Ведучий: От, припустімо, я сліпий — як мені не відчувати, що я сліпий? Скажіть, будь ласка. М. Лайтман: Дивись у себе. Дивись у себе. Ведучий: Що я там побачу? М. Лайтман: Побачиш усе: небо, зорі — усе, в собі. Ведучий: А якщо я, наприклад, глухий — я можу бути музикантом, так? М. Лайтман: Усе, що захочеш. Ведучий: І я почую музику? М. Лайтман: Тобі не потрібні твої п’ять органів чуття. Тобі твоє тіло не потрібне. Ведучий: Так? М. Лайтман: Якби у нас не було тіла, ми були б такими щасливими і досконалими. Ведучий: Тобто в такому випадку я не відчуваю жодної своєї ущербності, якщо я живу в собі… М. Лайтман: Так. Ведучий: Ну от навчіть, як ось так? М. Лайтман: Як ось так? Ведучий: Так. Як ось так жити? Як до цього прийти? Це так добре звучить… М. Лайтман: Це неможливо пояснити. Ведучий: Не можна пояснити? М. Лайтман: Ні. Ведучий: Добре, тоді ще одне останнє запитання. Чому ми завмираємо, дивлячись на зорі? М. Лайтман: Тому що це протилежна нам частина Всесвіту, в якій ми існуємо. І вона одразу говорить нам про свою нескінченність і нашу кінцевість. Ведучий: Ось цей момент, так? М. Лайтман: Так. Ведучий: Тобто я бачу в цьому нескінченність. А її можна знайти в собі? М. Лайтман: Її можна знайти в собі. Ти можеш з’єднатися з цими зорями, відчути, як вони існують. Ведучий: І цим я ніби переходжу у стан нескінченності? М. Лайтман: Так