, що кожен день, коли вона вкладає сили й бажає прийти до наближення до Творця, тобто щоб було в неї вже бажання віддавати, то бачить людина правду, наскільки кожного дня вона робиться все більш віддаленою. І згідно з тим, що казав мій батько й учитель: «чому людина бачить, наскільки вона робиться віддаленою?» – адже щодня вона чинить добрі діяння, і відповідно, ці діяння мали б наближати її.
А це як сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». Якщо так, чому той, хто почав діяти в роботі віддачі, він бачить, як робиться щодня все гіршим? І сказав, що це не так. Що насправді людина не йде кожен день назад, як вона думає, а щодня вона йде вперед. А те, що бачить вона, що робиться гіршою, це тому, що спочатку людина повинна бачити брехню і зло. А потім можна виправляти їх.
Це як, коли людина збирається закрити отвір і тріщину в якійсь будові, вона думає, що отвір і тріщина – двадцять сантиметрів. І працювала, вкладаючи зусилля, а зрештою бачить, що потрібно їй законопатити ще з двадцять сантиметрів. Виходить, весь час, коли не бачить справжньої нестачі, вона діє марно, тобто нічого не виправляє.
Висновок. Людина думає, що є в неї зло, припустимо, одне кіло. І хоче виправити його, і починає виправляти. А потім бачить, що має вона ще одне кіло зла. Виходить, що вона ще нічого не виправила. Тоді як якби бачила всю міру зла, що в ній, то коли б виправила, це звалося б «повне виправлення».
І через це сказав мій батько й учитель, що кожного дня, коли займається роботою заради віддачі, людина більше наближається до правди, тобто щоб бачити величину зла, що в її нутрі. Бо в темному будинку не видно, що є там бруд та сміття. Але коли вносять туди світло, тоді можна бачити, що є бруд і сміття.
Так само, коли людина починає займатися Торою та заповідями на шляху віддачі, тоді Тора та заповіді світять їй щоразу все більше й більше, щоб бачила вона правду, яка величина зла, що в її нутрі. Виходить згідно з цим, щодня людина йде вперед, аж поки приходить до повного зла, що є в ній. І тоді, коли починає виправляти, і робиться повне виправлення, так, що може потім ввести в свої келім благо й насолоду, те, які задумував Творець дати створінням, як написано, що мета творіння це «дати благо Його створінням».
І цей феномен ми знаходимо у виході з Єгипту. Як сказав Арі, народ Ісраеля під час виходу з Єгипту були вони в сорока дев’яти воротах нечистоти. Аж поки розкрився їм Цар царів над царями й визволив їх. І всі запитують про це: чи може бути, що народ Ісраеля, які чули від Моше і Аарона доручення Творця, Який послав їх вивести народ з єгипетського вигнання; як тлумачить Арі: єгипетським вигнанням називається, що знання святості було у вигнанні. А Моше й Аарон пообіцяли народу Ісраеля, що вийде він з вигнання увійти у святість. І це як ми кажемо, промовляючи «Шма, Ісраель»: «Я Творець, Всесильний ваш, Який вивів вас з землі єгипетської, бути вам Всесильним».
Тож, відповідно, розум зобов’язує, що кожного дня вони були б повинні підніматися з рівня на рівень у святості. А тим більше, що вони бачили десять кар, що були в Єгипті. І все одно говорить Арі, що в час виходу з Єгипту, перебував народ Ісраеля у сорока дев’яти воротах нечистоти.
Проте, як зазначено, кожен день вони піднімалися ще одним рівнем істини, і наближалися більше до бачення міри зла, що є в них в клі отримання. Тобто, перш ніж прийшли Моше й Аарон сказати їм, що потрібно виходити з єгипетського вигнання, яке є кліпою, що живиться від святості, як сказав Арі, і народ Ісраеля почав віддалятися від неї, тоді кліпа Єгипту почала великою силою воювати з ними.
Тобто, кліпа Єгипту дала народові Ісраеля зрозуміти, що не варто виходити з-під влади егоїстичного отримання. А в справі виконання роботи віддачі давали їм зрозуміти, що це важко й не варто дурно працювати. Бо хоч так хоч інакше ви не удостоїтеся цього, бо для цього необхідні особливі сили. І скільки б народ Ісраеля не отримував підсилення від Моше та Аарона, приходила єгипетська кліпа й послабляла їх.
Настільки, що кожного разу, коли вони переборювали твердження єгиптян, що в мозок їм заходили, то вони зрозуміли, що це не є твердженнями єгиптян, а народ Ісраеля так думає, що це думки самого Ісраеля. І це зветься «кожен, хто більший за ближнього свого, і його зле начало більше ніж у того».
Означає це, що в мірі їхнього зміцнення в святості, тією ж мірою зміцнювалися й кліпот проти них. Скільки є сили бажання втекти, стільки ж мусить друга сторона докласти сил ще більших утримати їх у своїй владі, щоб не втекли.
Виходить, відповідно, що насправді народ Ісраеля наближалися до святості щодня з більшою наснагою. І доказом цьому є те, що якщо кажуть, що вони були в сорока дев’ятих воротах скверни, причина та, що вже піднялися до сорока дев’ятих воріт святості. Тому обов’язково мало бути й протилежне святості, - також сорок дев’ять воріт скверни.
Однак, перш ніж людина завершує роботу й виходить з володіння кліпот, вона не бачить міру, в якій вона увійшла в святість, а бачить вона тільки що щоразу вона все більш далека від цього, тому що те, що протилежно святості, воно розкриває зло, що в ній. І поки не буде світла святості, людина не здатна бачити істинну форму зла, що є в ній. Бо саме там, де є світло, можемо бачити бруд, що є в домі.
