Лист 28

(переклад з івриту)

Двадцять дев’ятого тевета (2 січня) 1957 року, Манчестер.

Другові моєму …

Прочитав я ваші листи за місяць тевет, і відповім на них коротко. Загалом, я вже писав вам, що існує категорія "підсолоджених судів".

А зрозуміти це в поняттях підготовки до входу в пал

ац Творця треба так, що буває іноді, що людина почуває себе в стані ницості. Тобто, що не має вона ні Тори, ні духовної роботи, а є думки про марноти цього світу та інше. І людина тоді приходить до зневіри, тобто говорить, - певно що не про мене сказано: "А я – служити Господареві своєму".

Бо це для людей з верхів’я висот, тобто, тих, котрі мають з народження добрі та правдиві риси, і добрий розум, і бажання й прагнення до постійності в вивченні Тори, і всі їхні справи відтоді як живуть на світі, їхні розум та серце – лише в Торі та духовній роботі. А от людині мого штибу місце – в корівнику. А вислів "Бо не порожня це річ, адже це життя ваше й довголіття", - не про мене сказано цей вислів.

І буває іноді, що існує підсолодження в час, коли збуджується така ницість, тобто чоловік бачить: "Я й не знав, наскільки я занурений в марноти часу і в другорядні справи. Не звертав уваги, що треба бути таким, як належить бути. Адже пісню, де сказано: "Пишатиметься мною, бо бажає мене", - тож і мені треба промовляти цю пісню, бо весь Ісраель "Мають вони уділ в світі прийдешньому", за принципом: "Встав і приховав його для праведників у світі прийдешньому".

А тепер, коли я далекий від усього цього, то не можна впадати у відчай, а лише бути впевненим у Творці, "Бо Ти чуєш молитву кожних уст", означає: "кожних" – включаючи навіть те, що хоч мої вуста не такі вже й удатні, як має бути, все ж, напевно, тринадцять мір милосердя пробудяться також і до мене.

А я, віднині й далі, сподіваюся, що йтиму вперед, попри те, що вже говорив так багато разів, а потім залишався в ницості своїй.

І далі відповідає, що є поняття "світ, рік, душа", і три ці речі повинні з’єднатися в часі, в місці та в душі разом. Тому говорить, що напевно зараз прийшов час, коли я вже вийду з усіх поганих станів, і "Тому, хто приходить очиститися, допомагають", і починає відразу роботу з більшою силою й наполегливістю.

І також під час обговорень він не відчуває страждань від ницості, хоч бачить, що перебував у ній все життя, а навпаки, відчуває під час обговорень приємність та підйом духу, оскільки світить йому зараз той великий стан, котрого удостоїться після цього. І це зветься, що навколишнє світло світить йому здалеку.

Тобто, незважаючи на те, що поки що віддалений він від палацу Царя, тобто, поки що не удостоївся очистити свої келім ради небес, все ж має він світіння від світла, що має увійти в нього потім. Виходить, що ця ницість не завдає йому страждань через цей стан, а навпаки, має він насолоду.

І це зветься категорією підсолодження судів, тобто цей стан не такий вже й поганий, і все це тому, що не дивиться назад, тобто в минулі часи, а дивиться перед собою, іншими словами, в світло, котре здобуде потім, виходить, що він злитий з Творцем в плані світла, що оточує.

Але ж щодо двох згаданих станів – все ж складно, щоби мав чоловік можливість судити й аналізувати для себе, - який з них треба прийняти собі і йти далі в ньому. І зазвичай, коли він поки що не навчений шляхам роботи, тоді він – як тінь, що наслідує рухи. Тобто, іноді показують йому з висот стан зневіри, а іноді показують йому згори категорію підсолодження щодо ницості.

Але все ж таки, якщо чоловік не може обрати для себе, що саме взяти, при всьому цьому, не треба йому вірити стану зневіри, що це буцімто правда. А має сказати, що він поки що не справжній працівник, а неначе в пращі, тобто, згори кидають його з одного стану в другий.

І якщо він падає в перший стан, що зветься зневірою, тоді насправді він є мертвим. І буває іноді, що чоловік вмертвляє себе свідомо, тобто, йде туди, де можливе пошкодження, що зветься "Вводить себе в місце небезпеки", і здебільшого оточення спричинює такий стан, що зветься смертю. І тоді "мертвим – вільно". Позаяк він мертвий, то робиться вільним від заповідей.

Тобто, говорить, що всі заповіді, котрі прийняв на себе від своїх учителів, не принесли жодної користі, а коли так, то немає потреби продовжувати з ними.

