М. Лайтман: Та сумніви такі, що й нікуди ногу поставити. Нікуди ступити у цьому житті. С. Вінокур: Так М. Лайтман: Не знаєш, куди зробити крок. Прекрасний стан — коли у тебе лишається тільки одне: можливість звернутися до Творця і відчути, що ти залежиш лише від Нього. Ось і все. Найбільш надійне й найбільш правильне. С. Вінокур: Тобто ви кажете, що покладатися ми можемо тільки на Нього і більше взагалі ні на кого? М.Лайтман: Звичайно, якщо Він дає нам такі стани, коли ми відчуваємо, що немає нікого, окрім Нього, на кого можна було б опертися. Це велике спасіння. С. Вінокур: Так, добре було б дійти саме до такого стану. Тоді рішення про квартири, кросівки, машини, за ким іти... М. Лайтман: Постійно щоб були такі питання будь-які. Але відповіді я знаходив би лише тоді, коли я звертаюся до Творця. І дорогою тоді все вирішується. С.Вінокур: Так, ну це непросто. М.Лайтман: Ну, Сеню, інакше нам нічого не зробити. Ці постійні сумніви — усе це необхідне нам у цьому житті. Усе виходить від Творця, перетворюється у моєму егоїзмі на сумніви, нерішучість, запитання. С.Вінокур: Так М.Лайтман: Я все це відсилаю Йому разом зі своїм егоїзмом. Приліплююсь до Нього. І в такому стані чекаю рішення. Навіть не просто рішення, я чекаю дії, щоб Творець Сам зробив, виконав. Як от ти береш немовля, ставиш його перед собою і переставляєш йому ніжки, навчаєш, як треба ходити.Ось так. С. Вінокур: Це красиво.Те, що ви зараз казали, можна співвіднести з будь-яким питанням — на найнижчому побутовому рівні, на будь-якому рівні? М. Лайтман: На будь-якому рівні. С.Вінокур: Аж до найвищого? М. Лайтман: Ну,звичайно, звичайно. С. Вінокур: На найнижчому побутовому?! М. Лайтман: Звісно. А як же інакше? С.Вінокур: І тоді я почую відповідь. Якщо я так налаштуюсь, я почую відповідь. М. Лайтман: Для Творця у створінні, оскільки це досконалість, що включає в себе все, немає маленької чи великої події або незначної — абсолютно всі вони рівноцінні. С. Вінокур: Тобто ви кажете, що ці маленькі кроки цього маленького чоловічка, дитинки — усі ведуть до цього Тата, до Отця? М. Лайтман: Так-так. С. Вінокур: І Він так і хоче, щоб ми потихеньку маленькими кроками туди пройшли? М. Лайтман: Звичайно. С. Вінокур: Ну що ж, підемо. Добре. М. Лайтман: Треба тільки відчути, що Він ставить твої ноги. С. Вінокур: Ось це важливий момент! М. Лайтман: Так! С. Вінокур: Що Він тебе весь час наче так… М. Лайтман: Спрямовує тебе саме через ці запитання, невдачі, стани невпевненості і так далі. С. Вінокур: До Себе? М. Лайтман: Так.