Що то за заповіді, які людина «топче п’ятками»

Стаття 33, 1986 рік

(переклад з івриту)

В главі «Екев» написано: «І буде: за те, що будете слухатись … і дотримуватися й виконувати їх, буде зберігати Творець, Всесильний твій, для тебе союз і милість, про що Він клявся батькам твоїм». І тлумачення Раші: «І буде: за те, що будете слухати», - якщо легкі заповіді, які людина топче п’ятками своїми, послухаєте, - «і буде зберігати Творець…» - берегтиме Свою обіцянку», кінець цитати.

І маємо зрозуміти цю умову, яку поставив Творець. Тобто, якщо послухаєтесь легких заповідей, Я виконаю те, що обіцяв праотцям, - інакше не можу виконати. Бо ясно, що умови, яких Творець бажає, не подібні до того, як це в царя з плоті й крові, бо умови, які той ставить, вони на благо тому, хто дає, а тут – ясно, що вони на благо створінь. Тобто інакше вони не зможуть отримати обіцяне Їм. Отже, слід зрозуміти, якими є умови «легких заповідей».

І для того, щоб зрозуміти умови, потрібно перш за все збагнути, що то за обітниця, яку Творець дав праотцям. І зрозуміло, що не йдеться про матеріальне, бо ясно, що обіцянка була, що Творець дасть народу Ісраеля удостоїтися мети творіння, що зветься «дати благо Його створінням», і полягає це в тому, що душі досягнуть кореня душ, і це означає п’ять частин душі, званих НАРАНХАЙ.

І для того, щоб душі досягли те, що готове їм, щоб вони одержали, і разом з отриманням добра й насолоди не відчували б при цьому «хліба сорому», - дана нам для цього робота, звана «робота віддачі». Тобто, перш за все повинна людина призвичаїти себе до цієї роботи. І для того, щоб була можливість вибору, тобто, щоб змогла людина вибрати, з яким наміром виконувати їй Тору та заповіді, мусить бути скорочення й приховання, і тоді є місце для вибору.

Але якщо б насолода була відкритою, людина змушена була б виконувати Тору та заповіді заради отримання. І що б вона тоді не робила, все буде для того, щоб задовольнити своє себелюбство, і неможливо буде сказати, що робить все заради віддачі. Адже якщо світло відкрите, насолода тоді набагато більша за всі матеріальні насолоди.

І в матеріальному ми бачимо правило: що меншою є насолода, то менша потрібна робота, аби поступитися нею. І не можна сказати, що при тій насолоді, яку людина отримує, якщо вона не може поступитися нею, весь її намір є лише віддавати. А отже, має вона бути впевненою в собі, що коли не зможе спрямувати намір на «заради віддачі», - готова вона поступитися насолодою. Тому, чим менша насолода, тим легше нею поступитися.

Тому дано нам приховання щодо смаку Тори та заповідей. І дано нам смак у матеріальних втіхах. І потрібно вірити в слова Зоар, що всі задоволення й насолоди, що існують в матеріальних речах, це лише «негіро дакік», що означає «дуже тоненьке світло» порівняно зі світлом насолоди, що зодягнено в Тору та заповіді. І через це, в реальності, людина має робити вправи на матеріальних насолодах, а потім вона зможе вийти певною мірою зі скорочення й приховання, тому що існує вже для неї вибір. Тобто може сказати, що вона отримує ці задоволення й насолоду тільки з тієї причини, що бажає віддавати.

А потім, коли людина встояла у випробуванні, і отримала невеликий рівень, який досягла в роботі Творця, дають їй більш високий щабель, щоб утворила щодо нього намір заради віддачі. І так вона йде зі щабля на щабель, аж поки досягне весь НАРАНХАЙ від кореня своєї душі. А поняття НАРАНХАЙ, що людина досягає, це є категорією 613 шляхів Тори, і вони – 613 заповідей в Торі й сім «заповідей вчителів наших», що в числовому значенні – 620 імен, які дано людині осягти.

