Запитання: Вам ставлять багато особистих запитань. Запитують вас: Ви коли-небудь відчували справжній страх? Якщо так, то як ви до нього ставилися і ставитеся? М. Лайтман: Справжнього страху я не відчував, напевно. Страх смерті в мене був, і страх невдачі в мене був. Запитання: А якийсь тваринний страх? М. Лайтман: Це страх страждань. Це теж було, але я б не сказав, що це найвищі види страху. Запитання: Зрозуміло. А як ви виходили з цих станів? М. Лайтман: Я йшов всередину своїх занять, всередину кабали, і намагався знайти їхній корінь. І коли я його знаходив, то відчував, що я ці страждання сам створюю. Запитання: І страхи йшли? М. Лайтман: І страхи йшли. Запитання: Можливо, ось це якраз і хочуть почути у відповідь: треба йти туди - шукати корінь, так? М. Лайтман: Це проблема. Якщо людина відчуває, що в неї є достатньо сил, щоб боротися з таким баченням страждань... Запитання: Те, що навіює страхи? М. Лайтман: Так. То це проблема. Вона має спочатку зрозуміти, що вона йде на страждання. Має пережити ці страждання, прийняти їх, піднятися вище за них і так далі. Це непросте завдання. Запитання: Тобто ви зараз говорите про страждання і тим самим говорите про страхи, так? М. Лайтман: Так, це страх страждань. Запитання: Тобто я маю йти як у фільмі «Іду на грозу»? Я маю йти назустріч їм, і тоді я можу йти до кореня? М. Лайтман: Так. Запитання: А якщо я просто боюся? Ось просто навалився на мене страх. Що мені робити?! Як із цього вийти? Зараз страхи у всіх людей практично. М. Лайтман: Тоді треба, тим більше, різко виходити з цього стану. Запитання: Як? М. Лайтман: За будь-яких умов не залишатися в цьому. Я вважаю, що найкраще для людини в цьому випадку - це серйозний спорт. Велосипед. І вперед. Уперед, і крутити по годині на день. Запитання: А якщо ви порадите свою науку, якщо ви порадите кабалу, то це не всім підходить? М. Лайтман: Це не всім. Запитання: А саме кому це підходить? М. Лайтман: Це підходить тільки тим, які можуть поставити свій розум вище почуттів. Інакше не вийде. Запитання: Ще запитання: «Ви пишете, що постійно були з вашим учителем. Виходить, що дітей ростила ваша дружина. Я жінка, мені дуже важливо знати саме її відчуття, вже вибачте». М. Лайтман: Так, так і було. Запитання: Яке відчуття у вашої дружини? Запитує жінка. М. Лайтман: Вона, принаймні, мала дітей, брала участь у їхньому процесі навчання тощо. А я займався тільки своїм учителем. Репліка: Це героїчне життя з боку жінки. М. Лайтман: У неї - так. Запитання: І це ви цілком відчуваєте? М. Лайтман: Цілком! Вона заслужила все, що може дати Творець. Запитання: А ви по-іншому не могли? М. Лайтман: Ні. Запитання: І сьогодні це теж розумієте, що ви не могли по-іншому? М. Лайтман: Я це розумію, звичайно. Запитання: І вона це розуміє? М. Лайтман: Так! Питання: Питання таке: Про що ви думаєте, коли викладаєте своїм постійним учням? І про що думаєте, коли ви на публічній лекції, перед вами ті, хто взагалі нічого не знає? М. Лайтман: Коли я на публічній лекції, і ніхто нічого не знає, то я маю викласти їм най зрозуміліші для початківців ази кабали, щоб вони відчули, що вони розуміють, приймають і адаптують це в собі. Запитання: Тобто це практично ви маєте спуститися на їхній рівень… М. Лайтман: Так, звісно. А якщо я вже зі своїми учнями, то я намагаюся там діяти так, щоб кожен урок складався з двох, а можливо, і трьох ступенів. Щоб вони піднялися по них і почали б дивитися трошки згори на ту точку зору, яка в них була до початку цього уроку. Ось так. Запитання: Із чим з уроку має вийти учень? М. Лайтман: З тим, що він піднявся над тим, із чим прийшов, і це його задовольняє, влаштовує, піднімає. І він таким чином почувається таким, що заслужив. Запитання: Тобто він має вийти з якоюсь галочкою, що я чогось досяг? М. Лайтман: Так, обов'язково. Запитання: Потім кудись це дівається протягом дня, і наступний урок знову, так? М. Лайтман: Відносно, так. Запитання: А з чим має виходити початківець після вашої лекції для початківців? М. Лайтман: Що він прийшов, наповнився і йде, загалом, задоволений. Запитання: А вам треба, щоб у нього був потяг до вашої науки, щоб ви пробудили це в ньому? М. Лайтман: Звичайно, я про це хвилююся і думаю, але це залежить від людини. Запитання: Ще запитання: що для вас означає Ізраїль? Чи вважаєте ви себе патріотом Ізраїлю? М. Лайтман: Ізраїль означає для мене особливе місце, справді святе місце у світі, в якому можуть існувати й існуватимуть усі євреї. Наскільки я вважаю себе патріотом? Я не думаю про це. У мені є просто практична, я думаю, правильна оцінка цієї країни. Запитання: Тоді запитання: Яка вона? М. Лайтман: Що це місце для нас. І ми повинні за нього чіплятися всіма способами.