С.Винокур: Сів метелик-одноденка на багаторічну рослину, тисячолітник, і почав захоплюватися всім, що бачить: "Сонце яке добре, красиве! Роса яка! А луг який! А небо яке! А повітря!" "Нічого, метелику, - сказав тисячолітник, - завтра ти до всього цього звикнеш". "Завтра для мене вже не буде", - відповів метелик і назавжди заплющив очі. І тисячолітник раптом подумав, що він за тисячу років не побачив того, що цей метелик за єдиний день свого життя. Запитання в мене таке: чого ми не бачимо, ми, що живемо так довго? М. Лайтман: Ми не бачимо найголовнішого - початок і кінець. С.Винокур: Початок ми бачимо. Ось початок - народжується дитина. Це для нас початок. М. Лайтман: Це вона народжується. Але коли ми народжуємося, ми ж не бачимо. С.Винокур: Так, ось це цікаво. М.Лайтман: І те ж саме, коли ми вмираємо. С.Винокур: А якби ми це побачили? М. Лайтман: Ну це був би повний цикл. С.Винокур: Але все-таки, дивіться, цей тисячолітник, який прожив тисячу років, не бачив того, що побачив метелик за один день. М. Лайтман: Ну тому що він побачив перехід. С.Винокур: Перехід із народження в смерть так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Зрозуміло. А ось, скажіть, що ми повинні були б побачити, якщо ми жили б один день? Крім цього переходу, що ми ще повинні побачити? Перехід-це якось... Ну побачив перехід, ну і що? М. Лайтман: Ні. Він би нам... С.Винокур: Дав би щось? М.Лайтман: Пояснив би дуже багато чого. С.Винокур: Що? Якщо можна. М.Лайтман: Для чого народжуєшся, для чого вмираєш, як треба правильно ставитися до цих подій. С.Винокур: Коли я знаю, що в мене тільки один день, що це мені дає, скажіть будь ласка? М. Лайтман: Тоді ти знаєш, що ти весь у цьому дні. С.Винокур: І? М.Лайтман: Ти тримаєшся за нього, ти намагаєшся "випити" все, що в ньому є. С.Винокур: Що в ньому є? М. Лайтман: Є зв'язок між минулим і майбутнім. Здебільшого цей зв'язок і дає людині розуміння того, що означає життя. Інакше ми проживаємо так, ніби не відчуваємо, де ми. С.Винокур: Тобто це не життя? М. Лайтман: Це не життя. Це не життя, коли ти відчуваєш, що в тебе все тече. А от коли ти хочеш утримати кожну мить, начебто вона остання... С.Винокур: Начебто. М.Лайтман: Тоді так, тоді вже... С.Винокур: Тоді це життя? М.Лайтман: Тоді це життя, так. С.Винокур: Добре. Якщо я живу миттю... М.Лайтман: Ти хочеш її випити, захлинаючись! Ти хочеш від початку до кінця, і все, що між ними, все це втягнути в себе! С.Винокур: Тоді таке запитання: що означає правильно прожити цю мить? М. Лайтман: Правильно прожити - це означає осягнути. Життя - це мить. Хто нею керує? С.Винокур: Це треба осягнути? М. Лайтман: Так. І потім, для чого воно дано мені? Що я мав зробити? Чого не зробив? А може, у мене ще є ця можливість? С.Винокур: Це ви говорите про постійну роботу в цю мить? М.Лайтман: Так, у цю мить. Одну мить. С.Винокур: Потім буде наступна, і я ставлю ті самі запитання і так само рухаюся? М.Лайтман: Я не знаю, чи буде наступне. С.Винокур: Точно! М.Лайтман: Це невідомо. С.Винокур: Точно. Тобто я ось так от живу цю мить? М. Лайтман: Так. С.Винокур: Так людина не живе, правда? М. Лайтман: Людина так не живе, а треба було б! С.Винокур: А треба було б? Нас навчать так жити якимось чином? М. Лайтман: Ні. Я думаю, що це вже включено заздалегідь. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Така вже людина. С.Винокур: Тобто нами так керують, що в нас вимикають цей апарат: розум, усі ці питання. І ми так живемо і живемо. М.Лайтман: Творець навмисне так створив. С.Винокур: А для чого Він це зробив? М.Лайтман: Щоб з нас багато не питати. С.Винокур: А так би Він запитав, так? М. Лайтман: А як же?! Звичайно! С.Винокур:: Тобто: "Для чого ти живеш? Для чого ти живеш кожну мить?" М.Лайтман: Звичайно. С.Винокур: "Хто керує світом?" І так далі, і так далі. М. Лайтман: Так-так-так. Якби Він помістив у створіння практично Свій розум, початок, кінець, усі дії тощо, і ми б мали на це відповісти... С.Винокур: Тобто те, що ви зараз говорили, - це ніби запитання, які ставив би Творець, якби перебував на місці творіння? Так? Можна так сказати? М. Лайтман: Так. Це запитання, які я ставив би Йому. С.Винокур: А-а, які ви ставили б Йому, якби ми були справжнім творінням, так? Справжнім, Його. М. Лайтман: Так. С.Винокур: Що має людина зрозуміти? Давайте про людину. М. Лайтман: Людина має зрозуміти, що все-таки в житті існує таємниця, яку їй треба весь час розкривати. Не хтось колись розкрив, а тепер вона може прочитати й довідатися, а вона має сама колупатися в собі, у житті, у Творці й шукати. С.Винокур: І це ви називаєте справжнім життям людини? М. Лайтман: Це життя. С.Винокур: До чого він дійде, якщо він так рухатиметься, такими будуть його кроки? М. Лайтман: Ну не знаю. Кожен до чогось свого. С.Винокур: Тобто в кожного є свій... М.Лайтман: У кожного абсолютно чітко своє завдання в житті! С.Винокур: Зрозуміло. Вона має прийти до цього завдання, до цього свого кореня так чи інакше? М. Лайтман: Її штовхають до цього, а чи йде вона потім, я не знаю. Ніхто не знає. Творець. І то заздалегідь, можливо, невідомо. С.Винокур: Тобто від Творця залежить, йду я чи не йду, взагалі все-все-все? М. Лайтман: Так. С.Винокур: Я повинен так звернутися до Творця: "Відкрий мені мій шлях"? Чи це марно? М. Лайтман: Ну проси! С.Винокур: Молитва моя прожити життя правильно, добре, має бути чи ні? Ось це останнє запитання. М. Лайтман: Повинна. С.Винокур: Повинна? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Що б ви зараз глядачеві сказали? Ось у нас сталася така бесіда. М.Лайтман: Жити треба так, щоб ти кожну мить намагався все-таки розкрити таємницю життя.