А рада цьому одна – повернутися в оточення живих людей, тобто, людей, які поки що продовжують дотримуватись заповідей, котрі прийняли від учителів. І хоча сам він в такому стані, що не може вірити, що є люди в його оточенні, які живуть і тримаються, а здається йому, що світ йому потьмарився, що куди б він не подивився, бачить лише кучугури кісток, що крутяться йому перед очима.

Але в одному можна йому таки подужати й побачити, що все ж таки його група продовжує дотримуватися заповідей його вчителя, благословенної пам’яті.

І є іноді, що також і це згори не дають йому побачити, і тоді він бачить себе людиною убогою розумом, і не може обманювати себе, що він йде прямим шляхом, і тим, що бачить, що небажані його діяння, є йому від цього жахливі страждання. А група його навпаки. Бо не бачать вони свого справжнього стану, або навіть часу в них немає побачити свою ницість, тому вони живуть спокійнісінько і думка їхня безтурботна. А от я живу життям скорботи.

І тоді, в такий час, чоловік жадає іноді навтішатися від життя в метушінні цього світу, але й це не може дати йому душевного задоволення, попри те, що бачить, як інші таки насолоджуються від життя. То чому саме йому судилася доля, що не здатен він мати собі життя в душевному вдоволенні, як інші?

Тобто, йде чоловік вулицею, і дивиться, - люди ходять та бігають, цей на роботу, а цей в свою крамницю, а цей в учбовий заклад, і ні в кого не видно на обличчі якоїсь скорботи та страждань, а всі веселі та раді. І чому саме я не бачу достатньої причини, щоб було мені це, - ні з боку пошани, ні від заробітку.

Тобто, навіть люди, котрі в матеріальному стані набагато нижчому за нього, все ж не мають страждань від життя, щоб сказали, що бракує їм втіхи від життя. А мені, як себе почуваю, - відчуваю набагато менше смаку життя. Тобто, всі матеріальні насолоди, - немає від них настільки великого задоволення, щоб було мені досить.

Я не говорю, що коли в матеріальних насолодах немає достатньо відсотків втіхи, якою я хотів би втішатися, тоді міг би поступитися ними, - ні, бо навіть дрібницю, що навіть копійки не варта, не викидають геть. А турбота в тому, - чому я не відчуваю стільки відсотків насолоди, як вони, щоб це вдовольнило б мене, як інших.

І насправді, якщо зобразимо це в малюнку, і, скажімо, насолоди від матеріального дають 40% насолод, тоді це може задовольнити тих людей, котрим достатньо до 40%. Але тим людям, які іноді куштували смак духовного, і, скажімо, буде в них вже смак насолоди – 60%, то важко такій людині звикнути жити поживою, котра має лише 40%. Тому з цієї причини всі вони раді й веселі, а він живе життям терзань, оскільки потребує шістдесяти відсотків насолоди. Але, як зазначено, він не викидає насолоду, навіть коли в ній є лише один відсоток.

Тому "кожен ненажера сердиться", тобто, незважаючи на те, що отримує насолоду, як і інші, але сердиться. Тобто, бажає знайти міру насолоди в шістдесят відсотків, бо вже звичний куштувати духовні смаки.

Але в матеріальному, відповідно самій основі, дано втішатися не більше, ніж від тоненької свічки, як наведено в Зоар, тобто обмежений відсоток насолоди. Тому навіть коли вже мертвий, тобто пропав у нього смак духовного життя, проте коли згадує, що він звичний смакувати насолодою на відсоток більше, ніж є в матеріальних насолодах, катується, і не має душевного задоволення.

І це є поняттям: "Тяжка чирва (івр. "ріма") для мертвого, як голка для живої плоті". Тобто, коли він мертвий, і пам’ятає смак насолоди, яку мав в час духовного піднесення (івр. "ітромемут"), що зветься ріма, - це "як голка для живої плоті". Тобто, той час, коли був живий, і вся насолода його була лише в Торі та духовній роботі, і відчував смак роботи в самопожертві ради принесення задоволення своєму Створювачу, і якщо (боронь Боже) пробуджувався в ньому якийсь гріх, тобто прагнення бажання отримувати, він страждав від цього.

І це є сенсом "Як "махат" (голка, "хат" – літери слова "хет", гріх) для плоті живої", - в той час, коли був злитим з життям. А зараз, коли він пам’ятає ріма, а сам мертвий, також відчуває страждання. Але є також правило, що мертвий забувається в серці. Тобто, забуває, що колись був живим, а тепер він – в стані смерті. І йдемо собі, судячи в плині життя всього загалу, і тоді вже не живемо в скорботі, тобто, приходимо до стану, коли забуваємо все.

