С.Винокур: Є така притча. Учень запитує майстра: «Ти казав, що якщо я пізнаю, хто я, то стану мудрим. Але, як це зробити?» Учитель відповів: «Для початку забери в людей право вирішувати, хто ти. Один тобі скаже, що ти злобливий, ти повіриш йому й засмутишся. Інший скаже тобі, що ти щирий, ти зрадієш.Тебе хвалять або лають, вірять тобі або зраджують…, допоки в них є право вирішувати, хто ти, тобі не знайти себе. Забери в них це право, і в мене теж." У мене таке запитання, чи, можливо, бути вільним від чужого су́дження? М.Лайтман: Коли я бачу, як судять інші про світ, про мене, про мого Вчителя, про мою науку, то мене це багато, в чому, справді, засмучує. С.Винокур: Так М.Лайтман: Але в принципі, це не дуже й не надовго. І я вбачаю цьому абсолютно здорову відповідь. С.Винокур: Це вас не перенаправляє? М.Лайтман: Ні. С.Винокур: Там щось змінити. М.Лайтман: У жодному разі. Такого вже давно немає. С.Винокур: Це означає, що вони вас уже змінити не можуть. М.Лайтман: Ніхто. С.Винокур: Поясніть, ось так от людині, яку турбує, що її можуть змінити будь-які судження, от як, як примудритися, ось так от триматися і не потрапляти в жодні, я не знаю, пастки, критики, і так далі йти, йти. М.Лайтман: Це досягається, можливо, роками. С.Винокур: Так. М.Лайтман: Але я це взяв на себе багато років тому, багато років тому, і мене потім це вже не турбувало. С.Винокур: Тобто ви вхопилися за мету, за вчителя. Так? Й ось так усе. Вас уже, ніби не відірвати було ніякими… М.Лайтман: Ніякими. С.Винокур: Тобто людині насправді треба за щось вхопитися, так добре. М.Лайтман: Так С.Винокур: І далі, і тримати? Так? М.Лайтман: І тримати, аякже. С.Винокур: Навіть якщо приходять сумніви. Навіть якщо приходять знаєте…? М.Лайтман: Це все приходить навмисно. С.Винокур: Щоб він тримав? М.Лайтман: Так С.Винокур: А, можливо, знайти себе без впливу інших? Знайти себе? Ось все-таки у вас був Учитель, так? Тобто все-таки був вплив. М.Лайтман: Ну без впливу Вчителя на мене я ніхто! С.Винокур: Так. Але ви шукали його. М.Лайтман: Так. С.Винокур: Того хто буде на вас впливати. А, як визначити взагалі, що ось цей вплив саме той, який я шукаю? М.Лайтман: Ну бувши з ним перші роки́. С.Винокур: Так. М.Лайтман: Я так само їздив, ходив, відвідував інші місця і намагався з’ясувати, а що ж мені підходить С.Винокур: Це ми говоримо зараз про вас насправді. М.Лайтман: Так, про мене й мого Вчителя! С.Винокур: Так-так-так. Тобто… М.Лайтман: Так. С.Винокур: Тобто… М.Лайтман: І я з ним про це говорив: А, як мені дізнатися, що ти справжній? За ці кілька тисяч років, які існує кабала, скільки було таких? І де вони, де їхні учні, і що сталося, і так далі. . “Я не знаю. Я не знаю.” С.Винокур: Ось це називається «допомога» вчителя, ось так відповідати:«Я не знаю» М.Лайтман: Так-так-так. С.Винокур: Так? М.Лайтман: Ти маєш сам перевіряти. С.Винокур: Тобто він не береться доводити щось. Він каже: «Сам перевіряй». М.Лайтман: Авжеж. С.Винокур: Тобто вплив його на вас був такий, що, ось ти дивись так, підходить тобі підходить ось так це. М.Лайтман: От ми сідаємо будемо читати, розмовляти. Але нічого особистого не з’ясовувати. С.Винокур: Зрозуміло.Тобто особистого — це означає твоє це місце чи не твоє? М.Лайтман: Так С.Винокур: Зрозуміло. Тобто ці з’ясування в людини тривають досить довго, так? М.Лайтман: Ти поступово, мало-помалу все більше й більше вхоплюєшся і відпускаєш, і падаєш, і піднімаєшся, і хапаєшся. І так йдеш уперед.