С. Винокур: Пропаганда і взагалі весь цей газлайтинг — він проникає у всі шпарини. Психологічне маніпулювання людиною, яке змушує її сумніватися у правильності власних думок, призводить до втрати впевненості та залежності від маніпулятора. Рав Лайтман: Ну, він хоче пояснити людині, цей газлайтинг, що людиною керують, загалом. А людина повинна відчувати, що вона сама собою керує. І тут виникає єдиноборство людини з тим, хто зазіхає на її незалежність. С. Винокур: А це справді зазіхання? Рав Лайтман: Так. Ще й яке! Це поневолення. С. Винокур: Поневолення. Рав Лайтман: Тож що зробиш? Такий світ. С. Винокур: Ну, загалом ми бачимо, що поневоленню піддаються, ну, чи не 90 з гаком… Я навіть не знаю. Рав Лайтман: А вони й хочуть. С. Винокур: відсотків. Хочуть? Рав Лайтман: Так, вони хочуть. С. Винокур: Тобто людина повинна протидіяти цьому — просто не захотіти до смерті, так? Тобто або життя… Рав Лайтман: Вона не повинна аж настільки. Вона просто повинна зрозуміти, що вона може бути піддана такому нападу і що після цього в неї вже не буде свободи волі. А щоб цього уникнути, вона повинна будувати себе. С. Винокур: От тоді трохи про це. Що це за стрижень такий у людині, який вона повинна вибудувати в собі? Що це? Що це? Рав Лайтман: Зробити із собою те, що інші хочуть зробити з неї. С. Винокур: Тобто? Рав Лайтман: Тобто інші хочуть нав’язати їй якусь свою точку зору, світогляд, ставлення до світу. С. Винокур: Так, свої погляди. Рав Лайтман: Так. А вона все це вибудовує в собі сама. С. Винокур: Тобто вона випереджає їх і будує себе сама. Рав Лайтман: Так. Так. Причому настільки випереджає, що може з ними боротися, може… С. Винокур: Тобто стіну поставити між собою і ними вона може? Рав Лайтман: Так. С. Винокур: От це ми й повинні зрозуміти, так? Рав Лайтман: Так. С. Винокур: Ну от із чого вона складається? Якщо можна, конкретно, з чого ця стіна складається? Рав Лайтман: Ця стіна складається з упевненості у власній методиці побудови світу в собі таким, яким я хочу, щоб він був. І все. С. Винокур: Яка стіна витримає? Який світ я повинен побудувати, щоб він витримав? Який? Рав Лайтман: Максимально матеріалістичний. С. Винокур: Так? Рав Лайтман: Так. Який буде протистояти будь-яким спробам зламати цей внутрішній світ людини. С. Винокур: Це можливо тільки сильним людям, чи на це здатний майже кожен? Рав Лайтман: Ні, я не думаю, що на це здатний кожен. С. Винокур: Угу. Рав Лайтман: Але, загалом, цьому можна навчати і витягувати людей із залежності, з такого напівпідвального стану. С. Винокур: Рабського? Рав Лайтман: Так. С. Винокур: Ну, ми з вами бачимо, що сьогодні світ під цим, під цим перебуває. Рав Лайтман: Сьогодні всі, сьогодні абсолютно всі перебувають у стані, коли ними керують, нав’язують думки, образи, точки зору і так далі. Людство взагалі йде, звісно… заповзає назад у печери. С. Винокур: Ну от тоді все ж, якщо ви так кажете, і все ж ми кажемо, що є можливість побудувати стіну. І ще скажу вам дуже цікаве, до речі, спостереження. В інтернеті — мільйони переглядів. Мільйони переглядів, знаєте, про тих, хто пішов кудись у скит якийсь, хто пішов у тайгу й живе там уже 20–30 років. Один. Один іде — і все, йдуть від людей. І люди дивляться на них і пишуть коментарі. Я читаю: «Як би я хотів», — вони пишуть. Рав Лайтман: Так, але це непросто. С. Винокур: Але це непросто. Ну це от таку стіну одні вибудували, а ви пропонуєте — в активному світі, в якому… Рав Лайтман: Абсолютно активно, нічого не змінюючи, тільки в собі всередині. С. Винокур: Тільки в собі? Рав Лайтман: Так. С. Винокур: І все ж ви не кажете, що це може бути. От що це, як це зробити? Ну якусь практичну порада. Ну дайте. Рав Лайтман: Я побудував таку стіну в собі, ніби відгородився від світу, від усіх. Живу так у собі, спокійно, один. Ніхто й не здогадується, що я так живу. С. Винокур: Це цікаво. Це цікаво. Рав Лайтман: Так. С. Винокур: Десятки, сотні тисяч учнів, а ви кажете: «Я». Рав Лайтман: А це не має значення. С. Винокур: Так? Рав Лайтман: Так. С. Винокур: Ну то поділіться секретом. Ну скажіть трохи. Рав Лайтман: Секрет дуже простий. Я цей світ будую, в собі. І тому перебуваю, навіть якщо й у протиріччі зі світом, який мені нав’язується — це протиріччя не тисне на мене, не воює зі мною. Я просто його так відсторонюю і продовжую. С. Винокур: От тоді моє останнє запитання. Що ви можете хоч трохи розповісти, що у вас там, у цьому світі? Рав Лайтман: У тому світі я — король. І служу Великому Творцеві. І все. Все дуже просто. С. Винокур: Так, це просто, сказати просто, але так це все непросто. Але дуже хочеться саме в такий світ. Рав Лайтман: Так. С. Винокур: Є порада, як у нього пройти? От… Рав Лайтман: Пролізти. С. Винокур: Так. Ну, пролізти навіть, скажімо, є? От як? Рав Лайтман: Його треба будувати. С. Винокур: Будувати. Рав Лайтман: Так. Людина повинна в собі його побудувати. І коли вона його будує, вона виявляє, що так, це можливо, це треба зробити, і це буде навіки. С. Винокур: І це і безпека, і це і спокій. Рав Лайтман: Це абсолютно все покриває. Це королівство великого Короля. С. Винокур: Великого Короля. Але Король — це Він. Рав Лайтман: Так. А ти будуєш для Нього. С. Винокур: Це ти будуєш для Нього? Рав Лайтман: Так. С. Винокур: І тоді ти в ньому опиняєшся? Рав Лайтман: Так. С. Винокур: Щоб Він правив там? Рав Лайтман: Щоб я правив усім — для Нього.