Ведучий: Великий кабаліст Бааль Сулам розповів притчу про людину, яка вчинила якийсь серйозний злочин проти царя. Пам'ятаєте її, так? Його засудили на 20 років ув'язнення, вислали на якийсь острів, в віддалене місце. Там він знайшов інших засланих. Проте з ним трапилася хвороба забуття, і забув він, що у нього є дружина і діти, і друзі, і знайомі. І він почав думати, що весь світ не більше ніж те, що він бачить. Це віддалене місце, з цими людьми й там він і народився, тобто все це для нього стало істиною. Відома притча ми її вивчаємо. Питання моє таке: “Чи можна сказати, що ми заслані на цю землю?” М. Лайтман: Ну, те що це не наше місце народження і розвитку - це точно. Так-так. Ведучий: Тобто, ми такі ж прибульці? М. Лайтман: Прибульці. Ведучий: Прибульці на цю землю? Ведучий: Так. М. Лайтман: Звідки і як, це нам ще не дано знати, але ми тут чужі. Ведучий: На цій землі? М. Лайтман: На цій землі. Ми не підходимо ні за нашим розвитком, ні за нашою природою, ні під що, що тут знаходиться. З натяжкою, з натяжкою так існуємо, тому що так, поки що бажає Творець. Ведучий: Тому ми до цієї землі, як не до матері ставимося? Ось так, ось так, от як… М. Лайтман: У нас немає з нею зв'язку. Ведучий: Немає зв'язку? М. Лайтман: Ні. Ведучий: За що нас покарано? Можна вас спитати? М. Лайтман: Нас не покарано насправді. Насправді ми проходимо стадію розвитку. Ось ніякого покарання в цьому немає. Ведучий: Так? М. Лайтман: Ні. Ведучий: Тобто, необхідно нам було тут опинитися, щоб розвинутися? М. Лайтман: Так. Ведучий: До стану, як ви кажете, що наше об'єднання повинно досягти рівня вищої сили, такий? Такий стан? М. Лайтман: Ну, я не думаю, що може бути тут, в якості земного життя ми вже це відчуємо, але до цього ми йдемо. Ведучий: Можна запитати? Яка істинна реальність все-таки? Ми беремо за істину ось таке наше існування, а воно не істинне, як ви кажете - це не істина. М. Лайтман: Ні. Ведучий: Яка вона, істинна реальність, істинна? М. Лайтман: Істинна реальність, вона полягає в тому, щоб ми віддалилися від наших звичних уявлень про природу, себе, Творця, а змогли б усвідомити нашу космічну природу. Ведучий: Ну, ось яка вона, ось яка вона? М. Лайтман: Вона сама по собі абсолютно неземна й не має жодного стосунку до нашого тіла, до наших думок, ні до чого. Ми повинні над цим, над усім піднятися. Істинний світ - це те, що перебуває десь там… Ведучий: Над усіма органами чуттів, над усіма… М. Лайтман: Над усім, над усім, над усім. Це те, що ми осягнемо потім, у наших цілком нових відчуттях. Ведучий: Це, у принципі, не можна описати людині? М. Лайтман: Так. Ведучий: Неможливо? Тобто, лише осягнувши це, вона зможе? М. Лайтман: Так. Ведучий: Скажіть,будь ласка, ось щоб нас повернули туди, ось що нам все-таки треба зробити, ось щоб повернули нас звідси? М. Лайтман: Тільки захотіти об'єднатися. Ведучий: Так? Тобто я так розумію, що людство все більше й більше хоче прокинутися, бо цей сон стає все страшнішим і страшнішим. Тобто відчуття все ж таки, щоб щось змінилося, дуже різке, у всіх практично є це. Це пошук істинного, чи це ще поки що просто втеча від страждань? М. Лайтман: Та, я б не сказав, що навіть втеча від страждань. Ведучий: А що це таке? Що людина шукає, просто де їй буде добре? М. Лайтман: Людина шукає до чого приліпитись, інакше кожна секунда, вона стає довгою й немає в ній ніякого змісту. Ось це важко людині й більше нічого. Ведучий: І більше нічого? Немає ніяких вищих таких… М. Лайтман: Ні, ні про що й ніяк. Ведучий: Зрозуміло. Нам введуть це рано чи пізно? Так? Це раптом розуміння, що ми повинні, як ви кажете, от всі ці кроки зробити до вічності, до істини, до Батьківщини? Я не знаю, нам ведуть це так чи інакше? Чи ми… М. Лайтман: Я думаю, що ми до цього прийдемо. Я сподіваюся, що ми якось прокинемось від жахливого шуму, гулу і побачимо, що небо просто вибухає. І що ж буде з нами? Ось тоді ми почнемо думати. Ведучий: Тобто, все завдання прийти до питання так чи інакше? М. Лайтман: Так. Ведучий: Ми поки що не прийшли до питання? М. Лайтман: Ні, до егоїстичного ми прийдемо питання: “Що буде з нами?” Ведучий: Хоча б до нього прийти? М. Лайтман: Так. Ведучий: І тоді почнуть рухатися ці коліщатка, потихеньку? М. Лайтман: М-м-м, так