І прочитай в книжці «Прі хахам» (част. 2), де пишеться так: «І це те, що написано в «Ец хаїм», що світи створено лиш тільки аби розкрити імена Творця», - подивись там уважно й зрозумій. І ось, ти бачиш, що оскільки спустилася душа облачитися в цю бридку матерію, то не може більше повернутися й злитися зі своїм коренем, щоб це був «її особистий світ». У стані, який був у неї в її корені, перш ніж прийшла в цей світ. А зобов’язана вона збільшити свою висоту в 620 разів більше, ніж та, якою була вона перед цим, в своєму корені, який є суттю всієї досконалості, весь НАРАНХАЙ до світла єхида. І тому, і зветься єхида назвою «кетер», щоб указати на згадане вище число 620 («тарах» - ті ж букви, що й у слові «кетер»)».

І зі сказаного ми можемо побачити, якою є та обітниця, яку дав Творець праотцям і, як можна досягти такої високої досконалості. І це питання виникає у двох видах:

1) Потреба в цій великій досконалості, - адже відомо, що «немає світла без клі, тобто немає наповнення без хісарону». Якщо так, виникає питання, як ми зможемо дістати таке відчуття, що нам бракує досягти НАРАНХАЙ. І згідно з тим, як ми пояснили, що всі матеріальні насолоди, за якими ганяється увесь світ, є не більше ніж дуже тоненька іскра порівняно з насолодою, що існує у святості. І певно, що коли людина удостоїться отримати навіть невеличке світіння святості, вона відчує в цьому величезне задоволення. І хто їй скаже, що є в неї поки що недолік, бо ще слід досягти світло єхида, інакше не вважається це, що вона прийшла до досконалості, - і хто повідомить їй про це.

2) Як людина матиме можливість перебороти насолоди настільки великі й сказати: якщо не можу спрямувати отримання цих насолод «в ім’я небес», - я відмовляюся від них. Звідки вона отримає такі сили? – адже ми бачимо, що навіть щодо матеріальних насолод, про які ми говорили, що це лише «тоненьке світло», і це іскри, що впали в кліпот, - як важко людині їх подолати й сказати, що вона поступається цими насолодами, якщо не може спрямувати намір на «заради віддачі». І якщо в матеріальних насолодах ми бачимо, що поділяються вони на великі та малі, то тим більше в духовному, де є багато ступенів і багато категорій. І коли так, постає питання: звідки людина візьме настільки великі сили для подолання.

Отже, нам потрібно зрозуміти два наведені питання:

а) звідки людина візьме потребу у великому стані;

б) звідки вона візьме силу подолати [труднощі] відмови від насолод і бути впевненою в тому, що те, що вона приймає насолоди, - це лише аби приносити задоволення Створювачу своєму.

Для цього упередимо це такими словами мудреців: «І сказав рабі Шимон бен Леві: «Зле начало людини постає проти неї щодня й бажає вмертвити її, як сказано «спостерігає грішник за праведником і бажає його вмертвити», - і якби Творець не допоміг їй, не подолала б його, як сказано «Всесильний не залишить нас в його руці».

І запитували ми, - незрозумілі тут два питання:

1) Якщо дано людині зле начало, чому не в змозі вона подолати його інакше, як тільки якщо Творець допоможе. Адже вибір означає, що людина в силах подолати його. А тут виходить, що немає в людини вибору, щоб змогла перебороти інакше, як тільки з допомогою Творця. А своїми силами не подолає його. Постає питання: чому не дав Творець людині силу, що б таки змогла перебороти його?

2) Якщо не в силах людини перемогти, чому написано, що «Творець допомагає їй». Тобто людина має почати боротьбу й бачить, що не може подолати, тоді Творець дає їй допомогу. Але чому Творець не дає їй допомогу відразу ж, коли приходить до неї зле начало? Бо що додає нам те, що людина починає роботу, - адже так чи інакше не в її силах подолати.

А тому, навіщо Творець повинен чекати, аж поки людина почне роботу, - а потім приходить допомога. І яка користь з гаяння часу, тобто від того, що Творець очікує, поки людина почне духовну роботу? Хто той, хто виграє з цієї втрати часу? Адже відразу, як приходить зле начало до людини, було б слід, щоб Творець дав допомогу, перш ніж людина починає діяти. То навіщо Йому чекати, аж поки людина почне роботу, а потім Творець допоможе.

