С.Винокур: Ви знаєте, хто така доула? Це жінка, яка допомагає під час пологів. Ну не тільки жінки, люди, які допомагають під час пологів. Може, я неправильний наголос зробив, по-моєму, правильно — доула. Це не медичний персонал. Вона допомагає, як лягти, зробити масаж, жінкам, які мають народжувати. М.Лайтман: Повивальна бабка. С.Винокур: Але вона не приймає пологи, вона допомагає. Допомагає, про що думати, щоби було тепло, добре затишно жінці народжувати. От, а є доула смерти. Я знайшов, навіть, такий сайт. Її, до речі, звати Варя. Їх чимало, така Варя, допомагає пройти через помирання якраз так, як хоче цього сама людина. Там це написано. Далі написано: підтримує розмову з помираючим, готує покроковий індивідуальний сценарій помирання, бере на себе домашні справи: полити квіти, вигуляти собак тощо. Щоб людина була спокійна, яка відходить. Може, написати листа дитині в майбутнє і так далі. На все свої розцінки: там 50 євро, 100 євро, 200 євро. Тобто там на все розцінки. Ось, як ви вважаєте, чи потрібен людині такий доул смерти? М.Лайтман: Ну, якщо їй подобається, якщо їй бажається: якщо є потреба, то треба. С.Винокур: Людині, яка йде? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Людині ж хочеться, щоб вона пішла ось так от, спокійно. М.Лайтман: Я не знаю, я уявляю собі по-іншому. С.Винокур: Як? М.Лайтман: А ось, як заснути і все. С.Винокур: Це ідеальний варіант. М.Лайтман: Ні, але не так щоб уже зовсім не відчувати. С.Винокур: А тобто, просто, як заснути, як поснув. М.Лайтман: Так. С.Винокур: І не потрібно нікого, хто тебе супроводжує, нічого. М.Лайтман: Ні. С.Винокур: А можна сказати, що тебе, ніби супроводжує Творець увесь час? М.Лайтман: Ну, це природно. С.Винокур: Природно? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Тобто, моя розмова йде все одно з Ним увесь час, так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Постійно. Ось я зараз згадую, як мені викладали на вищих курсах, викладачі вправні, провідні режисери. Вони були такі всі філософи, розумні, дуже відомі. Я не буду називати прізвище викладача. І я от був у нього, в його останні практично дні. І я пам’ятаю це все, як він пручався і кричав: «Я не хочу вмирати!«Він кричав просто: «Я не хочу вмирати!» М.Лайтман: Дивно. С.Винокур: Кричав. Я прізвища його не буду називати, ім’я його всім відоме. Але там у нього залишилися діти, родичі. Не хочу. Але ось цей от, опір страшний такий.Страшний! Йому давали можливість, він робив кіно й раптом, іде. Ось я хотів би запитати: як погодитися з цим? Як не доходити до таких станів? Шкода, що ми говоримо про смерть, але нічого не вдієш. Ну, як? М.Лайтман: Я не знаю. Мені вважається, що це не така вже й велика проблема — розлучитися з життям. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Ні. С.Винокур: Так? Чим себе заспокоїти? М.Лайтман: А тим, що нічого приємного в цьому немає, в цьому житті. Давай поглянемо, а що «там»? С.Винокур: Тобто, ви пропонуєте пригоду таку? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Подорож. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Подорож в інший світ. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Все одно він кращий, ніж цей. М.Лайтман: Так, безперечно. С.Винокур: Ця думка супроводжує людину? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Зрозуміло. Ну дивіться… М.Лайтман: Що? С.Винокур: Ну в цьому є… М.Лайтман: Що ти втрачаєш? С.Винокур: Так, що ти втрачаєш?. М.Лайтман: Нічого з того, що в тебе було, те не варте, щоб за це переживати. С.Винокур: А от родичі, близькі, друзі, тепло, робота? М.Лайтман: А в них своє. С.Винокур: У них своє? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Ось так от і йти людині? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Коли ти так міркуєш, можна сказати, що Творець із тобою в цей момент перебуває? Коли є ось такі міркування. М.Лайтман: Звісно, у таких випадках людина згодна з Творцем.Погоджується з Творцем. С.Винокур: Який забирає тебе? М.Лайтман: Так. С.Винокур: І ось це найважливіше — погодитися, так? М.Лайтман: Так. С.Винокур: А скажіть, що означає, що для кожного настає свій час? Ось, що означає ця фраза — для кожного свій час? М.Лайтман: Ну, час народжуватися і час помирати. Так що немає, чого тут особливо переживати. С.Винокур: Але, закладено щось, щоб людина упродовж от цього ось короткого шляху зробила щось? Це ж закладено їй, так, правильно? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Це їй відміряно? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Зрозуміло. Тобто вона ні про що не має шкодувати, оскільки вона, ніби пройшла так, як пройшла цей шлях? М.Лайтман: Так. Я спокійно до цього ставлюся. С.Винокур: Ось усе-таки про цю доулу — ось потреба є, значить. Розцінки там теж привабливі. Тобто, потреба в людини є, піти ось так от, спокійно. Щоб із тобою хтось був поруч і хтось тебе ось так от за руку тримав, і ти спокійно пішов. Тобто людина все-таки боїться цього кроку, нічого не вдієш. М.Лайтман: Але я не уявляю собі щоб я боявся смерти. Ні.