І зі сказаного виходить, що людина не може знати, що в неї зветься добрим станом. Тобто, може статися, що людина відчуває себе в падінні, тобто бачить, що не має вона жодного потягу до Тори та заповідей. І бачить наразі, що є в неї ще більше прагнення до себелюбства, наприклад, більше ніж учора. Тоді певно людина має сказати, що вчора була вона в стані, коли дивилася на людей, що піклуються про матеріальні потреби, як задовольнити своє бажання отримувати, і віддалялася вона від них, і не могла дивитися, як дорослі розумні люди так принижують себе, щоб перебувати в стані такої ницості.
А тепер людина бачить, що вона – одна з них і немає в неї ніякого сорому відчувати свою ницість. А це для неї річ звичайна, так, начебто ніколи й не думала про духовне. І щоб більше зрозуміти, візьмемо, наприклад, як іноді вдосвіта, коли людині слід вставати, і будять її, або будильник, або людина інша будить її і відчуває вона, що потрібно вставати до роботи Творця. І починає відчувати важливість цього. І через це відразу ж енергійно встає, оскільки відчуття важливості роботи Творця дає їй сили жваво встати.
І ясно, що тоді людина перебуває в стані підйому. Тобто, не матеріальне дає їй сили до роботи, а це духовне, - в тому, що вона відчуває, що нині буде мати зв’язок з Творцем, у тій чи іншій формі, цього їй досить, щоб мати силу для роботи. І ні про що тоді не думає, тільки про Творця. І відчуває, що саме це називається, що вона живе. Тоді як без духовного вона вважається мертвою. Отже, природно, відчуває вона себе в стані підйому.
І по правді, людина не може визначити свій стан, те, що відчуває, що вона віддалена. Тобто, якщо вона є людиною, яка хоче йти шляхами віддачі, тоді вона повинна зрозуміти, що з небес дають їй особливу опіку, спустивши її з попереднього стану. Для того, щоб почала думати насправді про мету, тобто що вимагається від людини й що людина бажає від Творця, щоб дав їй. Тоді як коли вона перебуває в стані підйому, тобто є в неї прагнення до Тори та заповідей, тоді немає в неї ніякої потреби турбуватися про духовне. А бажає вона залишатися так всі дні свого життя, тому що добре їй так.
Виходить, згідно з цим, падіння, яке вона дістала, воно їй на благо, як зазначено вище, є над нею особлива опіка, і спустили її з її стану, коли вона думала, що має трошки досконалості. І це дається взнаки з того, що людина згодна залишатися так, в нинішньому стані всі дні свого життя.
Тоді як тепер, коли вона бачить, що віддалена від духовного, тоді починає думати: «Чого дійсно від мене бажають і що на мене покладено робити, і до якої мети я маю прийти?» І бачить себе, що немає в її розпорядженні ніякої сили до роботи. І знаходить себе в стані «між небом і землею». І може людина зміцнитися тільки коли Творець зможе їй допомогти, тоді як сама, зі свого боку, пропала.
І про це сказано (Ішайя, 40:31): «І ті, хто сподіваються на Творця, перемінять силу». Тобто ті люди, що надіються на Творця. Означає це, що вони бачать, що немає нікого іншого в світі, хто міг би допомогти їм щоразу перемінити силу на нову. Виходить, що падіння, воно є, навпаки, підйомом. Тобто завдяки цьому падінню, що вони відчувають, це дає їм піднятися рівнем, оскільки «немає світла без клі».
Виходить, коли людина думала, що перебуває в стані підйому, тоді не мала вона жодного хісарону, щоб Творець дав би в нього щось, бо її клі наповнене й немає там місця увійти чомусь. Тоді як нині, коли людина відчуває, що перебуває в стані падіння, починає вона бачити свої хісарони й те, якими є основні причини, що заважають їй прийти до злиття з Творцем. І тоді вона знає, чого просити у Творця, щоб допоміг їй, бо бачить вона тепер правду, істинну перешкоду.
Виходить, згідно зі сказаним, що людина не може сказати, що Творець віддалив її від Своєї роботи. І доказом цьому є те, що вона перебуває в стані падіння. Тобто те, що Творець відкинув її від роботи й не хоче, щоб вона працювала в Нього, це неправда. Навпаки, оскільки Він бажає наблизити людину, то коли вона відчувала, що перебуває в стані підйому, не міг Він наблизити її, тому що немає в неї келім.
А для того, щоб дати людині келім, мусив Творець видалити її з того стану й ввести в стан, де вона відчула б у собі хісарон. І тоді Творець може дати їй допомогу згори. Як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І запитує Зоар: - «Чим?» І відповідає: «Святою душею». Тобто, дають людині відчути, що душа є частиною Всесильного згори. І тоді людина входить у святість. І тоді вона може йти від одного духовного ступеня до іншого, аж поки довершить свою душу в плані того, що саме їй ще потрібно виправити.
І зі сказаного виходить:
Перший вид: причина й чинник виконання Тори та заповідей - це зовнішні люди.
Другий вид: Творець з участю зовнішніх людей є чинниками, що зобов’язують людину до Тори та заповідей.
Третій вид: тільки Творець зобов’язує до виконання Тори та заповідей. І немає для людини зовнішніх людей, щоб зобов’язували її, а сама людина є також чинником для Тори та заповідей.
Четвертий вид: тільки Творець є тим, хто приводить людину до виконання Тори та заповідей. І це називається «виключно Сам Творець». І називається «великий набрід всередині святості».