Запитання: Ось поясніть мені, вся система виховання, освіти, вся побудована система величезна система? М. Лайтман: Вона сама по собі крутиться навколо нас — і все. Нічого ми з нею зробити не можемо. Запитання: І нічого ми дитині за великом рахунком…? М. Лайтман: Нічого ти в неї вкласти не можеш, а просто оточення, друзі, педагоги — частково теж. Але все це створює внутрішній світ дитини, який потім входить у життя. Запитання: І далі вже від життя вона починає брати . Тоді таке запитання: що таке, на вашу думку, виховання? Ви зараз взяли і потихеньку ось цю освіту відсунули трішки. М. Лайтман: По-перше, освіта й виховання — це не одне й те саме. Запитання: Так, ось це, якщо можна, поясніть ще. М. Лайтман: Освіта — це наповнення дитини всілякими премудростями. А виховання — це приклад дорослого дитині, як поводитися в тих чи інших обставинах. Запитання: Дорослий — це і педагог, і батько, і оточення тощо? М. Лайтман: Так…так…так…так. Запитання: Тобто виходить, правильне виховання — помістити дитину ось в таке ось оточення, яке дає приклади правильні. Які приклади треба показувати дитині, щоб ви сказали, ви ось особисто, що це росте дитина правильно, правильно виховується, які приклади? М. Лайтман: Неможливо сказати. Запитання: Так? М. Лайтман: Дитина сама відбирає ці приклади і засвоює їх. Запитання: Так? Тобто я показую приклад, а, можливо, вона з цього бере щось своє, лише їй зрозуміле? М. Лайтман: Так. Запитання: Як же в цей сіт проникнути дитини, так щоб…? М. Лайтман: Не треба! Запитання: Не треба проникати? М. Лайтман: Не треба, не треба, ні в якому разі! Дай їй самостійно розвиватися. Репліка: Але ж я спрямовувати її кудись повинен, якось спрямовувати її. М. Лайтман: Я думаю, що особливо не треба. Хай бігає на вулиці, спілкується з однолітками — і таким чином вона розвинеться. Запитання: Я боюсь на цьому зупинятися. Я хотів би все ж таки вас запитати: яке все ж таки ідеальне оточення по вашому має бути для дитини, щоб вона ось так ось росла в ньому? М. Лайтман: Діти й тварини. Запитання: Щоб навколо були діти й тварини. А де ж дорослому там місце? М. Лайтман: Нема там місця дорослому. Репліка: ха…ха…ха..! М. Лайтман: Дорослі нав’язуватимуть дітям усілякі поведінкові норми, а цього не треба. Репліка: Не треба… М. Лайтман: Ні. Поступово дитина дорослішатиме, і вона ці норми сама відкриє для себе. Запитання: А дорослий не повинен втручатися у дитячі конфлікти? Ну самі розумієте… М. Лайтман: Ні…ні…ні! Це взагалі я вважаю, що тут педагогів бути не повинно. Запитання: І що ж тоді виростає з дитини, ось якщо вона, як ви кажете, діти, тварини, природа, ось так от, ось так от, ось так от? М. Лайтман: Відповідно до свого внутрішнього світу вона вбирає й абсорбує в собі все, що тільки може отримати від світу. Репліка: Зрозуміло, але я зобов'язаний запитати. Існують же малювання, танці, там я не знаю..природознавство, ось існує ж, коли дорослий, як би приходить і каже: «Давайте я навчу дитину». Ось таким речам. М. Лайтман: Не треба! Не треба! Запитання: Не треба? М. Лайтман: Ні. Запитання: Навчиться сама цьому? М. Лайтман: Навчиться сама. А всі ось ці нав’язувані їй дисципліни, вони її навпаки обмежать. Репліка: Я вже про прості дисципліни кажу: танці, малювання про такі я кажу. М. Лайтман: Ну і що! Запитання: І навіть це вона освоїть? М. Лайтман: Так. Запитання: Можна висновок якийсь зробити? М. Лайтман: Висновок дуже простий: залиш дітей у спокої зі своїми великими думками, іііі… Репліка: Настановами. М. Лайтман: Настановами, … Репліка: Педагогікою. М. Лайтман: Педагогікою — усім-усім-усім, що є в тобі. Запитання: Саме останнє запитання: як тоді батьки? Батьки так чи інакше існують, все таки дорослі. Як батьки повинні виховувати своїх дітей, правильно, як ви рахуєте? М. Лайтман: Я не бачу в жодному поколінні — а все-таки ми прожили багато-багато -багато сотень поколінь — щоб якесь покоління взяло від своїх батьків щось корисне, хороше й досягло чогось корисного й хорошого. Запитання: Так? М. Лайтман: Так. Запитання: Навіть коли ось людина каже: “Ось я в батьків взя це…”? М. Лайтман: Кожного разу ми лише переучуємося. Запитання: Тобто ти навчаєшся на своїх помилках, ти навчаєшся на своєму житті, ти вчишся сам всьому…. І треба залишити, як ви кажете, людину з цим «сам»,і залишити, щоб вона йшла? М. Лайтман: Так..так Запитання: На цьому ви хочете завершити, нічого тут не скажеш більше…? М. Лайтман: Я сподіваюся, що ми прийдемо до такого стану, коли зрозуміємо, як треба нам взагалі ставитися до дітей. Сподіваюся, що це буде найближчим часом зрозуміло, усвідомлено.