А справа в тому, як ми говорили в попередніх статтях, що дія скорочення і приховання була задля виправлення світу. Інакше не могло б бути можливим, щоб людина мала змогу навіть почати роботу з подолання себелюбства. Бо в людині з боку природи панує бажання отримувати, що є основним полюсом створіння. А те, що приходить потім, є лише виправленням, - «полагодити» бажання отримувати.

Виходить, що бажання отримувати є основним. А решта речей, що з’являються потім, вони лише аби виправити його. Виходить, що бажання отримувати залишається, але додаються до нього виправлення. Але хто той, хто дістає виправлення? Певно, що ніхто інший, як бажання отримувати.

Відомо, що навіть те, що ми кажемо, що існує рівень, який хоче бажання віддачі, означає це також, щодо бажання отримувати, що існує на цьому рівні, що цей духовний рівень не користується бажанням отримувати, а переборює його й займається бажанням віддавати. Виходить, відповідно, щодо виправлення, що їх людина має зробити, вони стосуються лише її клі отримання, тобто додавання до нього наміру «заради віддачі». І оскільки будь-якою великою насолодою важко поступитися й сказати, що в разі, якщо не може спрямувати намір на заради віддачі, людина не бажає отримувати насолоду, тому тут слід виправити дві речі:

Перше – авіют. Тобто бажання отримувати, щоб не було воно занадто великим. Таким, що не в силах нижнього подолати. Тому змушені давати людині меншу спокусу. А потім, коли бачать, що може встояти проти малої насолоди, дають їй насолоду більшу. І якщо бачать, що може подолати й цю насолоду, дають людині ще більшу й так далі. Але як налаштувати таке?

І тому дали людині роботу у вірі вище знання. І робота ця є легкою в очах людини. Це від поняття «легкодумність». Тобто, людина не поважає цю роботу, і вважається людиною той час, коли вона має користуватися вірою, станом низьким. Тобто, вона розуміє так, що ця робота личить жінкам і дітям, а не людям розумним, з гострим розумом.

Адже вони мусять зрозуміти все, що вони бачать, те, що відбувається в світі, щоб це відповідало їхнім смакам і було б до душі. А те, що вони повинні щось робити, то коли вони бачать, що це їм не на добро, - як вони можуть погодитися виконувати дії, що личать дурням, тобто людям, позбавленим критичного сприйняття і своїх думок, і своїх дій.

І через це вони стараються зазвичай не входити в подібні справи. А якщо іноді доводиться їм входити в роботу, що вище рівня знання, через те, що немає виходу, бо зі «знанням» наразі контакту немає, але весь цей час така людина прагне, «коли я зможу звільнитися від цих станів». Адже не годиться людині жити в повітрі, коли розум не може збагнути все те, що вона робить, щоб була в цьому якась потреба. І чого вона бажає досягти? - хоче вона прийти до того, щоб бути їй вище за всіх. Адже дивиться ця людина на загал, як вони займаються Торою та заповідями без ніякої критики, і каже про них, - те, що вони в змозі виконувати все з піднесенням і найретельніше виконувати всі деталі та подробиці Тори, це тому, що бракує критичного чуття. Тому вони й здатні просуватися так, з заплющеними очима. Тобто, мали б вони трохи розуму, були б вони тоді такими ж як і я. Тобто, я таки виконую Тору та заповіді, і хоча й бачу, що робота ця не для мене, але немає виходу, інакше не буде в мене жодного зв’язку з властивістю «ісраель», і тому все в мені через примус і без бажання.

І через це весь той час, коли я забуваю, що йду вище знання, я здатна робити все як і весь загал. Але коли з’являються думки, - на якій основі базується вся сутність «ісраель», що в мені? - я повинна відповісти своєму тілу, що це виключно на категорії «підвішує землю ні на чому». Тоді воно не може перебороти себе й сказати, що головний фундамент властивості «ісраель» базується саме на категорії віри вище знання. І саме тоді я можу виконати заповідь віри, тому що наразі бачу, що немає в мене ніякої основи. Але зазвичай людина падає й «лежить під своєю ношею», під вагою цих питань.

