Ведучий: Ось ми не раз із вами обговорювали тему самотності. Така, кажуть, нагальна дуже проблема. М. Лайтман: Так. Ведучий: Навіть є міністр самотності в Англії і так далі, і так далі. Ось тут погляд Хемінгуея, він інший. Ось я хотів би з вами трішки обговорити його. Хемінгуей пише так: “Як добре бути самому. Але, як добре, що є хтось, кому можна розказати, як добре бути самому.” Я хотів би це з'ясувати. Чому люди так цінують самотність? Якісь люди хворіють від цього й не хочуть бути самотніми, а якісь цінують. Що є на самоті такого, що..? М. Лайтман: На самоті є те, що ти нікому нічого не зобов'язаний. І загалом відчувати себе задоволеним цим. Ведучий: Ви мені не раз говорили, що ви так би і сиділи в кімнаті один, з книжками… М. Лайтман: Так, так. Це залежить від характеру. Ведучий: Але вас ж все-таки змусили не бути на самоті. М. Лайтман: Ну що зробиш? Ведучий: Тобто це що взагалі? Це тягар? М. Лайтман: Я вважаю, що це тягар. Ведучий: А як ви його прийняли? Ви можете мені сказати? М. Лайтман: Я змушений був це зробити. Ведучий: Ось можете мені сказати, а як ви цей заклик відчули? Можна ж було залишитися писати книжки, ви начебто збиралися… М. Лайтман: Ні, приходили люди, то ці, то ті. І поступово так змусили. Ну, а що зробиш? Якби це не ця, якийсь вищий обов'язок, то я б не робив. Ведучий: Так? А ви можете сказати, що б ви робили, от якби вас не змусили? М. Лайтман: Ну, писав би книжки. Та, можливо, іноді проводив би лекції. Ведучий: Ну і повертався б до себе? М. Лайтман: І повертався б до себе.