І тоді він приходить до стану "мертвим – вільно", тобто робиться вільним від усіх заповідей, що отримав від учителя благословенної пам’яті. І доходить до забуття, коли забуває навіть, що був колись в духовній роботі, а здається йому, що в такий от стан він занурений все своє життя, і навіть такі розрахунки забуває робити, а просто плине з течією світу, що все змиває.

Тож, відповідно, виходить, що існують кілька станів, поки починаємо триматися за "трубку життя", що живить всі душі:

а) коли забуває рахуватися з тим станом, в котрому перебуває;

б) робить собі розрахунок, і бачить, що він мертвий. І пам’ятає час ріма, і тоді відчуває, що живе в скорботі, як зазначено вище, "як "махат" для живої плоті", але ж приходить до відчаю!

в) робить розрахунок і бачить, що мертвий, але світить йому світло впевненості, і зміцнюється, і приймає рішення, що віднині й далі він йтиме шляхами роботи в підсолодженні.

г) під час роботи, тобто, коли працює в заповідях розуму та серця, скільки може охопити, в категорії "все, що в руці твоїй і силі зробити – роби", і тоді відчуваємо смак у вивченні кабали, попри те, що не розуміє зміст поняття духовного, все ж світить йому навчання в плані "світло, що в ній". І відчуває смак в роботі вище знання, і відчуває віддалення, яке спричинює йому бажання отримувати, і прагне діяти лише в роботі віддачі, аж поки Творець змилосердиться і скаже йому "шалом" (мир), як написано: "Послухаю, що говоритиме Всесильний, чи говоритиме мир до народу Свого і до вірних Своїх, щоб не поверталися до глупоти".

І дійсно треба зрозуміти велике й незмірне питання, - як це ми удостоїлися чути слово живого Творця з вуст "живого Арі", пана мого, батька й учителя, благословенної пам’яті, і бачили, що немає нічого, що було б приховано від нього, і щоразу, коли заслуговували схилитися перед ним серцем і душею, то вже відчували самі, що перебуваємо в духовній атмосфері, вищій за всі марноти цього світу, - то як може бути, що залишилися в нинішньому стані, кожен за своїм рівнем, коли кожен з нас мав би перебувати на ступені вищому, ніж стоїть зараз. І це розкривається в Торі. Бо вже пояснював я вам справу виходу Ісраеля від руки фараона, і чому, якщо Творець бажав вивести Ісраель з Єгипту, потребував згоди фараона, адже Він – всемогутній. І пояснював я, що фараон – це тіло. А тіло повинне любити Творця всім серцем і т.д. А любов не може бути примусовою.

І, відповідно, маємо запитати: адже відомо, що духовна робота має бути вище знання, і як це, що Творець показував фараону знамення?

І ще важко зрозуміти, - "Бо Я обтяжив його серце щоби встановити ці мої знаки в нього всередині", і запитують всі: якщо так, то забрав у нього вибір. Тобто, крім того, що основа серця людини є злою з юнацтва її, Він додавав йому щоразу обтяження серця, якщо так, немає йому жодної можливості обрати добро і гидитися злом.

Але ж зрозуміємо це згідно з тим, як навчає нас мій батько й учитель, - що основа нашої роботи має бути ради віддачі, але ж коли є знамення, тоді вже важко бути його роботі лішма, і головне, що "Ради того, щоб встановити ці Мої знаки в нього всередині", що саме вище знання вже важко бути його роботі лішма.

І головне – це там, де є запитання "Мі? (хто)", і досить тямущому, - є можливість сполучення з "еле", бо цими двома розкривається ім’я "Елокім" (Всесильний). Бо у "еле" без "мі", - достатньо тямущому, - не може існувати, як пояснено (в Передмові книги Зоар, в коментарі Сулам).

А головне що треба, - щоб розкрилися літери Тори, "Бо простолюдин – не "хасид" (відданий; наповнений світлом хасадім), тому необхідна саме людина Тори. Бо інакше це зветься "Віддає доньку за простолюдина – неначе віддає її в зуби лева", і тямущому досить. Тобто, це певна смерть, якщо він не людина Тори, а Торою зветься середня лінія, та, що включає дві речі разом, тобто мі-еле (хто-ці), котрі разом складають ім’я Елокім.

Згідно з цим, якщо людина починає входити в роботу шляхом істини і починає відчувати смак в роботі, вже є можливість зазнати невдачі в плані бажання отримувати. Тобто, вона вже має основу займатися Торою і духовною роботою, тому що я відчуваю в цьому більш багатий смак ніж у всіх марнотах цього світу.