Бо насправді це є питанням фараона, царя Єгипту, який сказав: «Хто такий Творець, щоб я Його слухався?». І через це каже людина, що шлях віри, який дав Творець, щоб працювати нам у такий спосіб, - цей шлях повік не може бути вдалим. І якщо Творець послухав би її, мусив би дати, щоб ми працювали на основі знання, а не віри. І зрозуміло, що набралася б маса людей, які виконували б Тору та заповіді. Тоді, як на цьому шляху, шляху віри, є багато таких, навіть з тих, що почали вже цю роботу, - які тікають з поля бою.

І мій пан, батько й учитель сказав, - те, що Творець обрав, щоб ми йшли дорогою віри, це не тому, що людина є низькою за своїм рівнем, і тому не може Він вести її інакше, як тільки шляхом віри. А тому, що дорога ця, вона найбільш успішна. Тому й обрав Творець цю дорогу, щоби люди прийняли на себе цей порядок роботи, і цим матимуть можливість прийти до мети, яка зветься «дати благо Його створінням», щоб створіння отримали благо й насолоду й будуть також в абсолютному злитті, тобто тотожними Творцю за властивостями. І хоча створіння не розуміють цього, але це – правда.

І зі сказаного випливає, що хоча справа віри є річчю низькою й легкою, де «легкість» ми пояснили як «легковагість», тобто те, з чим не рахуються, все одно вона є шляхом, яким можемо досягти успіху – прийти до мети.

І цим зрозуміємо те, що пояснив Раші: «Якщо до легких заповідей, які людина топче п’ятками, дослухаєтесь»,- де він має на увазі категорію віри, яку людина «топче п’ятками», - саме до них дослухаєтеся, - тоді будуть у вас келім, завдяки яким зможете прийти до мети».

І це те, як тлумачив Раші: «І буде зберігати», - збереже Свою обіцянку». Тобто умова, яку поставив, вона не тому, що це на благо Творцю, як це у створінь з плоті та крові, які якщо й дають щось, то це на благо того, хто дає. Тоді як щодо Творця, - умова «якщо будете дотримуватися заповідей легких», - намір її спрямований на благо людини, так, що саме завдяки цьому людина може прийти до досконалості й удостоїтися того, що вже уготоване для неї з боку задуму творіння.

І зі сказаного з’ясуємо те, що ми запитували:

1) Чому Творець не дає допомогу людині, коли зле начало постає на неї, а чекає Він, аж поки людина почне роботу подолання, і потім дає їй Свою допомогу, як сказали мудреці: «Якби Творець не допоміг…». І це як у прикладі, коли людина несе якусь важку ношу й не має вона сил тягнути. Тоді вона просить допомоги й люди підходять, і допомагають їй. Тоді як, коли не просить допомоги, ніхто не прийде їй на поміч. Це можна сказати про те, що «між людиною та ближнім її». Але Творець: навіщо Йому чекати аж поки людина почне роботу й волатиме до Творця, щоб допоміг їй, тоді як Творець знає, що не здатна вона сам на сам перемогти зле начало, тому що Творець не дав людині такої сили.

2) А який сенс того, що не дав Творець їй силу, щоб змогла вона подолати сама, а наче сказав їй: «Я дав тобі вибір, перемогти зле начало». Ясно, що маємо сказати, що Творець дав їй силу перебороти зло. І разом з цим кажуть, що без допомоги Творця людина не здатна подолати його. Якщо так, то це дві речі, що суперечать одна одній.

І два ці питання зрозуміємо разом з двома запитаннями, які ми ставили.

1) Коли людина удостоїться найменшої сходинки в духовному, вона відчуває в цьому більше насолоди ніж у всіх матеріальних втіхах. Як сказано в словах Арі: «те, що ми відчуваємо великий смак в матеріальних насолодах, і за цими насолодами, як ми бачимо, весь світ ганяється, отримуючи від них задоволення в житті, то вся насолода, що є в них, походить від святості». І через розбиття келім і гріх Адама а-Рішона з древом пізнання, впали іскри святості в кліпот, і це світло називається в Зоар «тоненьке світіння», що спускається аби оживляти кліпот. І від цього походять всі матеріальні насолоди. А щодо найменшого ступеня в духовному, яке є святістю, де світло є сутністю, - ясно, що людина матиме (повне) задоволення від нього й не буде в неї жодної потреби у великому стані. Якщо так, то хто скаже їй, що потрібен їй великий стан?

