У сучасній історії часом зародження кабалістичної традиції прийнято вважати епоху Середньовіччя, а точкою відліку - поява "Книги Зоар", основоположної праці у кабалі. Кабалісти ж відносять створення цієї книги не до середніх століть, а до II ст. н.е. Розбіжності пояснюються тим, що вони основані на дослідженні різних історичних і літературних пам'ятників кабалістичного вчення. Самі кабалісти, що осягають духовний світ, говорять, що кабала, як наука про всесвіт, зародилася в древньому місті Месопотамії, що називається Ур Халдійський. Переказ того часу (близько XVIII ст. до н.е.) оповідає про жителя Межріччя, на ім'я Авраам, який у процесі дослідження навколишнього світу виявив за численними проявами різних природних стихій, дію єдиної сили. Вивчаючи закони навколишнього світу, Аврам систематизував отримані знання, і на їх основі розробив методику досягнення єдиної сили, що управляє всім, і її проявів шляхом різних дій, які відчуває на собі людина. Цей метод дослідження він назвав "кабала" (у перекладі з івриту - отримання), і виклав свої осягнення в книзі "Сэфер Єцира" ("Книга Створення").