Якщо так, то вже не має потреби в вірі вище знання, тому що у відчутті насолоди вже є точний знак, що варто бути працівником Творця. І якщо не дадуть йому смак в роботі, тоді не зможе продовжувати її, тому що важко починати роботу, яка вище знання, а починають з ло лішма, а потім приходять до лішма.

І порядок такий, як коли навчають дитинча ходити, коли тримають його за руку і ведуть його (ще раз), а коли починає йти, тоді залишають самого. Тоді спочатку воно падає, тоді підтримують його ще раз, і падає ще раз. І так продовжують аж поки може йти без жодної підтримки, і тоді зветься, що може працювати лішма.

І тоді, коли заслуговує багатьох речей, вже він знає, як поводитись, щоб бути у властивості віддачі, незважаючи на те, що тепер отримує багато дечого, оскільки він є людиною Тори, тобто весь час займався Торою, - як поводитись, щоб весь його намір був би заради небес. І тоді починається час, коли відкривають йому таємниці Тори, що є світлом, котре дається робітникам Творця.

Тож разом зі сказаним вище зрозуміємо поняття обтяження серця, те, що Творець пообіцяв Моше, тобто що після всіх див та чудес, тобто навіть коли отримаємо різні стани ґадлуту, - і в плані піднесення духу, і в плані нових відкриттів у Торі, попри те, що в час дії будемо відчувати від цього величезне й високе захоплення, таке, що вже вирішуємо, що немає нікого крім Нього, і варто піднестись, лише аби служити Творцеві.

Якщо так, то хай не спаде тобі на думку, що цим анулюється можливість роботи, в сенсі того, що людина повинна розкрити. Бо вона відразу скасує себе щодо своїх учителів, і вже немає місця вибору, тобто тому, що людина має (розкрити) вибрати.

Для цього запевнив Творець, що Я можу зробити дещо, чого ти не зможеш зрозуміти, як може таке бути в дійсності. Тобто, якщо Я обтяжив його серце, бо Творець дає обтяження серця, і відразу після всіх знамень та розкриттів, негайно людина забуває все, і треба починати свою роботу заново.

І якщо запитаєш, - навіщо всі ці знамення, якщо людина забуває їх, але ж час, коли має вона чіткий безсумнівний знак, що варто бути робітником Творця, це зветься підтримкою, і вона не за рахунок людини, а належить Тому, Хто підтримує. Але разом з цим людина привчає себе йти, як у прикладі з малою дитиною.

Тому, коли ми навіть удостоїлися чути слова живого Всесильного від Шхіни, котра говорила з гортані мого батька й учителя, все ж вибір залишився в наших руках. Тому, навіть якщо він, благословенна його пам’ять, розкрив нам багато відкриттів, - і це було лише аби показати нам путь, щоб змогли ми йти без підтримки.

Отже, через це, відразу на кожну новину в Торі, котру розкрив нам, і спричинив нам піднесення духу й сильну впевненість присвятити своє життя лише на користь Творця, але ж відразу на це приходить обтяження серця, в плані "Бо Я обтяжив його серце". Щоб був у нас потім свій власний вибір. Бо це зветься зусилля без підтримки для опори.

Бо намір його був – привести нас до бажаної досконалості. І саме через це залишився кожен в стані, котрий не пасує його учню, і тямущому достатньо.

А нам треба зміцнити себе, як написано в моєму попередньому листі, що праотець Яаков не вмер, тобто, що його властивість, правда, жива й існує повік. І нехай здійсниться написане: "А ти не бійся, рабе Мій, Яаков, - слово Творця, - і не страшися, Ісраелю, адже ось, Я рятую тебе з далечини і потомство твоє з земель полонення їхнього".

Тобто, навіть коли ми перебуваємо в кінцевому віддаленні, і тоді порятунок від Творця – як оком змигнути, і удостоїмося прийти до категорії правди, тобто, приносити втіху Створювачу нашому, амен, хай буде Його бажання.

Друг твій, Барух Шалом Алеві Ашлаґ,

син пана мого, батька й учителя Бааль Сулама.

Кабала Медіа

Кабала Медіа

My LibrarySign in to like, save and subscribe to videos

Мелодии высших миров. Беседа с музыкантом Микаэлем Айрапетяном

Мелодии высших миров. Беседа с музыкантом Микаэлем Айрапетяном

Мелодии высших миров. Беседа с музыкантом Микаэлем Айрапетяном

Кабала МедіаCopyright © 2003-2026 Бней Барух – Асоціація Кабала Ла-Ам, Всі права захищені

My Library
Sign in to like, save and subscribe to videos

Кабала Медіа
Copyright © 2003-2026 Бней Барух – Асоціація Кабала Ла-Ам, Всі права захищені