2) Тож звідки вона візьме настільки великі сили, щоб була в змозі отримати великі насолоди саме заради віддачі, - а інакше вона буде готова відмовитися від них?

І зі сказаного виходить: оскільки «немає світла без клі, тобто немає наповнення без хісарону», - через це мусить людина почати духовну роботу. І коли вона хоче перебороти зле начало й не може, тоді утворюється в ній хісарон. А коли бачить, що не може вона подолати, тоді людина просить допомоги у Творця, і тоді Творець може дати наповнення, оскільки є вже в неї клі, щоб отримувати наповнення.

А сенс того, що Творець не дав людині сил перебороти самій, полягає в тому, що вона, коли має якесь наповнення, задовольняється тим, що є в неї. Виходить, що немає в людини потреби удостоїтися НАРАНХАЙ душі, і цим Творець допомагає їй, а це - як написано в Зоар: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають. І запитує, - чим допомагають йому, і відповідає, - святою душею. Коли удостоїться, - дають їй нефеш, удостоїться більше, - дають їй руах».

Виходить, що завдяки тому, що отримує допомогу згори, це спричинює в людині потребу притягнути свій НАРАНХАЙ. Тобто кожного разу, коли вона бажає подолати своє зло, і не може, - Творець допомагає їй святою душею. Тоді як якщо людина могла б подолати сама, - звідки було б у неї бажання й потреба просити у Творця, щоб дав їй якийсь ступінь, більш високий, ніж те, що є в неї?

Тоді як тепер, коли просить у Творця, щоб надав їй допомогу, - вона не просить високих духовних ступенів, а просто благає у Творця, щоб не бути їй під владою злого начала. Отже, те, що людина хоче, щоб Творець допоміг їй, і щоб мала вона силу спрямовувати намір на «заради віддачі», а не перебувати у володінні сітри ахри, і хоче вона бути виключно у володінні святості, - це означає, щоби всі її прагнення були б – тільки лиш віддавати Творцю, і тільки цього й бракує їй, а не жодних високих ступенів. А просто, в кінцевій простоті, бути робітником Творця, а не працювати на себе саму. А сила ця, яку людина просить у Творця, то коли Він допомагає їй, каже Зоар, що ця допомога здійснюється святою душею. І кожна з допомог, вона завдяки душі, яку Творець дає людині. Тому, за допомогою цього, людина йде від ступеня до ступеня, аж поки досягне повноти душі, що зветься НАРАНХАЙ.

І цим робиться зрозумілим те, що сказали мудреці, - «зле начало людини постає проти неї щодня». І виникає питання, - а для чого має відбуватися посилення злого начала кожен день, якщо вже отримала людина допомогу від Творця і перемогла його? Навіщо воно має приходити знову до людини і задля якої користі воно приходить щодня?

А зі сказаного ясно, що завдяки допомозі, що отримує від Творця, людина дістає категорію «душа», і виходить, що з кожним подоланням, коли вона бажає зміцнитися і бути ще чистішою, - вона отримує завдяки цьому категорію «душа». Тому ці зміцнення, вони є тими чинниками, щоб людина змогла досягти усього НАРАНХАЙ душі.

А друге запитання, - звідки вона візьме силу подолання, - то це не своїми силами, а це є поміччю, яку дає Творець, щоб змогла людина подолати зле начало. Виходить, що завдяки чомусь одному має вона виправлення для двох речей.

Кабала Медіа

Кабала Медіа

My LibrarySign in to like, save and subscribe to videos

Глава Экев, часть 7

Глава Экев, часть 7

Глава Экев, часть 7

Кабала МедіаCopyright © 2003-2026 Бней Барух – Асоціація Кабала Ла-Ам, Всі права захищені

My Library
Sign in to like, save and subscribe to videos

Кабала Медіа
Copyright © 2003-2026 Бней Барух – Асоціація Кабала Ла-Ам, Всі права захищені