Ведучий: Я думав, що закон милосердя сходить згори. Я думав, що все тримається на цьому законі. Я думав, що це головний закон життя. М. Лайтман: З чого б йому бути таким? Я дивлюся на неживу, рослинну, тваринну природу — і не бачу в них жодного дотримання таких законів, ні. Але ж людина зі своєю фантазією написала стільки книг, стільки всього… Ведучий: Так. М. Лайтман: Але загалом — ні. Ведучий: Ні. М. Лайтман: Я думаю, що це найгірша риса людини — те, що вона вигадує для себе те майбутнє або ту реальність навколо, яка їй бажана. Ведучий: Тобто це таке насильство? Людина ніби чинить насильство теке над природою, так? М. Лайтман: Так. А потім вимагає від природи. Ведучий: «Дай мені це»? М. Лайтман: Так. Ведучий: Тобто: «Ти милосердна — я хочу, щоб навколо всі були милосердні». М. Лайтман: Так. Якби ми були… Щодо природи міркували тверезо, то ми б не вимагали від природи, а вимагали б від себе. Ведучий: Чого? М. Лайтман: Правильного ставлення до себе, до інших, до природи — до всього. І тоді в нас, можливо, з’явилося б припущення, як Всесвіт існує, і яким чином ми можемо піднятися вище за нього. Ведучий: Тобто я не вимагаю від Всесвіту: «Будь до мене милосердним», а я вимагаю від себе: «Будь милосердним до інших»? М. Лайтман: Так, саме так. Ведучий: «Милосердним» ту я правильно використовую слово? М. Лайтман: Можна так використовувати. Ведучий: І що в нього вкладати, в це слово? Якщо ми все ж до нього прийшли? «Милосердний». Що я повинен бути милосердним до інших? Що вкладати? М. Лайтман: Я повинен робити для інших усе хороше й добре, що тільки хотів би побажати собі. І в жодному разі не думати, що за це отримаю якусь винагороду. В жодному разі. Ведучий: Ось ця друга частина — вона дуже складна. Нічого не отримувати. М. Лайтман: В цьому і є весь сенс першої частини. Ведучий: Тоді скажіть, будь ласка, таким чином я входжу в рівновагу з Всесвітом, якщо починаю так діяти? М. Лайтман: Якщо так — то так. Ведучий: І тоді вже жодного знищення, жодного самознищення не буде? М. Лайтман: Ні.