Ведучий: Ось я подивився у словнику… емпатія — це здатність людини відчувати емоції, які відповідають емоціям іншого. А от співчуття — це співпереживання чужому стражданню. М. Лайтман: Це переселитися, ніби, в іншого й відчути його переживання. Ведучий: Як у собі виробити це? Якби це почуття було виховане, ми жили б інакше. М. Лайтман: Так, ми б тоді виховували. Я думаю, що це можливо. Просто ми цим не займаємося. Ми цим не займаємось. А загалом люди з 13–14 років уже можуть цілком чітко вже перейматися стражданнями іншого. І тоді їх треба до цього виховувати. Ведучий: Це б змінило світ, звісно, абсолютно, повністю. М. Лайтман: Звичайно, безсумнівно. Ведучий: Тобто можна виховати співчуття в людині? М. Лайтман: Розуміння співчуття до іншого можна виховати, дати людині зрозуміти, як це сприймати. Аж до того, що людина зможе у своєму співчутті з іншим ділити його страждання іншого, брати їх частково на себе й цим нейтралізувати, нейтралізувати страждання іншого. Ведучий: А ти не згориш від того, що ти…? М. Лайтман: Ні! Від того, що ти їх нейтралізуєш, тим, що береш участь разом із ним, співпереживаєш, співчуваєш, — ти цим поступово, поступово ділиш його страждання на безліч дрібних частин, і таким чином він заспокоюється. І ти можеш таким чином привести весь світ до рівноваги, до внутрішнього стану, який уже може називатися блаженством. Ведучий: Тобто поділене співчуття на всіх мешканців Землі, воно дасть таке блаженство для світу? М. Лайтман: Так-так. Це й є те, чого ми маємо досягти в нашій єдності. Тому що, в принципі, попереду, звісно, в нас дуже серйозні проблеми. Адже егоїзм зростає, і Вищий світ розкривається відносно егоїзму дедалі більше. Тобто відносно нашого егоїзму ми відчуватимемо дедалі сильніші тиски такі, що… Ведучий: Ми не витримаємо… М. Лайтман: такі, що якщо ми не зможемо об’єднатися і розділити це все між нами, то не зможемо витримати. Ведучий: Зараз я розумію. Ось це основа того, що ви говорите весь час, саме: «Єдність, об’єднання, добрі думки, добрі зв’язки» — ось основою є саме це співчуття? Ось це, так? М. Лайтман: Так. Це практично навіть не співчуття. Це поділ усього величезного страждання, протилежності величезного бажання та величезного світла, яке повинно наповнити це бажання, і відсутності наміру «не заради себе», що дозволяє наповнити бажання світлом. Ведучий: Тобто можна наповнити тільки, якщо заради інших? М. Лайтман: Так. І тому виходить, що тут нам необхідна ця рівновага. Це все може бути тільки на розумінні того, як навчитися співчувати. Ділити протилежність між абсолютним наповненням і абсолютною порожнечею на всіх. Звісно, вийде не менше й не гірше. Але якщо ми захочемо, щоб це так розділилося, то саме протиріччя зникає. Ось у чому полягає особлива властивість єднання. Ведучий: І ось тоді ця благодать настає? М. Лайтман: Так. Ведучий: Красиво! М. Лайтман: Тоді це відчуття протилежності, неможливості, крику внутрішнього, воно перетворюється на втамування, у щось вище, насолоду. Там немає вже різниці між величезним болем і величезною насолодою. Там вони з’єднуються. Ведучий: І біль тоді чим стає у такому разі? М. Лайтман: Насолодою. Ведучий: Біль - насолодою? М. Лайтман: Так. Тому що ти зрівноважив їх між собою. Ведучий: Це взагалі висока річ. М. Лайтман: Так воно й відбувається — на висоті. Ведучий: Отже, біль нам дана для того, щоб перетворити її на насолоду? М. Лайтман: Так, звичайно. Ведучий: І найбільший біль, у результаті, — це найбільша насолода? М. Лайтман: Так. Якщо ти вмієш поєднати ці протилежності, то отримуєш насолоду.