С.Винокур: Ось тут є така притча, з якою я не дуже-то згоден. Я вам зараз її прочитаю і поставлю кілька запитань. Старець щодня сидів біля річки і ловив рибу. Одного разу він зловив золоту рибку, яка пообіцяла виконати одне бажання. Старець попросив: "Нехай кожна людина в селі буде щасливою". Риба виконала бажання. Старець повернувся в село і побачив, що всі зайняті своїм щастям і забули про нього. Старець зрозумів, що справжнє щастя не в бажанні для інших, а в умінні бути щасливим самому. У мене питання таке: по-перше, невже ви з цим погодитеся? М.Лайтман: Чому ні? С.Винокур: Ну як? Ось все-таки побажав щастя іншим, нібито. Стався такий випадок, що я можу побажати іншим щастя, і раптом я роблю висновок, що потрібно бути самому щасливим, а не іншим бажати щастя. М.Лайтман : Якщо ти не будеш уявляти собі що означає щастя, твоє щастя... С.Винокур : Так . М.Лайтман: Так що ж ти зможеш зробити іншим? С.Винокур: Я знаю... М.Лайтман: Це не просто. С.Винокур: Так? Тобто спочатку мені треба зрозуміти, що таке щастя? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Тоді можна запитати: що таке щастя? М.Лайтман : Щастя - це коли ти не відчуваєш жодних обмежень. Воно може бути зверху, коли ти мільярдер, молодий і так далі. С.Винокур: Повен сил. М.Лайтман: Так. І може бути навпаки, коли ти розумієш свої обмеження, і вони тебе не обмежують. С.Винокур: Тобто вони мене влаштовують. Це називається, що немає обмежень? М.Лайтман: Так. С.Винокур: Ось ви говорите нібито: я насолоджуюся тим, що є. Ось це і називається "без обмежень"? М.Лайтман: Так. С.Винокур: І це людина може побажати собі, ось так ось? М.Лайтман : Звичайно. С.Винокур: І тоді вона може побажати іншим такого ж щастя? М.Лайтман: Ну, загалом, так. С.Винокур: А от скажіть, чи можна сказати, що ось у цьому випадку ось, старець побажав для інших щастя. Так? І упустив своє власне щастя? Так можна сказати? М.Лайтман: Ні. С.Винокур: Не можна? М.Лайтман : Цього не може бути. Він автоматично вибудовує себе щодо інших. С.Винокур : Тобто він так чи інакше сприймає, що таке щастя? М.Лайтман : Так. С.Винокур : Ось, знаєте, у нас теж багато листів таких приходить на наші всі ці кліпи. Ось батьки пишуть: "Ми стільки зробили для щастя наших дітей, а в результаті ми залишилися одні, і діти наші займаються своїм щастям, а не нами зовсім». От що б Ви відповіли ось цим от батькам, які нам пишуть? М.Лайтман: Нічого відповісти. Це автентична природа людини. І дорікати батькам за те, що вони зараз дорікають своїм дітям, це нерозумно. С.Винокур : Зрозуміло. А дорікати дітям за те, що вони залишили батьків, батьки можуть? Чи краще цього не робити. М.Лайтман : Теж нерозумно. С.Винокур : Теж нерозумно. Тобто тут, якщо ми говоримо про обмеження, то краще ось так ось, та ось із цим жити? М.Лайтман : Так. С.Винокур : І це правильно з цим жити? М.Лайтман : Так. С.Винокур : Так, ви якось розповідали, що Ваш учитель говорив, як він говорив "Закрий рот, відкрий кишеню". Так? Тобто, дай дітям те, що їм треба і все, і залиш їх у спокої. Це правильний підхід? М.Лайтман : Так. С.Винокур : Ось із якого віку треба ось так от ставитися, припустимо, до дітей? М.Лайтман : Ну, десь років із 14-ти. С.Винокур : Навіть із 14-ти років залишити дитину, щоб вона ... М.Лайтман : Так-так- так. Так, ну не залишати взагалі повністю. С.Винокур : Ну зрозуміло. М.Лайтман : Але поступово віддалятися, так. С.Винокур : Ось ще питання, тоді ось виходячи з усього цього. Чи треба хотіти зробити інших людей щасливими? Ця думка повинна бути? М.Лайтман : Я вважаю, що це дуже егоїстичне питання. С.Винокур : Так? М.Лайтман : Починаєш втручатися в чужі життя - звідти не вибратися. С.Винокур : І який же висновок із цього? М.Лайтман : Не лізь до інших. С.Винокур : Не лізь в інше життя. М.Лайтман : Не лізь. С.Винокур : А як жити? М.Лайтман : Живи. С.Винокур : Тобто... М.Лайтман : Живи просто і все. Навіщо тобі потрібно порівнювати своє життя з чужими життями, орієнтувати себе на якісь чужі досягнення? "Я буду щасливий, якщо вони будуть щасливі". С.Винокур : Так, ось це формула відома. І вона егоїстична, ви вважаєте? М.Лайтман : Найбільш егоїстична