Запитання: Ефективні альтруїсти вважають, що життя майбутніх поколінь мають однакову цінність із життями людей, які живуть нині. Тому вони спрямовують свою діяльність на зменшення майбутніх ризиків для розвитку людства. Загалом цей підхід правильний? Ті люди, які зараз живуть чи в майбутньому - потенційно покоління десяте, двадцяте, тридцяте і так далі - ось у них такий підхід, що життя зараз і в майбутньому рівнозначне. Тобто я можу однаковою мірою вкластися в поліпшення життя зараз або, припустимо, через два покоління. Це вірний підхід? М. Лайтман: Ні. Ми маємо прагнути до більшої продуктивності від наших вкладень. Тому я не вважаю, що так має бути. Репліка: Якщо розширити це питання з точки зору бізнесу. Є локальні цілі та цілі глобальні, стратегічні, які бізнесмени намагаються розрахувати на тривалий період часу. Тут такий підхід не працює? Тобто стратегічно я хочу розрахувати те, що займе багато часу і принесе плоди, можливо, через покоління чи через два. М. Лайтман: Я вважаю, що зараз нам це неможливо прорахувати. Може це стане можливим з освоєнням штучного інтелекту. Але й це всього лише початок нового руху, нового розвитку. Я думаю, що поки що в нас для цього немає серйозних підстав. Ми не здатні оцінити майбутнє через покоління або два. Питання: Краще реально вкладатися в те, що є зараз, а не будувати примарні плани на віддалене майбутнє? М. Лайтман: Так. Ми бачимо, що в наш час, у що б ми не вкладали, є певний відсоток того, що це не виконується, не дає прибутку в будь-якому його вигляді.Тому нам треба переглянути своє ставлення до цього.

Запитання: Ефективні альтруїсти заперечують погляд, що деякі життя, по суті, цінніші, ніж інші. Тобто в їхній філософії, в їхньому русі такий підхід, що всі життя однаково цінні. І немає різниці, чи допомагаю я, припустімо, людині вижити в Африці або в Латинській Америці, маленька людина або велика, якої раси, національності, віросповідання. Тобто немає відмінностей. Взагалі, це правильно? Чи всі люди на Землі однаково заслуговують на допомогу? М. Лайтман: Я вважаю, що ні. Є люди, які можуть принести величезну користь іншим, а є такі, що, скільки б не старалися, у них цього не вийде. І нам треба заздалегідь визначати таких людей у позитивний чи в негативний бік для розвитку людства і якось брати до уваги їхнє майбутнє. Запитання: Які критерії оцінки можуть бути, плюс - мінус? Теж від мети відштовхуємося чи як? М.Лайтман: Відштовхуємося від мети насамперед. І в другу чергу нам треба розуміти, наскільки ми можемо вкладати в цих людей і що вони являють собою як ціннісний матеріал для людства. Тут не може бути просто пожертвування. Тут має бути чітке визначення, що ми бажаємо отримати, - вихід із нашого вкладення. Тут, я думаю, є ще велика робота.

Ведучий: От таке запитання: «Які умови мають бути, для того щоб, ось наприклад, люди дозріли до вирішення Мети свого розвитку?» Є ж мабуть певні умови, при виконанні яких, це станеться? Чи ні? М.Лайтман: Річ у тім, що оскільки Мета нашого розвитку від нас же самих прихована, щоб тут філософи не вчиняли і не діяли, але ми цю Мету не можемо чітко визначити. А все, що визначаємо те наштовхується на нашу внутрішню незгоду з цією Метою. Тому ще зарано, щоб ставити такі питання. Людство ще має розвиватися і, можливо, довгі-довгі віки. Ведучий: Тобто, навіть, зарано ставити такі питання, не те, що й визначати принципи, що необхідні для просування в напрямі вирішення цих проблем. М.Лайтман: Так Ведучий: Просто от цікаво, так у мене виникло додаткове запитання: а, як ці питання самі проявляться, чи хтось.? М.Лайтман: У міру нашого розвитку, природним шляхом, поступово ми дійдем до того, що зможемо вирішувати такі питання, я вважаю, все більше й більше, і більше. Але ж знову, таки, за якою межею, за яким відкриттям ми почнемо осягати рішення наших глобальних питань про життя, його сенс і так далі. Це ще не проглядається, навіть, наближено. У чому поклик людини, її буття і так далі. Цього нам не видно. Ведучий: А те, що людство, як ми бачимо, рухається в бік, не доведи Боже, свого знищення, це, його ну ніби, відсторонює, пригальмовує його рух, от до розкриття чи ні? М.Лайтман: Ні, я вважаю, що це все взаємопов’язане й неможливий рух уперед без падінь, без озирань назад, без розчарувань. Це все єдиний шлях. Але, наразі, ми ще перебуваємо на початковій стадії розвитку.

"Є питання, на які ми не знаємо відповідей тому, що ми просто не знаємо. Можливо нам доведеться прожити з цією невизначеністю". Річард Фейнман, американський фізик

Ведучий: А якщо взяти духовний розвиток людини, тобто вона рухається теж до відчуття того, що сприйняття її неповноцінне, звісно, її пізнання ніколи не зможуть бути повними? Чи там є якийсь інший потенціал? Як це взагалі ось відбувається, якщо ми ось трохи включимо науку Кабала в цю справу? М.Лайтман: Ну ви розумієте, тут питання стоїть у тому, до якого рівня ми зможемо дозволити собі фантазувати. Те, що ми осягаємо — осягаємо. Те, що розвиваємося —розвиваємося. Те, що осягаємо свою обмеженість, теж правильно. Але чи змиримося ми з цим? Навряд чи. Усе-таки ми істоти, які бажають знати, пізнати, відчути, осягнути. І тут у нас дійсно є проблема. Питань набагато більше, ніж відповідей, з одного боку. Але, з іншого боку, це і добре. Це говорить нам про те, що перед нами ще великий пласт незвіданого пізнання. Тому будемо продовжувати.

Страх можна подолати, створивши доброзичливі комунікації між нами